Псевдоскорпіони (Pseudoscorpiones) — ряд павукоподібних, розміром зазвичай не більше 2—3 міліметрів, рідко до 7 мм. Широко поширені в природі, але малопомітні, через невеликі розміри і прихований спосіб життя.

Свою назву ряд отримав завдяки тому, що педипальпи псевдоскорпіонів, як і в скорпіонів, закінчуються хапальними клішнями.

Псевдоскорпіони, як правило, корисні для людини, оскільки вони полюють на личинок молі, личинок шкіроїдів, сіноїдів, мурах, кліщів і плодових мушок.

Загальна характеристика

Псевдоскорпіони — невеликі павукоподібні з плоским, грушоподібним тілом і клішнями, ззовні нагадують скорпіонів. Довжина тіла зазвичай коливається в межах від 2 до 8 мм. Найбільший з відомих видів Garypus Titanius завдовжки до 12 мм.

Черевце складається з дванадцяти сегментів, кожен з яких захищений пластиною з хітину. Черевце коротке і заокруглене в кінці, але не продовжується хвостом і жалом, як у справжніх скорпіонів. Колір тіла може бути від жовтувато-коричневого до темно-коричневого, парні кігті на ногах часто контрастного кольору. Псевдоскорпіони можуть мати два, чотири ока або не мати їх зовсім.

Псевдоскорпіони мають вісім ніг, які складаються з 5-7 сегментів; кількість сегментів залежить від виду. Також вони мають дві дуже довгі педипальпи з клішнями, які дуже нагадують клішні скорпіона.

Педипальпи зазвичай складаються з нерухомої «руки» і окремого рухомого «пальця». Отруйні залози, як правило, розташовані в рухомому пальці; отрута використовується для знерухомлення жертви псевдоскорпіона. Під час травлення псевдоскорпіони заливають шлунковий сік середньої концентрації всередину жертви, а потім ковтають перетравлені залишки.

Прядильні залози псевдоскорпіонів розташовані в їхніх щелепах, за допомогою шовку вони роблять собі кокони у формі диску, для того, щоб спарюватися, линяти чи перечекати холодну погоду. Псевдоскорпіони не мають легеневого дихання, як у павукоподібних, вони дихають, як і комахи, за допомогою системи трахей, що відкриваються на поверхню тіла невеличкими отворами — дихальцями.

Поведінка

Деякі види виконують складний шлюбний танець, в якому самець тягне самицю над сперматофором, що був попередньо розміщений під поверхнею. В інших видів, самець заштовхує сперму в геніталії самки, використовуючи для цього передні ноги. Самиця переносить запліднені яйця в сумці для виношування, яка прикріплена в неї до черевця, молодь певний час після вилуплення їздить в самиці на спині. По досягненню дорослого віку псевдоскорпіони живуть 2-3 роки. Вони активні в теплі пори року, зимують в шовкових коконах. Маленькі види живуть в смітті та гумусі, деякі види живуть на деревах, інші харчуються паразитами, утворюючи симбіотичні або коменсалістичні відносини з іншими організмами, наприклад з жуками, яких позбавляють від паразитів, що живуть під їхніми твердими крилами.

Поширення

У світі існує більше ніж 3,300 видів псевдоскорпіонів, що належать до 430 родів. Вони розповсюджені в усьому світі, навіть в холодних регіонах чи високо в горах, від Канади до Австралії, однак найчисельніші й різноманітніші популяції зустрічають в субтропіках: там псевдоскорпіони поширені навіть на острівних територіях, наприклад на Канарських островах було знайдено 25 ендемічних видів. Псевдоскорпіонів знаходять під корою дерев, в купах листя і хвої, в ґрунті, під камінням, в печерах, на береговій зоні, в породах, що мають тріщинки.

