Юзеф Пілсудський

Ю́зеф Кле́менс Пілсу́дський ( ; 5 грудня 1867, с. Зулов (нині Залавас) — 12 травня 1935, Варшава, Польська Республіка) — польський політичний, військовий і державний діяч, перший голова відродженої польської держави. Ініціатор створення Польської Військової Організації, прем'єр-міністр Польщі (1926—1928, серпень-грудень 1930), де-факто лідер Другої Польської Республіки як міністр оборони Польщі (1918—1919, 1926—1935), засновник польської армії, перший маршал Польщі. Начальник польської держави з 22 листопада 1918 після того, як Польща здобула незалежність до 1922. Його називають батьком Польської Республіки, відродженої в 1918, після 123 років з останнього поділу Речі Посполитої.

Серед польського громадянства відомий також як «Комендант». На початку політичної кар'єри творець та лідер Польської соціалістичної партії. Його вважають національним героєм Польщі.

Життєпис

Ранні роки, родина, освіта

Народився 5 грудня 1867 році у селі Зулов (нині Залавас, , Вільнюський повіт, Литва) поблизу Вільна (нині Вільнюс, Литва), у родині з патріотичними поглядами. Село, в якому народився Пілсудський, було частиною Російської Імперії з останнього поділу Речі Посполитої в 1795. Після Першої світової війни, це село було частиною Литовської Республіки, a після польської окупації східної Литви- польської території в період, коли Пілсудський був прем'єр-міністром. Під час Другої світової війни село стало частиною СРСР.

Батьки Батько, Юзеф Вінсент Пілсудський (1833—1902), походив з шляхетського польсько-литовського роду Ґінетів-Пілсудськихhttps://www.aidai.eu/index.php?view=article&catid=61%3A7405&id=1132%3Ali&option=com_content&Itemid=140, під час повстання 1863 року був комісаром Національного уряду та брав участь у Січневому повстанні 1863 проти російської владиZiuk, rodzina, Zułów, 1867—1877; Polska Piłsudskiego, Epoka, czyny i dziedzictwo Marszałka, «Rzeczpospolita» nr 1, 5 lutego 2009, s. 24., мати Юзефа-Марія з Білевичів (1842—1884) — походила з шляхетського литовського роду гербу Могила. Батьки Пілсудського побрались після спалаху січневого повстання (23 квітня 1863).

Після придушення повстання, втікаючи від переслідування з боку Росії, Юзеф Вінсент Пілсудський виїзжає з Жемайтії до Литви, де кілька разів змінює місце проживання. Восени чи взимку 1863 року подружжя Пілсудських осіло в Зулові.

Дитинство Там, в Зулові, у 1867 році і народився майбутній очільник Польщі. Він був четвертою дитиною в родині — 1864 р. народилась Олена, у 1865 р. — Софія, а в 1866 р. — Броніслав Пілсудський. Після Юзефа, котрого в родині називали Зюком (пол. — Ziuk), народились : Адам (1869 р.), Казимир (1871 р.), Марія (1873 р.), Ян (1876 р.), Людвіка (1879 р.), Каспер (1881 р.) і близнята Петра та Теодора (1882 р., померли у віці 1.5 року в 1884 році).

Юзефа похрестили 15 грудня 1867 року в римо-католицькому костелі Томашем Волінським. Хрещеними Пілсудського стали Юзеф Марцінковський і Констанція Рогальська.

Невдалі інвестиції батька Юзефа призвели до занепаду маєтків, що були під його керівництвом. Останньою краплею стала пожежа, після якої у 1874 році Пілсудські були змушені переїхати до Вільно.

Освіта та шкільні роки В 1877 році Юзеф разом з братом Броніславом почали вчитись в Першій віленській гімназії. Там вони та інші учні знаходились під впливом інтенсивної русифікаціїKonspirator za młodu 1877—1885, Polska Piłsudskiego, Epoka, czyny i dziedzictwo Marszałka, «Rzeczpospolita», nr 2, 12 lutego 2009.. Весною 1882 року учні заснували самоосвітній гурток «Spójnia», який займався поставкою з Варшави польських книжок.Юзеф Пілсудский вільно розмовляв литовською мовою https://www.lrytas.lt/kultura/istorija/2007/07/17/news/marsalas-j-pilsudskis-lietuviukus-kalbino-lietuviskai-5951234/amp/.

