Юрій Тарнавський (, офіційно George Orest Tarnawsky, 3 лютого 1934, Турка, нині Львівська область — , Вайт-Плейнс, США) — український письменник, перекладач та лінгвіст-кібернетик. Один із засновників авангардної української спілки діаспорних письменників «Нью-Йоркська група» (НЙГ), член Спілки письменників України та член американської групи письменників-новаторів . Співзасновник та співредактор українського літературного журналу в еміграції «Нові поезії» (1959—1972).Yuriy Tarnawsky. fc2.org, 2020 Тарнавський Юрій // Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості. Упорядник: Віра Просалова. Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. 516 стор.: С. 422—423
Творчий шлях Отримавши освіту електроінженера та лінгвіста, Тарнавський більшість життя працював, спеціалізуючись на штучному інтелекті, електроінженером в компанії IBM (1956—1992), та згодом професором української мови та культури в Колумбійському університеті (1992—1996).
Найвідомішими поетичними збірками Тарнавського в українській літературі є «Без Еспанії» (Мюнхен: Сучасність: 1969), «Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему» (Лондон-Нью-Йорк, 1970), «Оперене серце» (Мюнхен: журнал «Сучасність», 1986). Як прозаїк Тарнавський представлений в українській літературі програмово екзистенціялістичим романом «Шляхи» (Мюнхен, 1961), збіркою оповідань «Короткі хвости» (Київ, 2006, автопереклад з англійського оригіналу), квазібіографічним романом «Теплі полярні ночі» (Київ, 2019, переклад Максима Нестелєєва з англійського оригіналу), та переклади уривків з інших англомовних романів Тарнавського надрукованих в літературних журналах (Кур'єр Кривбасу тощо). Твори Тарнавського перекладено азербайджанською, англійською, івритом, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, румунською, французькою, чеською, українською та іншими мовами.
Деякі літературознавці співвідносять поетичну творчість Юрія Тарнавського у царині української літератури, як і поетичну творчість решти «Нью-Йоркської Групи», із творчістю українських поетів-шістдесятників.Нью-Йоркська група // Літературознавчий словник-довідник. За ред. Р. Т. Гром'яка. Київ: Академія, 1997. 417 стор.: С. ?. (2-ге вид.: Літературознавчий словник-довідник. За ред. Р. Т. Гром'яка. Київ: Академія, 2007. 751 стор.: С. 500)Ярослав Розумний. Героїка та антигероїка: Тема війни в поезії шістдесятників і Нью-Йоркської групи // Сучасність. 1986. № 11 (307). стор. 34-44: С. та з творчістю поетів-бітників.
Після виходу на пенсію у 1996 році, Тарнавський жив та працював у місті Вайт-Плейнс у штаті Нью-Йорк.
Життєпис
Ранні роки
Юрій Тарнавський (ім'я при народженні: Тарнавський Юрій Орест Іванович) народився 3 лютого 1934 року в місті Турка на Бойківщині. Мати його — учителька; батько — учитель та директор школи. Дитячі роки (1934—1940) провів у Польщі, біля Ряшева, а потім в Україні, біля Сянока та в Турці. У 1944 році Тарнавський з родиною виїхав до Німеччини. Після Другої світової війни жив у таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі. Відвідував українську та німецьку гімназії (гімназія ім. Кеплера в місті Ульм). У лютому 1952 року, напередодні від'їзду родини Тарнавських до США, закінчив екстерном українську гімназію в Мюнхені. Після переїзду в США родина осіла в Ньюарку, штат Нью-ДжерсіLiterary Theorems: An Interview with Yuriy Tarnawsky. thecollidescope.com. 12 червня 2022 . У 1956 році Тарнавський отримав ступінь бакалавра BSEE з відзнаками за спеціальністю електроінженерія у Ньюаркському Коледжі Інженерії (тепер ).
Професійна кар'єра
Кібернетична кар'єра
Після отримання диплому у 1956 році Тарнавський почав працювати у відомій технологічній компанії IBM Corporation в місті Покіпсі, на півночі Нью-Йорку й пропрацював у ній до 1992 року. Спершу Тарнавський працював в IBM інженером електроніком, а згодом кібернетиком над автоматичним перекладом з російської мови на англійську. Завідував відділом прикладної лінгвістики в IBM, а також групами лінгвістів у військовій школі в Сиракюзах, штаті Нью-Йорк, та в Конгресовій бібліотеці у Вашінгтоні. Програма, розроблена його групою була першою у світі, яка мала практичне застосування. У 1964–65 роках, будучи у відпустці, проживав у Еспанії, займаючись літературною працею.
