Угода про ненапад між Німеччиною та СРСР (; facsimile at 100(0) Schlüsseldokumente (www.1000dokumente.de), accessed 17 September 2009), або Пакт Молотова — Ріббентропа, неофіційно також Пакт Гітлера — СталінаDietmar Müller, Stefan Troebst: Der Hitler-Stalin-Pakt 1939 in der europäischen Geschichte und Erinnerung. Eine Einführung. In: Der Hitler-Stalin-Pakt 1939 in den Erinnerungskulturen der Europäer. Wallstein, 2011, S. 22 f., нацистсько-радянський пакт або нацистсько-радянський союз — розрахована на 10 років міждержавна угода від 23 серпня 1939 рокуBlank Pages by G.C.Malcher ISBN 1-897984-00-6 Page 7, підписана у Москві міністром МЗС Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна та посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга.
Угода спиралась на Берлінську угоду 1926 року, а з нею, і на Рапалльську угоду 1922 року.
Пакт гарантував нейтралітет СРСР у конфлікті Третього Райху з Польщею та країнами Заходу. Як додаток до договору було підписано таємний протокол, що розділив радянські та німецькі «сфери впливу» на території Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії. У таємному протоколі також визнавалася зацікавленість Литви у Віленському краї, а Німеччина заявляла про повну незацікавленість у Бессарабії. Зазначені в цьому протоколі території надалі були швидко захоплені відповідно Третім Рейхом і Радянським Союзом.
Підписання угоди 23 серпня 1939 року було важливим тактичним епізодом, що розкривав стратегічні наміри сторін — керівництва Третього Рейху та СРСР. Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному в ті дні нападі Німеччини на ПольщуТелеграма військово-повітряного аташе СРСР у Великій Британії І. І. Чернего до Генерального штабу РСЧА. — В кн.: Год кризиса. 1938—1939: Документы и материалы. В 2 т. Т. 2. 2 июня 1939 г. — 4 сентября 1939 г. / М-во иностр. дел СССР; Редкол.: Бондаренко А. П. и др. — М.: Политиздат, 1990. — С. 188..
Договір, разом з іншими радянсько-німецькими угодами, фактично втратив силу 22 червня 1941 року після нападу Німеччини на СРСР. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий таємний протокол договору, й визнав його нечинним від моменту підписанняВедомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. 1989. № 29. Ст. 579..
Передісторія
Від 1934 року Сталін усвідомлював загрозливий характер політики ГітлераRussia and the West under Lenin and Stalin. By George Frost Kennan. — New-York: A Mentor Book. New American Library, 1961. — 384 p. — Фрагмент перекладу російською у кн.: Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько. — Минск: Беларусь, 1991. — С. 54.. У європейському співтоваристві сформувалася думка про можливість ефективної коаліції СРСР з основними країнами Заходу, щоб запобігти катастрофі Другої світової війни, що насувалася. Уряди Англії та Франції провадили мляву політику «умиротворення». Сполучені Штати утримувалися від втручання у європейські справи.
Керівництво вважало, що СРСР може бути суб'єктом європейської політики. Воно провело індустріалізацію, мало сильну армію, почувалося все впевненіше. Після Громадянської війни 1917—1922 років та масових репресій і штучного Голодомору престиж країни та її вплив на європейську політику знизився. СРСР не був партнером Заходу для протидії нацизму. У той час він сам був тоталітарною державою з карально-репресивною машиною. Його дії не збігалися з цілями західної демократії. У середині 1930-х західні демократії не сподівалися на допомогу СРСР. На той час вони ще могли, об'єднавши зусилля, протистояти Гітлеру. Та вже через два роки, — внаслідок переозброєння Німеччини швидкими темпами, — завдати поразки Гітлеру без допомоги СРСР вони вже не могли. Сталін же на той час не бачив перспектив залучення Франції та Англії до ефективної опозиції Гітлеру.
