Архімандри́т ( від , «головний, старший» + , «загін, кошара, огорожа»; у значенні «монастир») — титул управителів великих чоловічих монастирів, ректорів духовних семінарій, керівників духовних місій та монаших чинів. Відповідає митрофорному протоієрею у білому духовенстві. Єпископ, що є настоятелем монастиря, іменується священноархімандритом.
Історичні аспекти Вперше титул архімандрита введено у християнській церкві в актах Ефеського собору 431 року. Константинопольський собор 448 року мав серед делегатів чимало архімандритів. Цей титул згадують візантійський імператори Зенон у 482 році в «Епотіконі» і Юстиніан I.
Спершу титул архімандрит вживався на позначення керівника усіх монастирів єпархії, обраного з-поміж місцевих ігуменів, згодом — як почесний сан для керівників найславетніших монастирів.
В Київській Русі вперше цей титул зустрічається близько 1174 року. Ним іменується Полікарп — ігумен Києво-Печерського монастиря. В Україні було декілька архімандритів — києво-печерський, унівський, почаївський та інші. Згодом титул архімандрит став надаватися ректорам семінарій, главам духовних місій, греко-католицьких чернечих орденів (чинів).
Особливі відзнаки Сан архімандрита дається довічно. Відзнаки архімандрита: митра і, якщо архімандрит є намісником монастиря, берлознак (символ) релігійної влади — палиця з коштовним камінням, різьбою.
Примітки
Джерела Архімандрит - академічний тлумачний словник української мови
Посилання Архімандрит // Українська Релігієзнавча Енциклопедія Архімандрит //
Лінч Дж. Середньовічна церква. — , 1994. По вопросу о происхождении первохристианской иерархии. Сергиев Посад, 1907.