Євге́н Па́влович Плу́жник (літературний псевдонім Кантемирянин; , Кантемирівка, Богучарський повіт, Воронезька губернія, Російська імперія — 2 лютого 1936, Соловецькі острови, Архангельська область, РРФСР, СРСР) — український поет, драматург, перекладач зі східної Слобожанщини. Один з представників розстріляного відродження, жертва сталінського терору.

Життєпис

Народився у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронізької губернії (Східна Слобожанщина). Батько його виходець із Полтави.

Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є. Плужник працює вчителем мови та літератури.

З 1920 року навчався у Київському зоотехнічному інституті, в якому працював чоловік його сестри; навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В. Осєєвою. Попри успіхи в інституті він змушений покинути навчання через туберкульоз. З 1924 року стає активним учасником організації «Ланка».

У 1926 році хвороба загострилася, однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…»). Лікування проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі. З 1923 року Євген працював у редакціях перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші.

4 грудня 1934 року заарештований НКВС. Звинувачений у належності до так званої націоналістичної терористичної організації. У березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами була фраза «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.

Реабілітований у серпні 1956 року. Умовна могила — на Байковому кладовищі в Києві, 9 ділянка.

Літературна діяльність

Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори під власним прізвищем опубліковані 1924 року. В літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання «Аспису». Поезію Є. Плужника високо оцінили М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.

Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927).

Поезії Плужника притаманні глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

Входив до літературних об'єднань «АСПИС» (1923—1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» був опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри.

Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932).

Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.

Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п'єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п'єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр імені І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.

Автор вірша в оповіданні Валер'яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми поставлені не були, доля сценаріїв невідома.

Спільно з Валер'яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926; друге видання — 1927) та «Російсько-український фразеологічний словник» (1928).

Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір'я» Івана Ле.

Афоризми Де українців два, там і лінгвістів двоє. Минуло всім, але не всім минулось. Як два по два чотири: лівіють погляди — псуються і маніри. Зміст — справа поглядів і часто… гонорару… Люди часто говорять: «Я вас кохаю» тоді, як треба казати: «Я вас хочу…» Причім дуже часто на місце цього «вас» у другій формулі можна підставляти багатьох… Хай розмовляють ті, кому сказати нічого… Щоб покохати жінку, треба полюбити її як людину. Шукати в жінці людину — це суть кохання; в нім різність статей тільки підкреслює одність єства. Та це ж розмова лиш! — Але розмова довга: почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!

Родина 1923 року поет одружився з Галиною Автономівною Коваленко (1898—1989), яка походила з Полтавщини. Дітей не мали. 1943 року Г. Коваленко емігрувала до Львова, згодом до Німеччини і зрештою до США. Написала спогади про поета. Померла 4 серпня 1989 у Нью-Йорку. Некрологом на її смерть «На могилу Г. Плужник-Білоус» відгукнулася видатна українська оперна співачка Марія Сокіл-Рудницька, яка добре знала її. Молодші рідні сестри Галини — Таїсія і Тетяна Коваленки жили і померли в Києві після 1989. Всі вони до арешту поета в 1934 опікувалися хворим Євгеном Плужником, створюючи всі можливі побутові умови для його творчості. Таїсія Коваленко друкувала на машинці «Російсько-український фразеологічний словник. Уложили В. Підмогильний — Є. Плужник», перевиданий 1993 року в Києві.

Сестри Галини Ковленко-Плужник — Марія Юркова (двоюрідна) та Таїсія Коваленко (рідна) берегли пам'ять про поета та сприяли його реабілітації і перевиданням його творів.

Вшанування

У 1992 році його іменем названа Центральна районна бібліотека у Шевченківському районі Києва; На будинку в Києві, що на вулиці Прорізній, № 18/1, де у 1923—1934 роках мешкав митець, встановлена меморіальна дошка (скульптор Олександр Чоботар, архітектор Олег Стукалов); В кількох населених пунктах України існують вулиці, названі на честь Євгена Плужника; З 2001 року в Києві присуджується Мистецька премія «Київ», де номінацію у галузі літератури названо іменем літератора; 26 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 120-ліття з дня народження Євгена Плужника. 26 липня 2024 року вулицю Вербицького в Миколаєві перейменовано на вулицю Євгена Плужника.

Цікаві факти Став прообразом для поета Вигорського з роману Валер'яна Підмогильного «Місто».

Примітки

Джерела та література Г. П. Герасимова. Плужник Євген Павлович //

Література

В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури Північної Слобожанщини. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. — 280 с. Антоненко-Давидович Б. Здалека й зблизька. «Недоспівана пісня ранньої сені». — Київ, 1969. — С. 158—173. (Нарис про Євгена Плужника). Роздобудько І. Євген Плужник, та його вшанування на Східній Слобожанщині // Східна Слобожанщина. Українці навколо України.

Посилання

Євген Плужник. У дужих дні — немов слухняна глина… (аудіо) Євген Плужник на memorial.org.ua Микола Рябчук. Непростима недуга // День, № 250, 29.12.1998 Петр Чалый. «Ой упало солнце». // «Российский писатель». «Чалый Петр Дмитриевич». // «Раиса Дерикот. Россошанская поэтесса». Плужник Євген в Електронній бібліотеці «Культура України» Євген Плужник та мудрість Галілея // Читомо