Воє́нний зло́чин () — грубе порушення законів та звичаїв війни.Валерія Снєжная. Адвокат адвокатского объединения «Uniminds»
Збірне поняття у міжнародному праві, що об'єднує групу серйозних порушень правил ведення бойових дій («закону війни») та норм і принципів міжнародного гуманітарного права, що вчиняється умисно або через грубу необережність.
Воєнний злочин є одним з міжнародно-правових злочинів (злочинів за загальним міжнародним правом), до яких також належать злочин геноциду, злочини проти людяності та злочин агресії.
Правове визначення та історія виникнення терміна Більшість науковців дотримуються думки, що вперше цей термін виник у 2 пол. XIX сторіччя, а саме у 1864 році, коли було прийнято Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих воїнів в діючих арміях, та ряд інших документів, що регламентували правила ведення бойових дій. Також необхідно зазначити що вперше правила регламентування та обмеження методів ведення бойових дій з'явилися ще в III тисячолітті до н. е. в Єгипті, а надалі і в інших державах.Репецький В. М. Поняття та ознаки воєнних злочинів / В. М. Репецький, В. М. Лисик // Альманах международного права / В. М. Репецький, В. М. Лисик. — Одеса: Фенікс, 2009. — С. 120—125.– Режим доступу до ресурсу:http://intlawalmanac.net/v1/14.pdf
Таким чином, виникнення поняття воєнних злочинів прямо пов'язано із гуманізацією війни шляхом формування законів та звичаїв війни — обмеження способів та методів її ведення через заборону певних видів зброї та набоїв, які завдавали непотрібних страждань, обмеження кола осіб та об'єктів, які могли бути об'єктом нападу. Зверталася також особлива увага на поводження із самими військовими, особливо тими, які вже не могли брати участь у воєнних діях (полонені, поранені).
Першим сучасним джерелом міжнародного гуманітарного права, де вказано на порушення законів та звичаїв війни як на дії, що мають переслідуватись у судовому порядку, хоч і без переліку таких дій, став Версальський мирний договір 1919 року, який зафіксував закінчення Першої світової війни. Відповідно до статті 228 Договору німецький уряд визнав за союзними та об'єднаними державами право їх військових судів на притягнення до відповідальності осіб, які підозрюються у вчиненні дій, що суперечать законам та звичаям війни.
Наступним поштовхом для значного розвитку поняття воєнних злочинів стала Друга світова війна, по завершенню якої світ вперше побачив систему воєнних міжнародних трибуналів. 1945 року країнами-переможцями було ініційовано створення першого міжнародного воєнного трибуналу в місті Нюрнберг, який і дав назву однойменному процесу над керівниками гітлерівської Німеччини. У статті 6 Статуту Міжнародного воєнного трибуналу, прийнятого 8 серпня 1945 року, вперше перелічено міжнародно-правові злочини: злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. Воєнним злочином відповідно до Статуту визнавалось порушення законів та звичаїв війни, такі як: вбивство, катування чи взяття у рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивство чи катування військовополонених чи осіб, які знаходяться у морі; вбивство заручників; пограбування державної чи приватної власності; безглузде знищення міст чи сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини.
Базуючись на положеннях Статуту згодом були сформульовані так звані Нюрнберзькі принципи, відповідно до яких: Будь-яка особа, яка здійснила будь-яку дію, що відповідно до міжнародного права вважається злочином, несе за такі дії відповідальність і має бути покарана. Та обставина, що відповідно до національного права не встановлено покарання за будь-яку дію, що відповідно до міжнародного права вважається злочином, не звільняє особу, яка його вчинила, від відповідальності за міжнародним правом. Та обставина, що будь-яка особа, яка здійснила дію, що відповідно до міжнародного права вважається злочином, діяла як голова держави чи відповідальна посадова особа уряду, не звільняє таку особу від відповідальності за міжнародним правом. Та обставина, що будь-яка особа діяла на виконання наказу свого уряду чи начальника, не звільняє таку особу від відповідальності за міжнародним правом, якщо свідомий вибір був фактично для неї можливим. Кожна особа, яка обвинувачується в скоєнні міжнародно-правового злочину, має право на справедливий розгляд своєї справи на підставі фактів та права.
