Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18 (30) травня 1876 року, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери. Емський указ забороняв українську мову в багатьох сферах життя (церква, музика, театр, книгодрукування, заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою) і обмежував її лише побутовим вжитком; забороняв театральні виступи українською мовоюЕмський акт 1876 // том 4, ст. 29Емський акт 1876 // .

Поява Емського указу була обумовлена пожвавленням на початку 70-х років XIX ст. українського руху.

Емський указ був спрямований на придушення спроб національно-культурного відродження, далі зросійщення українського населення. Став черговим актом шовіністичної політики російського самодержавства, спрямованої на посилення національного гноблення українського народу.

Залишався чинним до 1905 року.

Історія

Свою назву Емський указ отримав від німецького міста Бад Емс, де Олександр II вніс поправки і підписав підготовлений спеціальною комісією указ. До складу комісії увійшли міністр внутрішніх справ Олександр Тімашев, міністр народної освіти граф Дмитро Толстой, шеф жандармів Олександр Потапов та помічник попечителя Київського навчального округу Михайло Юзефович. Вважається, що виданню указу передував меморандум, надісланий імператору Юзефовичем, в якому той заявляв, що українці хочуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі»У «братніх обіймах» імперії: Емський указ 1876 року // Радіо Свобода. — 31.05.2006.. Через це указ отримав назву «закон Юзефовича».Книш З. повні вітрила! (Українська Військова Організація в 1924—1926 роках). — Торонто: «Срібна Сурма», 1970 р. — С. 267.

Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 рокуФранко З. Т. Емський акт 1876 //  — С. 172.. Указ забороняв:

ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, без спеціального дозволу; видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот; друкувати будь-які книги українською мовою; ставити українські театральні вистави (заборону послаблено у 1881 р.); влаштовувати концерти з українськими піснями; викладання українською мовою у початковій школі, а вчителі негайно замінялися росіянами.

Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятки та художні твори, але лише за умови їх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам.

На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Киевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету (М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Зібера, С. Подолинського та ін.). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступив проти шовінізму російського уряду та на захист української мови і культури і різко засудив Емський указ.Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави: продовження (1774—1914 рр.).— Харків. Фоліо, 2015.—218 с.:ілDrahomanov, Mykhailo. La littérature oukrainienne, proscrite par le gouvernement russe: rapport présenté au Congrès littéraire de Paris. — Geneva, 1878.

Багатьом українським діячам довелося покинути Україну (частина емігрувала за кордон, а частина була вислана в інші регіони імперіїПоліщук Ю. Емський указ 1876 // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 242. — ISBN 978-966-611-818-2..

Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфеста громадянських свобод» імператором Миколою II.

Вперше повний текст указу за журналом «Особого Совещания для пресечения украинофильской пропаганды» було оприлюднено у книжці Ф. Савченка «Заборона українства 1876 р.»Висновки Комісії «для пресечений украинофильской пропаганды» // Савченко Федір. Заборона Українства 1876 р.: до історії громадських рухів на Україні 1860-1870-х р.р. / Ф. Я. Савченко; Українська академія наук. — Харків ; Київ: ДВУ, 1930. — С. 381—383..

Вплив на українську мову Після заборони друкувати українською мовою у Російській імперії багато авторів (Іван Нечуй-Левицький, Михайло Драгоманов) стали видавати свої твори в Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Це підсилило позиції українофільських сил та об'єднало українців, що проживали по різні боки кордону. Саме тоді Галичина дістала назву «українського П'ємонту».Дзюба І. М. Русифікація в українському контексті //

Мовна дискусія Дискусія між галичанами й наддіпрянцями розпочалася після підписання указу. Українці з Наддніпрянщини перевели видавничу діяльність у Галичину, що викликало певні дискусії, чия мова «правильніша». Полеміку розпочав Борис Грінченко статтею «Галицькі вірші», вона тривала в 1891–1892-х роках. Грінченко писав, що українська літературна мова існує тільки на Великій Україні, бо звідти походять видатні письменники, як-от: Квітка-Основ'яненко, Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Тарас Шевченко тощо. Галичанам закидав використання діалектизмів і чужомовних слів. Відповідав Грінченку Іван Франко. Аргументи були схожі, бо в підросійській Україні були лише російськомовні школи й українську там могли знати тільки з художньої прози. До дискусії згодом долучилися український письменник Мусій Кононенко, педагог Ілля Кокорудз та історик Агатангел Кримський. Після їхніх статей Грінченко видав кінцеву замітку, у якій висловив єдність із галичанами проти москвофілів й інших ворогів українського народу, які сприйняли мовну дискусію як початок розколу між галичанами й наддніпрянцями. Він заявив: «І коли б трапилося так, що нас, українців-русинів із Росії, яким… випадком змушено не писати так, як ми пишемо, то ми — і хвилини не вагаючись почали б писати такою мовою, якою тепер пишуть автори тих галицьких віршів, знаючи добре, що хоча вона й не зовсім відповідає нашим смакам і звичкам, але все ж вона нам — своє, рідне».

Леся Українка не брала участі в цій дискусії, публічно ніде не виступала й не друкувала заміток про це в пресі. Але чи не найкраще підсумувала ці розмови в листі до письменника Осипа Маковея:

.

Наслідки Емський указ мав як миттєві, так і довготривалі наслідки. По - перше, спроба імперії придушити використання мови лише посприяло формуванню національної ідеї, яка виступила не лише у вигляді реакції на заборони, але як опора для майбутніх поколінь. По-друге, збільшився рух міграції, що розширило українську мову і традиції за межі держави та незважаючи на заборони, українська мова не зникла, а відродилася у XX столітті.

Див. також Валуєвський циркуляр Хронологія утисків української мови

Примітки

Література

Емський акт 1876 // Васькович Г. Емський указ і боротьба за українську школу. Мюнхен, 1976. Бойко Ю. До століття Емського указу / «Український історик», 1976, № 01-04. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. Харків — Київ, 1930, С.381-383 Миллер А. И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.) Емський указ //

Посол України відкрила пам'ятну дошку в м. Бад-Емс — Молебень за Україну Царат і національне відродження: фінам — «мовний пряник», українцям — «мовний батіг» Lex Jusephovicia 1876. З приводу 100-піття заборони українства // Сучасність. No. 5 за 1976. с. 36-68

Посилання «…Ніякої особливої малоруської мови не було, немає і бути не може»: утиски української мови в Російській імперії (ІІ пол. ХІХ–поч. ХХ ст.) // Центральний державний історичний архів України (Київ) Емський указ (пер. українською Романа Сопьчаника) в українському еміґранському часописі Сучасність (1976) 1876 — Емський указ // УІНП