29 березня 1935 року у розмові з Лордом-охоронцем печатки Великої Британії Е. Іденом Й. Сталін говорив, що у Європі велике занепокоєння викликає Німеччина. Вона «відкрито, на очах у всіх рве міжнародні угоди. Це небезпечно. Як ми можемо за цих умов довіряти підпису Німеччини під тими чи іншими міжнародними документами? …яка є гарантія, що німецький уряд, що так легко рве свої міжнародні зобов'язання, стане дотримуватися пакту про ненапад? Ніякої гарантії немає. Тому ми не можемо задовольнитися лише пактом про ненапад із Німеччиною. Нам для забезпечення миру потрібна більш реальна гарантія, і такою реальною гарантією є лише Східний пакт взаємодопомоги»Документы внешней политики СССР. Т. XVIII. — М.: Изд-во политич. лит-ры, 1973. — С. 248.. Так само, А. ГітлерУ розмові із послом Великої Британії Невілом Гендерсоном 3 березня 1938 року, говорячи про обмеження озброєнь також висловлював недовіру до СРСР: «Особливо складною ця проблема стала завдяки тому факту, що покластися на вірність договорам такої варварської формації, як Радянський Союз, можна приблизно так само, як на розуміння дикуном математичних формул. Тому угоди з цією країною, власне кажучи, не мали б ніякої ціни.»Документы и материалы кануна второй мировой войны. 1937—1939. Т. 1. Ноябрь 1937 г. — дек. 1938 г. / М-во иностр. дел СССР; Редкол.: Земсков И. Н. и др. — М.: Политиздат, 1981. — С. 57.
Близько 1937 року, обираючи між шляхом ефективного збройного опору Гітлеру і шляхом оборудки з ним, Сталін обрав останній: у 1937—1938 роках Сталін прибирав зі свого шляху тих у керівництві ВКП(б) і збройних сил, хто міг би протидіяти його політиці змови з Гітлером, хто міг би висунути проти нього вагомі ідеологічні аргументи. Того ж року, у листопаді, на відомій нараді, А. Гітлер повідомив про прийняте рішення — вирішення проблем Німеччини у Східній Європі. На тій же нараді Герман Герінг вказав на необхідність припинення інтервенції в Іспанії, що було ще одним сигналом для Сталіна про зміну вектора політики Німеччини. Зі свого боку Йосип Сталін 1 жовтня 1938 року під час свого виступу на нараді пропагандистів Москви та Ленінграду щодо «Стислого курсу ВКП(б)» відверто заявив про більшовицьку наступальну доктрину війнижурнал «Исторический архив» 1994 № 5 с.13:
1938 року була анексована Австрія, а потім розпочата ліквідація Чехословаччини і, також, Карпатської України. За ними настала черга Польщі.
На початку 1939 року А. Гітлер намагався шляхом перемовин, тиску та залякування поляків схилити їх до мирної передачі Данціґа Німеччині. Поляки чинили опір. У березні А. Гітлер дав наказ окупувати територію, що залишилася від Чехословаччини (за винятком Підкарпатської Русі, переданої Угорщині). Наслідком порушення А. Гітлером своїх обіцянок при підписанні Мюнхенської угоди і виходу німецьких військ на південний кордон Польщі стало запрошення до Лондона міністра закордонних справ Польщі Юзефа Бека і гарантування Англією територіальної цілісності Польщі. Англо-французькі гарантії також були надані Румунії 13 квітня 1939 рокуКорнецький В. І. Позиція Румунії щодо політики умиротворення (1938—1939 р.).— Історична панорама, 2012.— Вип. 15.— С. 57—58.СССР в борьбе за мир накануне второй мировой войны (Сентябрь 1938 г. — август 1939 г.). Документы и материалы / Мин-во иностранных дел СССР. Редкол. сб. А. А. Громыко, А. Н. Грылев, И. Н. Земсков и др.— М.: Изд-во политич. лит-ры, 1971.— С. 329—330..
Під час зустрічі Іона Антонеску із Адольфом Гітлером11 червня 1941 року, Мюнхен останній стверджував, що підписання радянсько-нацистської угоди 1939 року для Німеччини було вимушеним кроком, викликаним антинімецькою проанглійською політикою Балканських країн:
Німецько-італійський договір про союз і дружбу був підписаний у Берліні 22 травня 1939 року. Назва «Сталевий пакт» була покликана показати непорушність союзу Німеччини та Італії (незадовго до того вони балансували на межі війни). «Сталевий пакт» фактично утворював військово-політичний блок Італії та Німеччини. Він підтверджував положення Антикомінтернівського пакту і обумовлював взаємні союзницькі зобов'язання. Таким чином на весну 1939 року в Європі склалося два військово-політичні блоки: англо-французький і німецько-італійський. Кожен із них був зацікавлений в угоді з СРСР.
