Мико́ла Андрі́йович Ліви́цький (, Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія, Російська імперія — 8 грудня 1989, Філадельфія, Пенсільванія, США) — український громадський та політичний діяч, журналіст, Голова уряду УНР в екзилі (1957—1967), Президент УНР в екзилі (1967–1989).

Біографія Народився в дворянській родиніЛівицький Андрій. Листування (1919—1953 роки) / Упорядкув., вступ. ст., заг. ред. Я. Файзуліна. — Український інститут національної пам'яті. — Київ: Фенікс, 2019. — 688 с. ISBN 978-966-136-661-8 у м. Жмеринка, нині Вінницька область, Україна, тоді Вінницький повіт, Подільська губернія, Російська імперія. Син Андрія Лівицького.

Навчався в 1-й Українській школі ім. Шевченка в Києві.

1920 року разом з батьком— на той час головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки— виїхав за кордон. Середню освіту продовжив здобувати на матуральних курсах у Празі при Українській господарській академії. Закінчив Вищу торговельну школу у Варшаві, економіко-соціальний факультет Женевського університету, отримав ступінь магістра комерційних наук.

Був активістом студентського руху, обирався головою (першим) новоствореної студентської корпорації «Запоріжжя» у Варшаві. Брав участь у з'їздах Центрального союзу українського студентства, був одним з видавців часопису «Студентський голос» (1927—1928, Варшава).

У 1930-х роках у Варшаві та Женеві вивчав економіку та журналістику. У 1923—1939 роках був секретарем делегації уряду УНР при Лізі Націй. Спеціальний кореспондент журналу «Тризуб» у Женеві, керівник женевської філії Українського пресового бюро. 1932-го через адвоката Самуеля Підгірського пом'якшив обвинувачення Юрієві Косачу— перед тим йому дав вказівку розробити «План розбудови національного руху на Волині».

У 1938—1939 роках за дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні задля координації дій її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР.

У 1937—1942 роках— на дипломатичній роботі в країнах Європи. У роки Другої світової війни деякий час жив у Варшаві, а у 1942 році переїхав до Києва для налагодження там політичної роботи. Невдовзі потому був ув'язнений гестапо, однак того ж року очолив у Берліні українську редакцію спецвідділу "ВІНЕТА" Східного відділу Міністерства просвіти і пропаганди Райху із платнею 750 марок на місяць.

Один із засновників і керівників Українського національно-державного союзу (УНДС): заступник голови (з 1946), голова УНДС (з 1951). У 1948—1950 очолював Спілку українських журналістів на чужині, згодом перебрав керівництво Українським Національно-Державним Союзом. Від 1949— член виконавчого органу (уряду) Української Національної Ради, а з 1957 по 1967— голова (прем'єр-міністр) виконавчого органу (уряду УНР) і міністр закордонних справ.

Був редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені (1954—1957).

Упродовж 1967—1989— Президент УНР в екзилі. На посту президента УНР проявив себе більше як авторитарний діяч, що й спровокувало у 70-х роках конфлікт між партіями, які входили до УНРади. Конфлікт вдалося погасити після прийняття «Тимчасового закону», який дещо демократизував Державний центр УНР в екзилі.

Написав низку праць, у тому числі «Захід— Схід і проблематика поневолених Москвою націй» (1975), «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» (1984).

Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Відзнаки Нагороджений Хрестом Відродження— військовою відзнакою, запровадженою у 1977-му Урядом УНР в екзилі на честь 60-ліття організації збройних сил Української Народної Республіки (наказ № 46 від 14.8.1977, число нагороди— 1).ЦДАВОУ. — Ф. 3235. — Оп. 1. — Спр. 1812. — Реєстр нагороджених Воєнним Хрестом

Вшанування пам'яті 22 січня 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей— 110 років з дня народження Миколи Лівицького (1907—1989), громадського і політичного діяча, Президента Української Народної Республіки в екзилі.

14 лютого 2024 року у місті Жмеринка вулицю Крилова перейменували на вулицю Миколи Лівицького.

Див. також

Українська революція Український визвольних рух Уряд УНР в екзилі Українська національна рада (1948—1992)

Примітки

Публіцистика Проблеми української зовнішньої політики. Блок поневолених народів. Українська справа і англо-сакський світ. Україна й Німеччина // Неділя. — 1947. — 28 верес. — 26 жовт.

Література Біляїв Володимир. На неокраянім крилі… — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. Гупало Сергій. Кінець ковельського підпілля // Дзеркало тижня. — 2002. — Липень. Держ. Центр Укр. Нар. Республіки в екзилі. — Філадельфія; Київ; Вашингтон, 1993. Каравченко І. В. Юридична енциклопедія. — Т. 3. — Київ, 2001. — С. 486. Кучерук О. Лівицький Микола Андрійович //

Посилання ЮрСлава Лівицький Термін Інститут історії України Поступ Брама