Тридцятилітня війна, або Тридцятирічна війна (, , , , ) — перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанська імперія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португальське королівство. В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англійське королівство, Шотландське королівство, Шведська імперія, до яких 1635 року приєдналося католицьке Французьке королівство. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козакамиBaran O. Gayecky G. The cossaks in Thirty years war.Volume I: 1619—1624; Volume II: 1625—1648,. Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство. Причинами війни стало католицько-протестантське релігійне протистояння (Протестантська унія 1608, Католицька ліга 1609), конфлікт між імператором та удільними німецькими князями, національно-визвольні рухи в землях Габсбургів (Чехія, Угорщина, Нідерланди), стара боротьба за домінування в Європі між Австрією (Габсбургами) та Францією (Бурбонами). Безпосереднім приводом війни стало чеське повстання.
Тридцятилітню війну поділяють на чотири періоди: чесько-пфальцький (1618–1625), данський (1626–1629), шведський (1630–1635), франко-шведський (1636–1648). У першому періоді чехи повстали проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга й обрали замість нього новим богемським королем Фрідріха V Пфальцького, голову Протестантської унії. Імператор в союзі з Католицькою лігою розбив чехів на Білій Горі (1620), а потім разом з іспанцями захопив Пфальц (1621–1623). Нідерландські протестанти вели війну за незалежність від Іспанії.
У другому періоді проти Габсбургів виступила Данія-Норвегія, що прагнула захопити узбережжя Балтійського моря. Імператорські війська під командуванням Альбрехта Валленштейна та сили Католицької ліги на чолі з Йоганном Тіллі розбили данців й уклали з ними Любекський мир (1629), відновивши довоєнний статус-кво. Франція, яка вела з Габсбургами війну за мантуанську спадщину (1628—1631), намагалася втягти у війну проти Габсбургів протестантську Швецію, але остання була зайнята війною з Річчю Посполитою.
1629 року шведи з поляками уклали Альтмаркське перемир'я, після чого шведський король Густав II Адольф вдерся до Північної Німеччини (1630), розпочавши третій період війни. 1631 року до протестантського блоку приєдналася Саксонія. Шведи розбили імперські війська під Брайтенфельдом (1631) і Лютценом (1632), але втратили вбитим короля. Сподіваючись на підмогу Швеції, Московія почала війну проти Речі Посполитої (1632), але зазнала поразки і уклала Поляновський мир (1634). Коли імперсько-іспанські війська розбили шведів під Нердлінгеном (1634), Саксонія підписала з імператором Празький мир (1635), до якого приєдналися протестантські князівства, зокрема Бранденбург-Пруссія.
У четвертому періоді проти Священної Римської імперії відкрито виступила Франція, яка до цього підтримувала повстанців у Нідерландах та вела війни в Італії. Шведи уклали з Річчю Посполитою Шмутсдорфський договір (1635) й кинули проти імператора усі сили. Французькі й шведські війська здобули перемоги при Брайтенфельді (1642), Рокруа (1643), Янковом (1645). Попри це, сили Габсбурзького союзу та антигабсбурзької коаліції сильно виснажилися, тому 1645 року розпочалися мирні переговори, що завершилися підписанням Вестфальського миру.
Внаслідок війни перемогу здобули протестантські сили. Старий європейський порядок, що тримався на авторитеті Католицької церкви та імператорів Священної Римської імперії, було зруйновано. Утворилися європейські суверенні держави, прообрази перших національних держав. Посилилася децентралізація імперії, почався занепад Іспанії. Протестанти отримали свободу сповідання, але католики опинилися гнаними у протестантських країнах. Франція та Швеція укріпилися коштом Габсбургів, які втратили гегемонію в європейській політиці. Нідерланди здобули незалежність від Іспанії й перетворилися на одну з великих держав. Війна була найжахливішою в історії тогочасної Європи, в ході якої загинуло до 8 мільйонів чоловік. Спустошення та непоправні втрати зазнали німецькі, чеські та північноіталійські землі, де велися основні бойові дії.
Передумови
Священна Римська імперія у XVII столітті становила конгломерат десятків королівств, князівств і різноманітних адміністративних одиниць — церковних або світських. У Богемії, Саксонії і північних князівствах Німеччини домінували протестанти, разом з тим, Баварія, Австрія, а також інші південні князівства були переважно католицькими.
Панівна в Священній Римській імперії династія Габсбургів була католицькою і всіляко дискримінувала протестантів. На початку XVII століття розгорталася контрреформація; посилювалися церковна цензура та інквізиція; зміцнився орден Єзуїтів. Ватикан всіляко підштовхував правителів-католиків до викорінення протестантизму в їхніх володіннях.
Слід відзначити, що з часів Карла V провідна роль у політичному житті Європи належала династії Габсбургів. На початку XVII століття іспанська гілка династії володіла Португалією, Південними Нідерландами, півднем Італії і колоніями в Америці. Австрійські Габсбурги — закріпили за собою корону імператора Священної Римської імперії, були королями Богемії, Угорщини, Хорватії. Гегемонію Габсбургів прагнули ослабити європейські держави, найбільше Французьке королівство.
Габсбургів підтримували: Австрія, більшість католицьких князівств Священної Римської імперії, Іспанська імперія, об'єднана з Португальським королівством, Папський престол, Річ Посполита. На боці «антигабсбургської коаліції»: протестантські князівства Священної Римської імперії, Богемія, Трансильванія, Венеція, Савоя, Республіка Сполучених провінцій, Шведська імперія, Данія-Норвегія, Французьке королівство, надавали підтримку Англійське королівство, Шотландське королівство і Московське царство.