Chelifer cancroides — вид, що найчастіше зустрічається в помешканнях, переважно в кімнатах з запиленими книгами. Ці крихітні істоти (2,5-4,5 мм) полюють на сіноїдів та пилових кліщів. До будинку потрапляють, зазвичай, «верхи» на більших за них комахах. Декілька видів псевдоскорпіонів мешкають попід надкрилами жуків-арлекінів і комахи під час перельотів розселюють їх.

Еволюція

Найстаріші з відомих викопних псевдоскорпіонів датуються Девонським періодом, 380 мільйонів років тому. Викопний псевдоскорпіон має всі риси сучасного, що вказує на те, що він еволюціонував дуже рано в історії наземних тварин.

Згадки в історії Псевдоскорпіони вперше були описані Аристотелем, який, ймовірно, знайшов їх серед сувоїв в бібліотеці, де вони могли б харчуватися сіноїдами. Роберт Гук згадує «Земляного краба» у своїй роботі 1665 року «Micrographia» («Мікрографія»).

Класифікація

Систематику наведено згідно з Біологічним каталогом Джоана Галанса (Joel Hallan's)Biology Catalog: Pseudoscorpionida . . В дужках показано кількість родів і видів.

Підряд Epiocheirata Chthonioidea Chthoniidae (31, 605) †Dracochelidae — один викопний вид (Девонський період) Lechytiidae (1, 22) Tridenchthoniidae (17, 68) Feaelloidea Feaellidae (1, 12) Pseudogarypidae (2, 7)

Підряд Iocheirata инфраотряд Hemictenata Neobisioidea Bochicidae (10, 38) Gymnobisiidae (4, 11) Hyidae (3, 9) Ideoroncidae (9, 53) Neobisiidae (34,498) Parahyidae (1, 1) Syarinidae (16, 93) інфраряд Panctenata група Elassommatina Cheliferoidea (224,1261) Atemnidae (19, 172) Cheliferidae (59, 292) Chelifer cancroides Chernetidae (112, 643) Withiidae (34, 154) Sternophoroidea Sternophoridae (3, 20) група Mestommatina Garypoidea Cheiridiidae (6, 69) Garypidae (10, 74) Geogarypidae (3, 61) Larcidae (2, 13) Pseudochiridiidae (2, 12) Olpioidea Menthidae (4, 8) Olpiidae (53, 329)

incertae sedis Megathis Stecker, 1875 (nomen dubium, 2 види)

Примітки

Література

Буруковский Р. Н. Зоология беспозвоночных: Учеб. пособие. — СПб. : Проспект Науки, 2010. — 960 с. (с. 698—699). — ISBN 978-5-903090-40-2 Догель В. А. Зоология беспозвоночных: Учебник / Под ред. Ю. И. Полянского. — 7-е изд., перераб. и доп. — М. : Высшая школа, 1981. — 606 с. (с. 419) Жизнь животных. В 6 т. / Гл. ред. Л. А. Зенкевич. Т. 3. Беспозвоночные / Под ред. Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1969. — 576 с. (с. 43—46) Зоологія безхребетних: Підручник / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царічкова / за ред. В. В. Серебрякова. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. — 640 с. (с. 376—377). — ISBN 978-966-439-075-7 Михайлов К. Г. Общая арахнология: Краткий курс. Ч. 1. Введение. Малые отряды. — М. : Товарищество научных изданий КМК, 2011. — 65 с. (с. 46—50). — ISBN 978-5-87317-749-3 Натали В. Ф. Зоология беспозвоночных: Учебник / Под ред. Сазоновой О. Н. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Просвещение, 1975. — 487 с. (с. 326—327) Природа Украинской ССР. Животный мир / Монченко В. И., Долин В. Г., Ермоленко В. М. и др. — К. : Наук. думка, 1985. — 240 с. (с. 56) Шарова И. Х. Зоология позвоночных: Учеб. пособие. — М. : ГИЦ «ВЛАДОС», 1999. — 592 с. (с. 400—401). — ISBN 5-691-00332-1 Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних: Підручник. У 3 кн. Кн. 2. — К. : Либідь, 1996. — 320 с. (с. 293—295). — ISBN 5-325-00663-0 </div>