Збі́рна Украї́ни з футбо́лу — національна збірна команда України з футболу, яка виступає під егідою Української асоціації футболу.

Найвище досягнення в офіційних міжнародних змаганнях — вихід до 1/4 фіналу чемпіонату світу 2006 року та 1/4 фіналу чемпіонату Європи 2020 року.

Історія

До здобуття незалежності

Футбол з'явився в Україні наприкінці XIX століття. Згодом окремі уродженці України виступали у складі збірної команди Російської імперії (одесит Григорій Богемський), Польщі (Ян Васевич, Мечислав Бач, Мечислав Вишневський, Спіридіон Альбанський; всього 29 футболістів)Галицькі футболісти у збірній Польщі з 1921 по 1939Юзеф Калужа, Здзіслав Стичень народилися в Перемишлі, тому в загальну статистику їх не враховано, Румунії (Роберт Садовський, Альфред Айзенбайссер, Станіслав Міцинський, Йосиф Клайн)Буковинські гравці у збірній Румунії з 1921 по 1940, Чехо-Словаччини та Угорщини (в обох випадках Геза Калочаї)Гравці із Закарпаття (Podkarpatská Rus) у збірній Чехословаччини з 1920 по 1938Гравці з Закарпаття (Kárpátalja) у збірній Угорщини з 1939 по 1944. У складі збірної команди Польщі на Олімпіадах 1924 року та 1936 року і чемпіонаті світу 1938 року було по два уродженці України, а Роберт Садовський брав участь у ЧС-1938 у складі Румунії. Уродженець Одеси Льоня Дворін зіграв за збірну команду Палестини у 1930-х. Володимир (Волтер) Чижович був гравцем і, згодом, тренером збірної команди США у 1960—1970-х роках.

У 1930-х роках збірна УСРР провела два товариські матчі проти збірної Туреччини — 12 серпня 1933 року у Харкові (3:2) і 20 серпня 1934 року у Києві (4:3), а окрім них — ще кілька ігор проти футбольних клубів. Починаючи з 1950-х збірна команда УРСР брала участь у I Всесоюзній спартакіаді 1928 року (друге місце) та у Спартакіадах народів СРСР (золото 1986, бронза 1956 та 1979, четверте місце 1983). Деякі учасники тих змагань від УРСР пізніше виступали за збірну команду СРСР та збірну команду УкраїниЗокрема Блохін, Буряк, Дем'яненко, Бессонов, Протасов, Михайличенко, Яковенко, Литовченко, Ковалець. Валерій Лобановський був старшим тренером збірної УРСР 1979 року.. Втім, ця збірна ніколи не була членом ФІФА та не могла проводити зустрічей з членами ФІФА: турецька збірна виступала під назвою «Збірна народних домів Туреччини»Рідкісні та пам'ятні програми — Dynamo Kiev Football Programmes .

Серед футболістів з України в збірній команді СРСР: Лобановський, Блохін, Бєланов, Дем'яненко, Бессонов, Протасов, Буряк та ін. Особливо значним українське представництво у збірній команді СРСР було 1988 року, коли команда виграла Олімпіаду і здобула срібло чемпіонату Європи.

Найвідомішим уродженцем України у збірній команді Польщі був Казімеж Гурський. Як гравець він зіграв за збірну лише один матч, але на посаді тренера привів Польщу до олімпійського золота 1972 року, здобув срібні медалі (третє місце) чемпіонату світу 1974 року та срібні медалі Олімпіади 1976 року.

Перші кроки 1991—1992 Федерація футболу України заснована 13 грудня 1991 року. Першим її головою було обрано Віктора Баннікова. У наступному, 1992 році, ФФУ стала членом УЄФА та ФІФА. Саме тоді розпочалася підготовка до першого матчу збірної. Спочатку, головним тренером команди планувалось призначити Валерія Лобановського, який на той час був тренером збірної ОАЕ, та його чинний контракт з арабами завадив цьому. Таким чином, першого наставника національної команди довелося обирати з-поміж членів тренерської ради, до якої увійшли: Анатолій Пузач («Динамо»), Євген Кучеревський («Дніпро»), Євген Лемешко («Торпедо»), Юхим Школьников («Буковина») і Віктор Прокопенко («Чорноморець»). Трохи пізніше до них приєднався і донеччанин Валерій Яремченко («Шахтар»). Але в кінці коло претендентів звузилося до прізвищ трьох фахівців: Пузача, Яремченка і Прокопенка, останній з яких і став головним.