Аугсбурзький мир 1555 року підписаний Карлом V на якийсь час припинив відкрите протистояння протестантів і католиків у Священній Римській імперії, і зокрема в Німеччині. За умовами миру імперські князі могли вибирати релігію (протестантизм або католицтво) для своїх князівств на власний розсуд, згідно з принципом: «Чия влада, того й віра» (). Проте до початку XVII століття католицька церква, спираючись на підтримку династії Габсбургів, відвойовувала свій вплив і вела активну боротьбу проти протестантів.
Для відсічі католицькому натиску, протестантські князі Священної Римської імперії об'єдналися в 1608 році в Євангельську унію. Унія шукала підтримки у держав, ворожих династії Габсбургів.
У відповідь католики об'єдналися в 1609 році у Католицьку лігу під проводом Максиміліана I Баварського.
У 1617 році правлячий імператор Священної Римської імперії і король Богемії Матвій, який не мав прямих спадкоємців, примусив чеський сейм визнати спадкоємцем свого двоюрідного брата Фердинанда Штірійського. Фердинанд був палким католиком, вихованцем єзуїтів і вкрай непопулярним у переважно протестантській Чехії. На цьому тлі в Празі відбувся конфлікт між представниками чеської аристократії та королівськими намісниками. 23 травня 1618 року опозиційна шляхта на чолі з графом Турном викинули з вікон Чеської Канцелярії в рів королівських намісників графа Вільяма Славату, Ярослава Мартиницю і їхнього секретаря Фабриція.
Сторони Католицький союз (Габсбурзький блок)Протестантська коаліція (Антигабсбурзький табір) Священна Римська імперія Австрія Угорське королівство Хорватське королівство Богемське королівство (після 1620) Бранденбурзьке маркграфство (Бранденбург-Пруссія, після 1635) Баварське курфюрство (Католицька ліга) Іспанська монархія Португальське королівство Сицилійське королівство Іспанські Нідерланди Данія-Норвегія (1643–45) Саксонія Нідерланди Бранденбурзьке маркграфство (Бранденбург-Пруссія, 1631—1635) Брауншвейг-Люнебурзьке герцогство Трансильванське князівство (з 1619) Богемське королівство (до 1620) Пфальц (до 1623) Данія-Норвегія (1625–29) Англійське королівство (1625–30) Шотландське королівство (1625–39) Швеція (з 1630) Французьке королівство (з 1635)за підтримки: Річ Посполита Військо Запорозькеза підтримки: Османська імперія Московське царство
Перебіг
Чесько-пфальцький період (1618—1625)
Після розриву з Габсбургами в Богемії було сформовано уряд — Директорію, в складі 30 директорів, на чолі яких став Вацлав Вільгельм з Роупова; головнокомандувачем було призначено графа Генріха Турна. Директорія запросила на чеський трон лідера Протестантської унії Фрідріха V, курфюрста Пфальцького, зятя англійського короля Якова І. Повстанці, реально оцінюючи свої можливості, очікували допомоги з двох потужних осередків протестантизму в Європі: Англійське королівство і Нідерландів, а також протестантських князівств-сусідів.
У 1619 році Нідерланди профінансували формування збройних загонів Мансфельда. Допомогу чехам також надала Сілезія, яка взяла під контроль кордон з католицькою Польщею, звідки планувалася збройна інтервенція. Англійське королівство зайняло вичікувальну позицію. Моравська шляхта на чолі з Карлом Жеротіном виступила за мирне розв'язання конфлікту з Габсбургами і відмовилась надати повстанцям військову допомогу.
Ситуація швидко загострювалась, 20 березня 1619 р. помер імператор Матвій Габсбург. Після того, як зібрання чеських дворян обрало королем Чехії — 26 липня 1619 р. — курфюрста Пфальца Фрідріха V Пфальцького, через місяць — 28 серпня 1619 р. — за вибором німецької шляхти австрійський трон, корону Угорщини і Чехії успадкував Фердинанд II Габсбург, його було обрано імператором. Фердинанд був ревним католиком і ще в молоді роки на богомоллі в Лоретто дав обітницю викорінити єресь. Оскільки в імператора не було армії він вимушений був шукати підтримки в Католицької ліги, яка мала у своєму розпорядженні найману арміюВиппер Р. Ю. История Нового времени. — К., 1997 г., стр. 119.
Граф Турн і Ернст Мансфельд бачили шанси досягти військового успіху в боротьбі проти Габсбургів, які опинилися в скруті. Угорці під проводом князя Трансильванії Бетлена Габора завдали удару імперії та підійшли під мури Відня в листопаді 1619 р. Проте допомогу Габсбургам надала Річ Посполита, надіславши збройну допомогу — загони «лісовчиків», в складі яких були козацькі частини. Військова допомога дала змогу Відню відбити атаку.
У 1620 р. Іспанська імперія вислала на допомогу імператору 25-тисячне військо під командуванням Амброзіо Спіноли. Тим часом під командуванням генерала Тіллі армія Католицької ліги рушила на Чехію, обходячи армію Фрідріха V, що намагався зупинити її ще на дальніх підступах до Праги.
Вирішальна битва відбулася 8 листопада 1620 року на Білій горі біля Праги. Армія протестантів зазнала нищівної поразки.