Архітектура Дніпра — система будівель і споруд, які формують просторове середовище міста Дніпро. Окремі споруди міста у первісному або переробленому стані збереглися з кінця XVIII ст., тобто з часів заснування Катеринослава на Дніпрі, а центральні парки були засновані запорозьким козаком Лазарем Глобою як сади ще раніше.
Більша частина території міста забудована одноповерховими («приватними») будинками, у т. ч. це колишні села, які були поглинуті містом, що розросталося. Історично майже всі споруди міста відносяться до двох великих періодів: Російської імперії (здебільшого в середмісті) і радянського (житлові масиви, більшість промислових підприємств, мостів, громадських будівель). Визначну роль у формуванні архітектурного вигляду міста зіграв також своєрідний рельєф місцевості: річки Дніпро та Самара і чередування балок і пагорбів на правобережжі.
Передісторія Людина мешкала на території сучасного міста Дніпро ще з доісторичних часів: тут відомі палеолітичні стоянки, неолітичні поселення, поселення мідної і бронзової доби, скіфські, черняхівські і слов'янські поселення, які виникали переважно на берегах великої водної артерії — р. Дніпро, який у княжу добу був основною ланкою торговельного шляху «з варяг у греки». Залишки одного з таких поселень IX—X ст. в районі сучасної Старої Ігрені деякі дослідники вважають за колишній племінний осередок уличів — літописний Пересічень.
Після монголо-татарської навали XIII ст. осіле давньоруське населення у Надпорожжі надовго зникло, тутешні степи опинилися у владі кочових тюркських племен — ногайських орд, які спочатку були складовою частиною Золотої Орди, а після її занепаду — Кримського ханства.
Знов українське населення почало повертатися на Придніпров'я разом з утворенням на Запорожжі козацтва. Так, з початку XVI ст. відоме козацьке містечко Самарь (тепер селище Шевченко на північній околиці Дніпра), з 2-ї половини XVII ст. — поселення біля Кам'янської переправи через Дніпро, Богородицькі (тепер м. Підгородне) і Таромські хутори. 1635 р. на південній околиці сучасного міста польською владою за проектом Де Боплана було побудовано фортецю Кодак, біля якої також виникло село (нині — с. Старі Кодаки), а вище по Дніпру в середині XVII ст. утворилось поселення (а пізніше місто) Новий Кодак (Нові Кайдаки).
Після приєднання Московією у 1654—1668 роках на правах автономії Лівобережної України Військо Запорозьке Низове з центром у Запорозькій Січі ще деякий час зберігало певну самостійність, незважаючи на руйнування Січі царськими військами на помсту Гетьману І. Мазепі і козакам, які його підтримали у 1709 р., аж поки 1775 року уряд Катерини II остаточно не ліквідував Запорозьку Січ і Запорожжя як якусь автономну одиницю. На цей час на території сучасного Дніпра існувала низка козацьких поселень, зокрема: Половиця (центр нинішнього Дніпра), Мануйлівка, Лоцманська Кам'янка, хутір Чаплі, Сухачівка, Діївка. Житло українського селянина у ті часи являло собою хату-мазанку під очеретяним дахом, а самі поселення, як свідчать старовинні креслення, не мали зазвичай чіткого планування, розташування жител пристосовувалось до особливостей місцевості (вздовж річки, шляху, на пагорбі тощо).
Ліквідації Запорожжя у 1775 р. передувала перемога Московії над Османської імперією, внаслідок якої Туреччина втратила контроль над Кримським ханством (на користь Москви); також Москва отримала землі між пониззям Дніпра і Південного Бугу з виходом до Чорного моря — тобто, землі запорожців опинились вже не на порубіжжі з татарами, а всередині московських володінь, внаслідок чого необхідність у козаках як озброєних стражах південного кордону імперії відпала.
Ще 1764 р. на окраїнних північно-західних землях запорозьких козаків у центрі сучасної України було створено нову Новоросійську губернію, до якої 1775 р. і були долучені відібрані у запорожців землі на Правобережжі Дніпра (Лівобережні землі козаків було включено до створеної того ж 1775 р. Азовської губернії). Центр Новоросійської губернії первісно розташувався у фортеці Св. Єлизавети, а з 1765 р. майже на 20 років — у м. Кременчук. Канцелярія азовського губернатора розташувалась у Бельовській фортеці на Приоріллі.