Першу гру було домовлено провести між збірними командами України та Угорщини 22 квітня 1992 року в Києві на Республіканському стадіоні. Проте через фінансові труднощі федерації, гру перенесли ближче до кордону — в Ужгород. Отож, 29 квітня 1992 року на стадіоні Авангард в Ужгороді вперше в історії збірна України зіграла свій поєдинок. На дебютний матч з угорцями були викликані: воротарі — Кутепов («Динамо»), Гришко («Чорноморець»), захисники — Лужний, Мороз («Динамо»), Никифоров, Третяк («Чорноморець»), Драгунов («Шахтар»), Беженар («Дніпро»), півзахисники — Анненков, Ковалець, Заєць («Динамо»), Шелепницький, Сак, Цимбалар («Чорноморець»), Погодін («Шахтар»), Дудник («Металург» З), нападники — Саленко («Динамо»), Гецко, Гусєв («Чорноморець»), Щербаков («Шахтар»).

Підготовка до поєдинку практично не проводилася. Лише 27 квітня всі «першовідкривачі» зібралися в Києві, щоб наступного дня літаком вирушити до Ужгорода. Тим часом суперник, хоч і не пробився до фінальної частини європейської першості 1992 року, все ж таки тримав у голові відбірковий цикл наступного чемпіонату світу.

Щодо самого матчу, то українські гравці в першому таймі діяли старанно, майже ні в чому не поступаючись супернику. Ще до перерви підопічні Віктора Прокопенка могли й відкрити рахунок. Це Шелепницький на 15-й хвилині завдав удару по воротах Брокгаузера, однак гостей врятувала штанга. А потім білоруський арбітр Вадим Жук не призначив пенальті за фол проти Щербакова в межах штрафного майданчика угорців. Після перерви запал господарів суттєво впав. Тоді, використавши помилки українських захисників, Шаллої й Кіпріц перехилили чашу терезів на свою користь: арбітр призначив 11-метровий у ворота Кутепова, а все той же Кіпріц його реалізував. Проте, під кінець зустрічі Іван Гецко ударом зі штрафного розпечатав ворота угорців, ставши автором першого голу в історії національної збірної України. Під орудою Віктора Прокопенка команда провела ще дві гри — 27 червня на виїзді, проти команди США (0:0) та 26 серпня проти тих же угорців, який знову завершився поразкою 1:2.

1993—1994

28 жовтня 1992 року збірну команду України на зустріч з Білоруссю у Мінську вже виводив дует тренерів Микола Павлов/Леонід Ткаченко. На Мінському стадіоні Динамо збірна команда України першою пропустила гол (на 49-й хвилині відзначився Сергій Гоцманов), та за пів години Юрій Максимов зрівняв рахунок і встановив остаточний результат зустрічі 1:1. Таким чином, за перший рік свого існування, збірна України провела 4 гри (2 нічиї й 2 поразки), забила 3 і пропустила 6 м'ячів та змінила 2 тренерів. Новий, 1993 рік, команда зустріла вже з новим, повноцінним тренером, яким став Олег Базилевич.

27 квітня 1993 року новий тренер дебютував в Одесі в матчі з командою Ізраїлю. Пропустивши першими (Харазі, 55'), збірна команда України змогла відігратись — на 78 хвилині відзначився Сергій Коновалов, матч так і завершився внічию 1:1. 18 травня 1993 року збірна команда України здобула свою першу перемогу. В товариській грі у Вільнюсі команда Базилевича вже на 4-й хвилині пропустила м'яч (Зданчюс), та в період з 18-ту по 22-гу хвилини Віктор Леоненко та Дмитро Михайленко переламали хід поєдинку і принесли перемогу українській команді з рахунком 2:1. На період тренерства Базилевича припала і перша домашня перемога України. У Києві на Республіканському стадіоні в присутності 12 тисяч глядачів 25 травня 1994 року у товариській грі проти Білорусі українці пропустили першими — Валентин Белькевич на 45-й хвилині розпечатав ворота Дмитра Тяпушкіна (Нива (Тернопіль)). Вже у другому таймі, на 62-й хвилині Віктор Леоненко зрівнює рахунок; за 3 хвилини, з пенальті, збірну України вивів вперед Сергій Беженар; остаточну ж, переможну крапку в цій грі, поставив Дмитро Михайленко — 3:1, перемога України. Базилевич також став першим тренером, котрий вивів збірну України на офіційний матч. Україна була заявлена на кваліфікацію до ЄВРО-1996 і потрапила у 4 відбірну групу разом з збірними командами Хорватії, Італії, Литви, Естонії та Словенії. Відбір на чемпіонат Європи українці розпочинали 7 вересня 1994 року в Києві проти литовців, але українська команда поступилася 0:2. Після цієї гри Базилевич пішов з посади очільника збірної команди України.