Перелік воєнних злочинів Найширший перелік воєнних злочинів наведено в Статуті Міжнародного кримінального суду (далі — «Римський статут»), що по суті консолідує більшість актуальних порушень міжнародного гуманітарного права, закріплених низкою міжнародних конвенцій та міжнародним звичаєвим правом. За джерелами порушуваних норм можна умовно виділити такі три групи порушень: Грубі порушення (‘grave breaches’) Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року та Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року від 8 червня 1977 року. Інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів, базуючись на зобов'язаннях, передбачених Гаазькою декларацією 1899 року, Постановами Четвертої Гаазької Конвенції 1907 року, Женевським протоколом 1925 року про заборону застосування на війні задушливих, отруйних чи інших подібних газів та бактеріологічних засобів, Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту та протоколів до неї, Конвенції про права дитини 1989 року, Конвенції про захист персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994 року, Статуту Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії. Інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до неміжнародних збройних конфліктів, базуючись на положеннях чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Другого додаткового протоколу 1977 року, Протоколу 1999 року до Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, Конвенції про права дитини 1989 року, Конвенції про захист персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994 року, Статутів Міжнародних трибуналів по Руанді та колишній Югославії, Статуту Спеціального Суду по Сьєра Ліоне. Таким чином, відповідно до Римського статуту воєнними злочинами є:
1. Грубі порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, а саме будь-які із діянь проти осіб чи майна, що користуються міжнародним захистом, які застосовуються до міжнародних збройних конфліктів [стаття 8 (2) (a) Римського статуту]: умисне вбивство; тортури чи нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти; умисне завдання сильних страждань чи заподіяння важких тілесних ушкоджень; незаконне, безглузде та значне за обсягами знищення чи привласнення майна, що не викликане воєнною необхідністю; примушування військовополоненого чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, служити у збройних силах ворожої сторони; умисне позбавлення військовополоненого чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, права на справедливий та звичайний судовий процес; незаконне обмеження свободи; взяття заручників. 2. Інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються до міжнародних збройних конфліктів [стаття 8 (2) (b) Римського статуту]: умисний цілеспрямований напад на цивільне населення чи окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях; умисний напад на цивільні об'єкти, тобто об'єкти, які не є воєнними цілями; цілеспрямоване завдавання ударів по персоналу, об'єктам, матеріалам, підрозділам чи транспортним засобам, задіяним у наданні гуманітарної допомоги чи місії по підтриманню миру відповідно до Статуту ООН, поки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи чи цивільні об'єкти за міжнародним правом збройних конфліктів; умисне здійснення нападу, коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі чи травмування цивільних осіб чи завдаватиме шкоди їх майну, цивільним об'єктам чи спричинить загальну, довготривалу та серйозну шкоду навколишньому середовищу, що не можна буде пояснити конкретною чи очікуваною воєнною перевагою внаслідок таких дій в цілому; напад на незахищені та такі, що не є воєнними цілями, міста, села, жилі приміщення чи будівлі чи їх обстріл із застосування будь-яких засобів; вбивство чи поранення комбатанта, який склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, здався у полон; неналежне використання прапору тимчасового перемир'я або переговорів (білого прапору), національного прапору чи військових відзнак та форми ворожої сторони чи ООН, а також емблем, передбачених Женевськими конвенціями, що призвело до загибелі людей чи завдання їм тяжких тілесних ушкоджень; пряме або непряме переміщення окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію, чи депортація або переміщення частини чи всього населення окупованої території як в межах відповідної території, так і за її межі; умисне завдавання ударів по будівлях, що мають релігійне, освітнє, культурне, наукове чи благодійне призначення, історичним пам'яткам, госпіталях та місцях зосередження хворих та поранених, за умови, що вони не є воєнними цілями; завдання особам, які підпорядковані ворожій стороні, фізичних травмувань чи проведення над ними медичних чи наукових експериментів будь-якого виду, які не виправдані необхідністю медичного, стоматологічного чи іншого лікування відповідної особи і не здійснюються в її інтересах, і які спричиняють смерть чи серйозно загрожують здоров'ю такої особи чи осіб; підступне вбивство чи поранення осіб, які є громадянами протилежної сторони конфлікту чи представниками ворожої армії; заява про те, що пощади нікому не буде; знищення або захоплення ворожого майна за винятком випадків, коли таке знищення або захоплення викликане воєнною необхідністю; заява про відміну, призупинення чи недопустимість в суді прав та позовів громадян протилежної сторони; примушування громадян протилежної сторони до участі у воєнних діях проти їх власної держави, навіть, якщо вони знаходились на службі воюючої сторони до початку війни; пограбування міста чи населеного пункту навіть, якщо він захоплений штурмом; застосування отрути чи отруєної зброї; застосування задушливих, отруйних чи інших газів та будь-яких аналогічних рідин, матеріалів чи засобів; застосування куль, які легко розриваються чи сплющуються в тілі людини, таких, як оболончаті кулі, тверда оболонка яких не покриває всю серцевину чи має надрізи; застосування зброї, боєприпасів та техніки, а також використання таких методів ведення війни, які спричиняють надмірні пошкодження чи непотрібні страждання, чи мають не вибіркову дію, що порушує норми міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, боєприпаси, техніка та методи ведення війни є забороненими та зазначені у відповідному додатку до Статуту шляхом застереження із врахуванням положень, викладених у статтях 121 та 123 Статуту; зазіхання на людську гідність, в тому числі ставлення, що ображає чи принижує людську гідність; зґвалтування, навертання в сексуальне рабство, примушування до проституції, примусова вагітність в розумінні пункту 2 «f» статті 7, примусова стерилізація та будь-які інші види сексуального насильства, що є грубими порушеннями Женевських конвенцій; використання присутності цивільної особи чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, для захисту від воєнних дій певних пунктів, районів чи збройних сил; умисне завдавання ударів по будівлях, матеріалах, медичних закладах та транспортних засобах, а також персоналу, який використовуює відповідно до міжнародного права відзнаки, встановлені Женевськими конвенціями; умисне вчинення дій, які піддають цивільне населення голоду, як способу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, включаючи умисне створення завад для допомоги, як це передбачено Женевськими конвенціями;