Мати Марія ознайомила його, як і братів Броніслава, Адама і Яна з польською історією та літературою, які в той час утискала імперська влада Росії. Сім'ю обурювала державна політика русифікації. Дітей вчили запрошені до маєтку Пілсудських вчителі. У 1885 році Юзеф закінчив Віленську гімназію.

Навчався на медичному факультеті Харківського (виключений за участь у студентських виступах), згодом — Віденського університету. В цей період належав до польської патріотичної організації «Єдність», яка підтримувала контакти з «Народною волею». В 1886 його запідозрили в участі у студенських демонстраціях. Його виключили з Тартуського університету після повідомлення владі про його політичну належність.

22 березня 1887 року заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений на 5-річне заслання до Сибіру; перебував у селі Тунка.

Заслання до Сибіру Перед засланням у Сибір Пілсудський провів кілька тижнів за ґратами в Іркутську. Під час відбування тюремного терміну інший в'язень обізвав охоронця та відмовився вибачатись; Пілсудський та інші політв'язні були побиті охоронцями за непокору і Пілсудський втратив два зуба. Він узяв участь у наступній голодівці, допоки влада не відновила привілеї політв'язнів, відібрані після побиття. За цю участь він був висланий на заслання на шість місяців. Свою першу ніч в ув'язненні провів за температури -40 градусів, що призвело до хвороби, яка ледь його не вбила, та наступних проблем зі здоров'ям у його подальшому житті. Під час заслання познайомився з багатьма ув'язненими, більшість із яких були учасниками повстання в 1863 році.

Терористична діяльність проти Російської імперії У 1892 році повернувся до Вільна, де став одним із співзасновників Польської соціалістичної партії (ППС), з 1894 року — член Центрального робітничого комітету. Наприкінці 1890-х організував видавництво партійного органу «Роботнік» (згодом — «Валька»).

Після повернення із заслання був організатором бойової школи у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення (таємної поліції Росії) П. Заварзіна, школа масово готувала вбивць та грабіжників.І.Крайній. Інтерв'ю з письменником Віктором Тимченком // газета «Україна молода», № 145 (4585), 8 жовтня 2013

На початку 1900-х мешкав у Львові, Лондоні та Токіо, де намагався встановити контакти з японською розвідкою. Під час революції 1905—1907 років у Російській імперії керував бойовими групами, що займались підготовкою і проведенням терористичних акцій (головним чином — пограбуванням банків з метою здобуття коштів для купівлі зброї), визволенням політичних в'язнів, вишколом нових бойовиків для боротьби проти імперського режиму та за незалежність Польщі. У 1906 виступив одним з ініціаторів створення ППС-революційної фракції. У 1908 році Пілсудський заснував у Галичині Союз активної боротьби, який у 1910 створив у Львові легальну воєнізовану організацію «Стрілецьку спілку». На початку 1910-х рр. був обраний головним комендантом Тимчасової комісії організацій у боротьбі за незалежність Польщі, що діяли у Галичині.

Досягнення незалежності Польщею вважав можливим за умови розгрому Російської імперії у війні з Австро-Угорщиною і Німеччиною. Встановив і підтримував зв'язки з австро-німецьким генеральним штабом.

Участь у Першій світовій та інших війнах

У роки Першої світової війни 1914—1918 років командував бригадою, сформованою з поляків, яка у складі австрійської армії воювала на Східному фронті. У липні 1917 року внаслідок конфлікту з німецькою окупаційною владою (відмовився присягнути німецькому кайзеру) був заарештований і ув'язнений в тюрмі у Марієнбурзі. Був прихильником так званої федеративної концепції, яка передбачала розчленування Російської імперії і створення у Східній Європі федеративної держави — Міжмор'я у складі Польщі, Литви, України і Білорусі. У листопаді 1918 року Пілсудський, посівши пост тимчасового керівника Польської держави, проводив агресивну політику стосовно Західно-Української Народної Республіки.