Стало зрозуміло, що захопленим землям потрібен новий адміністративний центр, і вже 1776 р. з ініціативи азовського губернатора при впадінні р. Кільчень у р. Самара було засновано нове місто — Катеринослав. Проектно-будівельні роботи очолив архітектор М. Алєксєєв. На 1783 р. у місті вже було споруджено земляну фортецю, дерев'яні храми, губернські установи, житла, господарські і виробничі будівлі; населення налічувало 3500 осіб чоловічої статі. Але того ж року, 30 березня, з Новоросійської та Азовської губерній було утворено Катеринославське намісництво з Григорієм Потьмкіним на чолі, а також було визнано за необхідне перенести губернське місто Катеринослав на інше, більш зручне місце, що і було закріплено в указі від 22.01.1784 р., згідно з яким місто вдруге засновувалось на правому березі Дніпра, вище Кодака.
Заснування та розбудова Катеринослава
13 жовтня 1786 року план нового Катеринослава було затверджено, а офіційне заснування міста (закладка фундаменту собору) відбулося 9 травня 1787 року під час подорожі імператриці Катерини II і австрійського імператора Йосифа II до захопленого Москвою у 1783 р. Криму.
На кресленнях того часу на території сучасного середмістя Дніпра присутня слобода Половиця (відома з 1743 р.) з близько 70 садибами, довжиною 2500 м вздовж Дніпра і шириною 650 м. Відомо, що 1779 р. у Половиці налічувалось 125 приходських дворів. Чітке планування було відсутнє. Окремі будівлі тягнулись вздовж Дніпра майже до Лоцманської Кам'янки (Мандриківка, відома з 1784 р.). На захід від Половиці вже існував сад (нині — парк) козацького старшини Лазаря Глоби.
Над проектами забудівлі Катеринослава працювала декілька авторів, перевагу було надано варіанту француза Клода Геруа. Його пропозиції лягли в основу першого затвердженого плану Катеринослава, але детально розглядали тільки варіант забудови громадського центру міста на пагорбі. Також викрився істотний недолік нового місця для Катеринослава — труднощі з водопостачанням на пагорб. Одночасно стало зрозуміло, що побудувати місто згідно початкових грандіозних задумів не вдасться — тільки на фундамент Преображенського собору, споруджений 1797 р., було витрачено величезну на ті часи суму у 71 000 карбованців.
У серпні 1787 р. архітектором Катеринослава було призначено Івана Старова, який приступив до проектування і будівництва (1788—1790) Потьомкінського палацу і створення нового генерального плану міста. Новий генеральний план Катеринослава на основі плану І. Старова було затверджено 1792 р. Центр міста, як і раніше, передбачався на пагорбі, також було спроектовано вулицю — шлях до Нових Кодаків, яка надалі перетворилась на головний проспект міста — Катерининський (ім. Карла Маркса, з 2016 року — Дмитра Яворницького). Замість укріплень місто оточувала смуга бульварів.
На жаль, через смерть Г. Потьомкіна у 1791 р. його палац у Катеринославі остаточно добудовано не було (хоча, ймовірно, залишались лише внутрішні оздоблювальні роботи) і він поступово занепав, аж поки його 1837 р. не було подаровано імператором Миколою І місцевим дворянським зборам, після чого його було відновлено і добудовано.
Наступний план Катеринослава складено інженер-капітаном Леонтієм Ігнатьєвим в 1793 р. — тут вже згадується «проспект від Катеринослава до Койдак» довжиною 7 верст.
Згідно рапорту катеринославського намісника Й. Хорвата від 31.12.1796 в місті налічувалось 11 кам'яних будівель (у т. ч. одноповерховий губернаторський дім довжиною 55 сажнів, побудований 1790 р.), близько 430 дерев'яних на кам'яних фундаментах будинків. У Нових Кайдаках налічувалось 239 дерев'яних будинків і мазанок. Також у місті налічувалось 43 лавки у гостинному ряду, 13 кузень, 2 свічних заводи, 11 водяних і 13 вітряних млинів. У фабричній зоні налічувалось 130 будівель, до яких, ймовірно, відносилась і будівля суконної фабрики 1794 (1825?) р., яка збереглася донині — це споруда за адресою пр. Дмитра Яворницького (Карла Маркса), 106. Вважається, що відтоді у місті залишилося ще кілька будинків на вул. С. Єфремова (Ворошилова).
