Чемпіонат світу з футболу 1990 року — чотирнадцятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 8 червня до 8 липня 1990 року в Італії, яка стала другою країною, що удруге прийняла світову футбольну першість, після Мексики, господаря попереднього мундіалю.
Переможцем турніру, утретє у своїй історії, стала збірна ФРН, яка у фінальній грі на стадіоні «Стадіо Олімпіко» в Римі мінімально, завдяки єдиному голу, забитому з пенальті наприкінці гри, здолала збірну Аргентини, взявши таким чином реванш за поразку у фіналі попередньої світової першості.
На етапі кваліфікаційного раунду боротьбу ропочинали 116 команд, відбіркові змагання стартували у квітні 1988 року. За їх результатами визначилися 22 команди, що приєдналися до господарів, збірної Італії та діючих чемпіонів збірної Аргентини у фінальній частині чемпіонату світу. Серед цих команд було відразу три дебютанти — команди Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ, для яких це була перша світова першість.
Вважається, що турнір 1990 року був найменш видовищним за всю історію чемпіонатів світу . Середня результативність матчів змагання склала рекордно низькі 2,2 голи за гру, крім того на турнірі було показано рекордні на той час 16 червоних карток, включаючи перше в історії вилучення у фіналі змагання. У багатьох іграх команди робили акцент на обороні або відверто грали на нічию, не бажаючи ризикувати і проводити масовані атаки. Аналіз цих проблем вилився у запровадження відразу двох масштабних нововведень у світовому футболі — правила трьох очок за перемогу (замість двох) у турнірах, що проходили за круговою системою, а також заборони воротареві грати руками після акцентованої передачі від партнера по команді. Ініціативи були покликані відповідно створити додатковий стимул грати на перемогу та пришвидшити розіграш м'яча у захисті, що в обох випадках пішло на користь видовищності.
Вибір країни-господарки
Голосування за вибір країни-господарки чемпіонату світу 1990 відбулося 19 травня 1984 року у швейцарському Цюриху. Єдиним конкурентом Італії за право прийняти світову першість був Радянський Союз, який поступився, набравши 5 голосів проти 11 в італійців. Таким чином Італія стала лише другою в історії чемпіонатів світу країною, що удруге приймала фінальну частину цього турніру, після Мексики, для якої другим домашнім був попередній турнір 1986 року.
Вважається, що на рішення не надавати СРСР права проводити світову футбольну першість вплинув оголошений СРСР бойкот Літніх Олімпійських ігор 1984 року, хоча Президент ФІФА Жуау Авеланж це спростовував.
Кваліфікаційний раунд і учасники
На момент завершення прийняття заявок на відбірковий турнір бажання взяти участь у світовій першості задекларували представники 116 національних футбольних асоціацій, тобто на п'ять менше, ніж рекордна на той час 121 заявка на ЧС-1986.
Згодом частина команд відкликали свої заявки ще до жеребкування відбіркового турніру, згодом після жеребкування, але до початку турніру знялася або була відсторонена ще низка команд, і хоча б одну гру під час відбіркового турніру провели 103 збірні, що змагалися за 22 місця на чемпіонаті світу. Дві команди, господарі турніру збірна Італії і діючий чемпіон світу збірна Аргентини, кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді.
За тринадцять місць у фінальній частині чемпіонату світу змагалися кодманди з Європи (УЄФА), по два місця на турнірі розігрували між собою збірні з Південної Америки (КОНМЕБОЛ), з Африки (КАФ), Азії (АФК) та КОНКАКАФ (Північна, Центральна Америка і Кариби). Ще одне місце розігрувалося в рамках плей-оф між представниками КОНМЕБОЛ і океанського ОФК.
За результатами відбору відразу три команди уперше у своїй історії кваліфікувалися до фінальної частини світової футбольної першості — збірні Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ.
Серед команд, яким не вдалося пробитися на чемпіонат світу 1990, були півфіналісти попереднього мундіалю — команди Франції і Польщі.
Учасники Наступні 24 команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:
АФК (2)
КАФ (2)
ОФК (0) жодна не кваліфікувалася
КОНКАКАФ (2)
КОНМЕБОЛ (4)
УЄФА (14)
(hosts)
Міста та стадіони Матчі турніру приймали 12 стадіонів в 12 містах Італії. Лише чотири із цих стадіонів свого часу приймали матчі світової першості 1934 року. А два із цих 12 стадіонів, Сан-Нікола в Барі та туринський Делле Альпі, були новими аренами, збудованими спеціально під чемпіонат світу. Решта 10 стадіонів були суттєво модернізовані додаванням місць для глядачів, встановленням дахів, прибиранням бігових доріжок та перекладанням газонів. У більшості випадків кошториси будівельних робіт були перевищені і загальна їх вартість склала приблизно 935 мільйонів доларів.
На груповій стадії турніру здебільшого дотримувалися принципу, за яким матчі конкретної групи приймали стадіони у двох містах максимально географічно наближених одне до одного. Згодом дев'ять із дванадцяти міст-господарів також приймали ігри стадії плей-оф. Найбільшу кількість ігор турніру, по шість, прийняли міланський Сан-Сіро та столичний Олімпійський стадіон.
МіланРимТуринНеапольСан-СіроОлімпійський стадіонДелле АльпіСан-ПаолоМісткість: 74,559Місткість: 73,603Місткість: 62,628Місткість: 59,978БаріФлоренціяСан-НіколаСтадіо КомуналеМісткість: 51,426Місткість: 38,971ВеронаУдінеСтадіо Маркантоніо БентегодіСтадіо ФріуліМісткість: 35,950Місткість: 35,713КальяріБолоньяПалермоГенуяСтадіо Сант'ЕліяРенато Даль'АраСтадіо Ла ФаворитаСтадіо Луїджі ФеррарісМісткість: 35,238Місткість: 34,520Місткість: 33,288Місткість: 31,823
Арбітри Загалом 41 футбольний суддя із 34 країн був залучений до роботи на чемпіонаті світу як головний та боковий арбітр. Курсивом у списку нижче позначені рефері, які на турнірі були лише асистентами головного арбітра.