У квітні 1919 року перекинув на український фронт армію генерала Юзефа Галлера, яка призначалась Антантою винятково для ведення воєнних дій проти більшовиків. Поставши перед загрозою широкомасштабної війни з РСФРР, Пілсудський, з метою сформування спільного антибільшовицького фронту, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Уклав Варшавський договір 1920. У квітні 1920 року Пілсудський став першим маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну 1920 року і уклав Ризький мирний договір 1921 року.

Шляхом укладення окремого таємного договору недавніх колег по загальноросійській соціал-демократії Пілсудського з Леніним був здійснений план негласної допомоги більшовикам для перемоги над УНР і Денікіним.

Подробиці переговорів і договору розкрив шеф генерального штабу польської армії генерал Тадеуш Кутшеба лише після смерті Пілсудського. Він засвідчив, що восени 1919 року прибула до Микошевич, поблизу Луцька, радянська місія «Червоного Хреста» під проводом польського комуніста, колишнього польського соціаліста і доброго знайомого з Пілсудським, Юліуша Мархлєвського. Мархлєвський через довірену особу нав'язав контакт з Пілсудським, який визначив для переговорів капітана Бернера. Бернер свідчить, що Пілсудський через нього передав Леніну пропозицію припинити бойові дії, встановити лінію розмежування польських і більшовицьких російських військ, а також утворити між ними нейтральну смугу шириною 10 кілометрів. 21 листопада Мархлєвський привіз із Москви позитивну відповідь Леніна, який лише вимагав збереження переговорів у таємниці.

Тактикою таємної допомоги для Радянської Росії Пілсудський добився того, що червоні по черзі розбили Дієву Армію УНР, а потім Добровольчу армію Денікіна. Настав час використати ситуацію, що склалася, для здійснення плану відновлення Польщі в межах 1772 року. З метою юридичного прикриття свого походу в Україну Пілсудський змусив Українську місію у Варшаві підписати декларацію про українсько-польський воєнний союз. При цьому польський уряд наполіг, щоб скоротити (реформувати) Армію УНР лише до трьох дивізій. Пілсудський і його штаб прагнули після вдалого походу на Київ і Одесу встановити свій повний військовий контроль над Правобережною Україною, а Уряд УНР звести до становища безправного сателіта.

Похід Пілсудського в Україну провалився. Москва і Варшава погодилися на мир коштом поділу України та Білорусі.

У міжвоєнний період у зовнішній політиці орієнтувався на співпрацю з Великою Британією і виступав за досягнення порозуміння з Німеччиною, вважаючи головним противником СРСР.

У 1922—1926 роках — відійшов від активного політичного життя.

Організатор державного перевороту 12 травня 1926 року за допомогою військових здійснив державний переворот, домігся відставки президента Войцеховського і прем'єра уряду В. Вітоса. 31 травня Національні збори (сейм і сенат) обрали Пілсудського президентом, але він відмовився від цієї посади (згодом президентом став І. Мосціцький).

З 1926 року був Головним інспектором Збройних сил Польщі, що давало йому всю повноту влади над армією.

Встановив режим «санації», внаслідок чого розпочалося політична і господарська стабілізація, уніфікація органів влади.

У 1926—1928 роках і з 1930 року — прем'єр-міністр Польщі.

Попри те, що польський уряд надавав фінансову підтримку екзильному уряду УНР, а деякі політики з найближчого оточення прем'єра були знайомі з українською проблематикою, Пілсудський нічого не зробив для припинення антиукраїнської політики місцевої адміністрації у Західній Україні. У вересні-жовтні 1930 за розпорядженням уряду Пілсудського на окупованих Польщею українських землях силами армії і поліції було здійснено репресивні акції щодо українського населення, розраховані на придушення українського національно-визвольного руху.

У вересні 1934 року за ініціативою Пілсудського була запропонована угода про забезпечення прав національних меншин, яку, проте, відхилив міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек.

Зовнішня політика