А. Гітлеру, для реалізації своїх експансіоністських планів, й у випадку нападу на Польщу, чи у випадку наступу на Захід, потрібен був нейтралітет СРСР. Сталін, у той же час, бачив готовність Гітлера до рішучого наступу і намагався за свій нейтралітет отримати власну безпеку. 10 березня у промові на 18-му з'їзді ВКП(б) він натякнув, що СРСР не бажає виступати на боці Англії та Франції, а хоче діяти у власних інтересах. На розвиток своєї позиції Й. Сталін змінив єврея Максима Литвинова на посаді наркома закордонних справ росіянином В'ячеславом Молотовим, що продемонструвало німцям бажання різко змінити зовнішньополітичний курс.
У травні 1939 року Британія і Франція розпочали перемовини з урядом СРСР для розгляду можливості реального й ефективного союзу проти Гітлера. Позицію керівництва Радянського Союзу ще до того4 квітня 1939 року. сформулював нарком закордонних справ М. Литвинов: «Ми чудово знаємо, що затримати і призупинити агресію в Європі без нас неможливо, і чим пізніше до нас звернуться за нашою допомогою, тим дорожче нам заплатять»Документы внешней политики СССР. 1939. Т. XXII: В 2 кн.— Кн. 1. Январь — август.— M: Междунар. отношения, 1992.— С. 252—253..
14 червня 1939 року Георгій Астахов, тимчасовий повірений у справах СРСР у Німеччині, повідомив заступника державного секретаря в німецькому міністерстві закордонних справ Ернста Вермана () через болгарського посла у Берліні, що СРСР не підпише з Англією договору про взаємодопомогу на випадок війни за умови, що Німеччина підпише з Радянським Союзом пакт про ненападМирослав Прокоп. Українська справа на тлі підготови війни 1941—45. — Сучасність, 1961, № 7. — С. 99..
Навесні та влітку перемовини щодо угоди про взаємодопомогу між СРСР і Великою Британією та Францією продовжились, і були припинені за кілька днів до підписання пакту про ненапад. Різні дослідники покладають відповідальність за це на керівництво обох сторін.
Йосип Сталін 19 серпня під час свого виступу на Політбюро ЦК ВКП(б) заявив наступнеСуворов В. Святое дело— М.: АСТ, 2008. — с. 57 http://book-online.com.ua/read.php?book=2468&page=57: Адольф Гітлер 23 серпня так оцінив ситуаціюШирер У. Взлет и падение третьего рейха. В 2-х томах. Том 1. — Пер. с англ. / С предисловием и под ред. О. А. Ржешевского. — М.: Воениздат, 1991. — С. 564.:
На початку липня А. Гітлер остаточно вирішив напасти на Польщу. Збройним силам був відданий наказ підготуватися до бойових дій наприкінці серпня.
26 липня 1939 року у таємній кімнаті одного із берлінських ресторанів відбулася зустріч представників Німеччини та СРСР під час якої представникам СРСР натякнули, що Німеччина готова розрахуватися за нейтралітет СРСР у випадку німецько-польської війни значними територіями Східної ЄвропиКеннан Д. Россия и Запад при Ленине и Сталине (отрывки из книги).— В. кн.: Сталин. Рузвельт. Черчилль. Де Голль: Политические портреты / Сост. В. Велесько. — Минск: Беларусь, 1991. — С. 68..
Коли 11 серпня Карл Буркхардт, Верховний комісар Ліги Націй у Данцигу, прибув на особистому літаку А. Гітлера до Німеччини, райхсканцлер заявив йому:
Серпневі перемовини На початку серпня Німеччина та СРСР опрацьовували останні деталі економічної угоди, та почали обговорювати політичну угоду. Обидві сторони надали пояснення протистоянню у зовнішній політиці протягом 1930-х, об'єднавшись довкола антикапіталізму обох країн.Bertriko, Jean-Jacques Subrenat, A. and David Cousins, Estonia: Identity and Independence, Rodopi, 2004, ISBN 9042008903 page 131