Громадські споруди, які зводились у той час, побудовані у класичному стилі.
У грудні 1796 р. згідно з реформою Катеринославське намісництво було ліквідоване, а на півдні сучасної України утворено величезну Новоросійську губернію (1796—1802) від Дністра до Дону включно з Кримом. Катеринослав у цей час за бажанням московського імператора Павла І носив назву «Новоросійськ».
1802 р. Новоросійську губернію було ліквідовано, а на її місці утворено Катеринославську (з основними містами Новомосковськ, Павлоград, Бахмут, Верхньодніпровськ, Олександрівськ, Маріуполь), Херсонську (з основними містами Одеса, Миколаїв, Єлизаветград) і Таврійську (з основними містами Сімферополь, Севастополь, Мелітополь, Бердянськ) губернії, які у такому вигляді проіснували до моменту краху Московської імперії у 1917 р.
1806 р. було затверджено новий генеральний план Катеринослава, автором якого, ймовірно, був В. Гесте. Згідно цього проекту, планувалось забудувати південну (непарну) сторону головного проспекту, пагорб через труднощі з водопостачанням знов забудовувати не передбачалось. Головна площа з собором і ринком мала розташуватися над Казенним садом. В 1810 р. новоросійський генерал-губернатор де Рішельє доручив В. Гесте план переробити з урахування плану І. Старова, але оновлений план було затверджено лише 1817 р. Цей план визначив структуру старого міста, яка в значній мірі збереглася дотепер.
1830 р. на місці фундаментів, закладених при заснуванні міста у 1787 р., почали будувати головний Собор Катеринослава. У 1835 р. будівництво було в основному завершено. Настінні розписи виконали академіки живопису С. Безсонов, В. Сазонов, М. Теребенєв. Собор побудовано у типовому класичному стилі.
1839 р. була здійснена чергова коректировка генерального плану Катеринослава, яка торкалась нагірної частини міста; зокрема, передбачалось головні громадські будівлі розташувати поряд із Собором, але ці плани не були втілені.
У 1837—1848 рр. за проектом С. Грязнова праворуч Собору було зведено триповерхову будівлю лікарні (нині — ім. І. І. Мечникова), а у 1858—1861 за проектом І. Скотникова ліворуч Собору — двоповерхову будівлю першої класичної чоловічої гімназії (нині — корпус Дніпровської Медакадемії).
Також у місті добре відомий Будинок Губернського земства (будинок Захаріна), побудований в 1850 р. в класичному стилі і капітально відремонтований у 1900 р. за адресою вул. Крутогірна (Рогальова), 21.
Розвиток Катеринослава у 2-й половині XIX — на початку XX ст Архітектурний стиль, у якому зводились будівлі у цей час, отримав назву модерн.
У 1845—1855 рр. у Катеринославі за проектами П. Вісконті і Л. Шарлеманя будуються Успенська і Троїцька, у 1870-му — Покровська, а у 1894-му — Благовещенська церкви.
У середині XIX ст. на розі Катерининського проспекту і вул. Воскресенської у неоготичному стилі споруджено Англійський клуб (надалі — Будинок губернатора).
1847 р. за ініціативи губернатора І. Я. Фабра розпочалась капітальна реконструкція головного проспекту міста, який було замощено, а по боках з'явились бульвари — центр міста почав отримувати цивілізований вигляд.
У 1847 р. у Катеринославі налічувалось 57 кам'яних і 1461 дерев'яних будинків, а 1862 р. — вже 315 кам'яних і 3060 дерев'яних будинків; населення складало близько 20 000 осіб. Промисловість складалася з суконної фабрики, чавуноливарного заводу Заславського, декількох цегляних, свічних, миловарних, салотопних і шкіряних заводчиків, а також млинів.
Відкриття у 1884 р. у Катеринославі мосту через Дніпро (за проектом М. Белелюбського) і залізничної гілки Нижньодніпровськ — Кривий Ріг різко змінило економічне становище губернського міста, яке опинилося між криворізькою рудою і вугіллям Донбасу, що зумовило виникнення і бурхливий розвиток металургії тут. 10 травня 1887 року став до ладу.