Згодом, не залишаючи праці в IBM, заочно студіював теоретичну лінгвістику (спеціялізація в трансформаційно-породжувальній граматиці) в Нью-Йоркському університеті. 1982 року отримав ступінь доктора філософії (PhD), написавши дисертацію з питань семантики у Поширеній Стандартній Теорії Ноама Чомскі, Knowledge Semantics.Український переклад оновленого тексту його дисертації, керований та авторизований ним і доповнений англійсько-українським та українсько-англійським словником технічних термінів та висловів, вийшов друком під назвою Знаннєва семантика у видавництві Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» у 2016 році. Ця робота стала першою працею в ділянці трансформаційно-породжувальної граматики українською мовою, і в ній розвинено основні україномвоні терміни цієї ділянки Працю було окреслено революційною за те, що вона поєднала погляди Ноама Чомскі та Гіларі Путнама в одне формулювання.
Згодом Тарнавський працював над процесуванням природних та розрібкою штучних мов і в ділянці штучного інтелекту, над експертними системами. За роки роботи на IBM Тарнавський написав низку публікацій на кібернетичні та лінгвістичні теми та був відзначений низкою нагород.
У 1992 році, після 36 років праці на IBM, Тарнавський залишає IBM й розпочинає викладацьку кар'єру.
Професорська кар'єра
Після відходу з IBM у 1992 році став професором української літератури та культури у відділі слов'янських мов Колумбійського університету в Нью-Йорку, а також членом Гаріманського Інституту Колумбійського університету. Будучи професором української літератури та культури у Колюмбійському університеті, Тарнавським був співкоординатором української програми (1993—1996).
На пенсію з Колумбійського університету пішов у 1996 році. Помер 14 жовтня 2025 року.
Творча кар'єра
Кар'єра в українській літературі За визначенням самого Тарнавського, попри те, що практично все своє життя він жив поза Україною, він завжди називав себе українцем й писав українською;Юрій Тарнавський: «Пиши те, що тебе радує, і не пиши нічого іншого». ЛітАкцент, 17.09.2019 відтак у своїх україномовних творах він український письменник у еміграції.
Кар'єра в українській літературі для Юрія Тарнавського розпочалася у 1950-х роках, коли він став одним із засновників та рушійних-лідерів об'єднання українських письменників в еміграції НЙГ; пізніше у 1990-х, викладаючи українську мову та культуру в Колюмбійськім Університеті, Тарнавський приклався до заснування архіву НЙГ в Бібліотеці Рідкісних Книжок та Рукописів університету, де тепер зберігається архів україномовних та англомовних книжок Тарнавського та інших членів НЙГ.Highlights From The Yuriy Tarnawsky Manuscript Collection . slavic.columbia.edu, 23 березня 2017 New York Group papers, 1950—2000 . findingaids.library.columbia.edu, 2000 У 1959 році він також став співзасновником та співредактором впливового українського літературного журналу в еміграції «Нові Поезії» (1959—1972).
Першою літературною працею Тарнавського в українській літературі стала збірка поезії «Життя в місті» (Нью-Йорк, 1956). Згодом Тарнавський надрукує ще цілий ряд поетичних збірок, зокрема «Пополудні в Покіпсі» (Нью-Йорк, 1960), «Ідеалізована біографія» (Мюнхен, 1964), «Спомини» (Мюнхен, 1964), «Без Еспанії» (Мюнхен, 1969), а відтак том зібраного «Поезії про ніщо і інші поезії на цю саму тему» (Нью-Йорк, 1970). Першою і єдиною на той час прозовою роботою Тарнавського в українській літературі став його програмово екзистенціялістичний роман «Шляхи» (Мюнхен, 1961), в якім описано життя німецької молоді після Другої світової війни. У 2000 році цей роман було перевидано в оновленій редакції у збірці «Не знаю» (Київ, 2000).