Епоха Сабо 1994—1999

Після відходу від збірної Олега Базилевича федерація знову призначила дует в.о., цього разу до Миколи Павлова долучився Володимир Мунтян. Під їх орудою команда провела лише два матчі: 11 та 13 вересня 1994 року національна збірна зіграла з збірною командою Південної Кореї і обидва рази поступилась 0:1 та 0:2.

Та вже до наступних офіційних матчів у відборі до ЧЄ-1996 збірну команду почав готувати Йожеф Сабо. Його офіційний дебют відбувся 12 жовтня 1994 року у Києві в матчі відбору проти збірної команди Словенії, гра завершилася внічию 0:0. Уже в наступній грі відбору проти Естонії Й.Сабо отримав свою першу перемогу, як тренер національної збірної команди — 3:0. Та Й.Сабо-тренер вийшов тимчасовим явищем, вже в 1995 році до керма збірної став Анатолій Коньков. Дебют нового тренера виявився дуже невдалим — 0:4 на «Максимирі» в Загребі від збірної команди Хорватії. Національна збірна команда у решті відбірних матчах на чемпіонат Європи, провела 7 матчів, в яких тричі перемогла і чотири рази зазнала поразки. Відбір на чемпіонат Європи збірна команда завершила на 4-му місці у групі, після чого Конькова було звільнено з посади головного тренера.

Було вирішено, що команду у відборі на ЧС-1998 очолить старий-новий тренер Йожеф Сабо. Повернення Й.Сабо відбулося 9 квітня 1996 року в Кишиневі в товариській грі проти Молдови, яку збірна команда України завершила внічию 2:2, ведучи по ходу зустрічі 2:0. Шлях на ЧС команда України розпочала 31 серпня 1996 року з виїзної перемоги над збірною командою Північною Ірландією (1:0). Цей відбір загалом став для національної збірної команди України початком її успіхів, команду почали сприймати як міцного середняка світового футболу. Становлення збірної команди Й.Сабо, збіглося з найбільшими успіхами київського Динамо кінця 90-х, гравці якого і складали основу збірної команди. Загалом це вилилось у відмінні результати у відбірній групі — перемога над Португалією 2:1, домашня нічия з чинними чемпіонами Європи — німцями 0:0. Упродовж усього циклу відбору національна збірна команда претендувала на вихід із групи з першого місця.

Проте через своєрідний календар матчів станом на 20 серпня 1997 року українці, зігравши 9 матчів, набрали 17 пунктів, а от основні конкуренти німці — лише 7 матчів із 15 пунктами (тобто мали дві гри в запасі перед вирішальною заочною боротьбою з українцями в 10-му матчі). «Бундестім», лишалися певний час у тіні України як лідера групи, ставила під загрозу лідерство синьо-жовтих. Для переможного виходу українцям необхідно було переграти Вірменію на виїзді та сподіватися на втрату пунктів німцями в трьох останніх матчах. І лише в останньому турі Україна, попри перемогу 0:2, таки пропустила поперед себе Німеччину (1:1 — Португалія, 4:0 — Вірменія, 4:3 — Албанія). Таким чином, Україна стала другою у відборі і здобула право позмагатись за вихід у фінальну стадію в матчах плей-оф.

Суперником команди Сабо стали добре знайомі за відбором ЄВРО-1996 хорвати. В першій грі українці поступилися 0:2. 15 листопада 1997 року в матчі-відповіді на Олімпійському українська збірна команда дуже швидко відіграла два м'ячі (Шевченко, Косовський), проте гол останнього норвезький арбітр скасував, вважаючи, що було положення поза грою, а на 27-й хвилині гри Ален Бокшич зрівняв рахунок 1:1. Так матч і завершився, національна збірна команда України не кваліфікувалася на чемпіонат світу, проте гучно заявила про себе у футбольному світі.