Африка Мохамед Хансаль Неджі Жуїні Жан-Фідель Дірамба
Азія Джамаль Аш-Шаріф Джассім Манді Такада Сідзуо
Європа Луїджі Аньйолін Еміліо Соріано Аладрен Джордж Кортні П'єтро Д'Елія Ерік Фредрікссон Зігфрід Кіршен Гельмут Коль
Тулліо Ланезе Міхал Лісткевич Розаріо Ло Белло Карло Лонгі П'єрлуїджі Маньї Петер Міккельсен П'єрлуїджі Пайретто Зоран Петрович Жоель Кінью Курт Ретлісбергер Арон Шмідгубер Карлос Сільва Валенте Джордж Сміт Алан Снодді Олексій Спірін Марсель Ван Лангенхов Мішель Вотро
Північна і Центральна Америка Едгардо Кодесаль Вінсент Мауро Берні Ульоа Морера
Океанія Річард Лоренц
Південна Америка Хуан Даніель Кардельїно Армандо Перес Ойос Еліас Хакоме Хуан Карлос Лоустау Карлос Масіель Ернан Сілва Жозе Роберто Райт
Команди
Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці, включаючи трьох воротарів. ФІФА залишило за собою право по ходу турніру дозволяти командам вносити зміни до своїх заявок у випадку травми гравця. За цією процедурою були дозаявлені два голкіпери — Анхель Коміццо (Аргентина) та Дейв Бізант (Англія), які змінили відповідно травмованих Нері Пумпідо та Девіда Сімена.
Формат Аналогічно до попереднього чемпіонату світу участь у фінальній частині першості брали 24 команди, які на першому етапі турніру змагалися у шести групах по 4 команди у кожній. Утім далі, на відміну від формату ЧС-1982, проводився не другий груповий раунд, а відразу плей-оф за олімпійською системою. Плей-оф починався зі стадії 1/8 фіналу, відповідно його учасниками ставали не лише команди, що посіли перші і другі місця у своїх групах, але й чотири найкращі команди із шести, які завершили груповий етап на третіх місцях.
Жеребкування 24 команди-учасниці були розподілені між чотирма кошиками для жеребкування першого групового етапу світової першості. Розподіл відбувався за умовною «силою» команд, для визначення якої використовувавалися результати команд на попередній світовій першості 1986 року, а в деяких випадках — додатково і на ЧС-1982. СіяніКошик 1Кошик 2Кошик 3 (1-ша) (2-га) (3-тя) (4-та) (5-та) (6-та)
Груповий етап Група A
Група B
Група C
Група D
Група E
Група F
Плей-оф
1/8 фіналу
Чвертьфінали
Півфінали
Матч за третє місце
Фінал
Статистика Бомбардири Сальваторе Скіллачі став володарем Золотого бутса найкращому бомбардиру турніру, забивши шість голів. Загалом 75 різних гравців в іграх турніру забили 115 голів. 6 голів Сальваторе Скіллачі 5 голів Томаш Скугравий 4 голи
Роже Мілла Гарі Лінекер Мічел Лотар Маттеус
3 голи
Девід Платт Андреас Бреме Юрген Клінсманн Руді Феллер
2 голи
Клаудіо Каніджа Карека Мюллер Бернардо Редін Міхал Білек Роберто Баджо Гаврил Балінт Маріус Лекетуш Давор Йозич Дарко Панчев Драган Стойкович
1 гол
Андреас Огріс Герхард Родакс Хорхе Бурручага Педро Монсон Педро Трольйо Ян Кулеманс Лей Клейстерс Мішель де Вольф Марк Дегріз Енцо Шифо Патрік Верворт Ежен Екеке Емманюель Кунде Франсуа Омам-Біїк Фредді Рінкон Карлос Вальдеррама Хуан Каяссо Роджер Флорес Рональд Гонсалес Ернан Медфорд Іван Гашек Любош Кубік Мілан Луговий Магді Абдельгані Марк Райт Джузеппе Джанніні Альдо Серена Рууд Гулліт Вім Кіфт Роналд Куман Ніелл Куїнн Кевін Шиді Мо Джонстон Стюарт Макколл Хванбо Ґван Ігор Добровольський Олег Протасов Олександр Заваров Андрій Зигмантович Альберто Горріс Хуліо Салінас Томас Бролін Йонні Екстрем Гленн Стремберг Халід Ісмаїл Алі Тані Джумаа Пол Каліджурі Брюс Мюррей Пабло Бенгоечеа Даніель Фонсека Уве Байн П'єр Літтбарскі Роберт Просинечки Сафет Сушич
Нагороди
Володар Золотого бутсаВолодар Золотого м'ячаНайкращий молодий гравецьТрофей чесної гри ФІФА Сальваторе Скіллачі Сальваторе Скіллачі Роберт Просинечки
Збірна чемпіонату світу ВоротарЗахисникПівзахисникНападник Серхіо Гойкочеа Луїс Габело Конехо Андреас Бреме Паоло Мальдіні Франко Барезі Дієго Марадона Лотар Маттеус Драган Стойкович Пол Гаскойн Сальваторе Скіллачі Роже Мілла Юрген Клінсманн
Примітки
Посилання Історія чемпіонату світу 1990 1990 FIFA World Cup Italy , FIFA.com Details at RSSSF Planet World Cup – Italy 1990