Перші збірки поета прихильно зустріла тогочасна українська критика на Заході. Зокрема, Юрій Лавріненко (Дивнич) написав схвальні рецензії на «Життя в місті»Лавріненко Ю. (Дивнич) Повстання проти змори // Лавріненко Ю. Зруб і парости. — Мюнхен: Сучасність, 1971. — С.253–260., «Ідеалізовану біографію»Дивнич Ю. Дві книжки Юрія Тарнавського. Книжка кохання // Листи до приятелів. — 1966. — № 1/2. — С.32–36. та «Спомини»Дивнич Ю. Дві книжки Юрія Тарнавського. Книжка метафоричної пам'яті // Листи до приятелів. — 1966. — № 5/6/7. — С.60–62., Богдан Рубчак ґрунтовно аналізував і високо оцінював перші чотири збірки у статті «Поезія антипоезії»Рубчак Б. Поезія антипоезії: загальні обриси поезії Юрія Тарнавського // Сучасність. — 1968. — № 4..
Не отримавши якогось значного визнання в українській літературі 1950-60-х роках, до кінця 1960-х, Тарнавський перестає писати українською та переходить на англійську, спершу в прозі, а згодом і в поезії. Хоча все ж частину зі своєї англомовної поезії 1970–90-х він згодом перекладає українською мовою і видає у томі «Їх немає» (Київ, 1999).
Після майже 30-ти річної перерви, з відновленням незалежності України у 1991 році, Тарнавський тимчасово переходить з англійської мови назад до української. Зокрема на початку 1990-х, у світ вийшли збірка вибраних поезій «Без нічого» (Київ, 1991), поема «У ра на» (Харків — Нью-Йорк, 1992), збірка п'єс «6х0» (Київ, 1998), том зібраних поезій 1970–90-х років «Їх немає» (Київ, 1999), а також том вибраної прози «Не знаю» (Київ, 2000), куди ввійшов також автобіографічний есей «Босоніж додому і назад».
Більшість україномовних драм, що увійшли до його збірки п'єс «6х0» (1998), Тарнавський написав у 1996 році, коли був резидентом на міжнародній письменницькій резиденції Ледіг Гаус оподалік Нью-Йорку. В 1997 році перші чотири п'єси з «6х0» — «Сука-скука/розпука», «Жіноча анатомія», «Не Медея» та «Карлики» — були наживо прочитані перед публікою акторами театральної студії Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». У 1998 році в Тернопільському драматичному театрі було поставлено виставу за його п'єсою «Чотири проєкти на український національний прапор». Впродовж 1998—2004 років кілька вистав, базованих на його поезії, було поставлено студентами Рівненського Національного Гуманітарного Університету та Національного Університету Острозька Академія.
Однак, як зізнався згодом сам Тарнавський, хоча після відновлення незалежності України він і планував повністю включитися в українське літературне життя й навіть купив у 1990-х у Києві помешкання з прицілом аби жити в ньому напівпостійно (живучи почергово то в Нью-Йорку то в Києві), але його планам не судилося збутися: за словами Тарнавського українське літературне середовище не захотіло його прийняти «виставивши йому холодне плече». Як приклад несприйняття його українським літсередовищем, Тарнавський наводить неприємний для нього епізод коли ні з сього ні з того на початку 1990-х Ігор Римарук в одній з розмов заявив Тарновському «Ти — американець». Але головною причиною було навіть не буцімто несприйняття Тарнавського українським літсередовищем, а факт того, що українські видавництва не хотіли видавати його книжок. Так за словами Тарнавського, за винятком оповідань «Короткі хвости» (Київ, 2006), що перед тим вийшла друком англійською, всі книги Тарнавського що вийшли в Україні були видані або за його власний кошт або за гроші діаспорних інституцій.
У 2012 році вийшла книжка есеїв, статей і розмов «Квіти хворому» (Львів, 2012). У ній серед іншого опубліковано такі важливі статті, як «Темна сторона місяця»,стаття «Темна сторона місяця» є рецензією на «Дискурс модернізму в українській літературі» Соломії Павличко «Мініроман і негативний текст», «Театр і текст» та «Література і мова», «Акварій у морі», «Нью-Йоркська група та Київська школа», «Під тихими оливами, або Вареники замість гітар». Остання відома як критика перекладу Миколи Лукаша збірки Федеріко Гарсії Льорки за архаїчно-застарілий метод перекладу у стилі української поетики ХІХ століття.