Ге́льмут Коль (; 3 квітня 1930, Людвігсгафен-на-Рейні, Веймарська республіка — 16 червня 2017, Людвігсгафен-на-Рейні, Райнланд-Пфальц, Німеччина) — німецький політик, канцлер ФРН.

Життєпис Народився 3 квітня 1930 року в Людвіґсхафені-на-Рейні у католицькій сім'ї. Син митного чиновника.

Наприкінці Другої світової війни був покликаний у ряди вермахту, але участі в бойових діях не брав.

У 1950 році почав вивчати право у Франкфурті-на-Майні.

У 1951 році перевівся в Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла, де й закінчив навчання в 1956 році.

У 1958 році здобув ступінь доктора філософії в Гейдельберзькому університеті Рупрехта-Карла. Став членом законодавчого органу землі Райнланд-Пфальц.

У 1966 році — голова Християнсько-демократичного союзу (ХДС) землі Райнланд-Пфальц, у 1969 — міністр-президент (голова виконавчої влади) землі Райнланд-Пфальц і член бундесрату (верхньої палати парламенту).

З 1973 році — голова ХДС. У 1975 році переобраний на посаді голови виконавчої влади; в 1976 році, після загальнонаціональних виборів, пішов з цієї посади, щоб очолити фракцію ХДС у бундестагу. У 1976 році ХДС була близька до перемоги над коаліцією на чолі з Гельмутом Шмідтом.

Канцлер У жовтні 1982 року Гельмуту Шмідту не вдалося зберегти коаліцію в бундестазі, і Коль як лідер ХДС став канцлером у коаліційному уряді ХДС/ХСС — Вільна Демократична партія (ВДП). У 1983 році коаліція ХДС/ХСС — ВДП здобула перемогу на виборах.

У 1983 році вибухнула криза, пов'язана з розміщенням на території Західної Німеччини ядерної зброї, у 1984 році пройшов семитижневий страйк у машинобудівній та металургійній промисловості.

У 1987 році на загальнонаціональних виборах коаліція ХДС — ХСС — ВДП знову здобула переважну більшість голосів.

Після того, як СРСР у 1989–1990 роках вимушений був піти зі Східної Європи, Коль виступив з ініціативою про возз'єднання Німеччини, яке відбулося в жовтні 1990 року.

Очолювана ним коаліція в грудні 1990 року на перших після 1933 року загальнімецьких виборах була обрана в парламент, здобувши значну перевагу. Перед урядом Коля постали проблеми масового безробіття в Східній Німеччині, відродження діяльності ультраправих і неонацистських угруповань, які виступали проти присутності в країні іноземних робітників та іммігрантів. Коль підтримував розширення ЄС, у грудні 1991 року беззастережно підтримав Маастрихтський договір.

У 1994 році коаліція ХДС/ХСС — ВДП перемогла на загальнонаціональних виборах з незначною перевагою.

31 жовтня 1996 року минуло 5 145 днів після його першого обрання канцлером, Коль побив рекорд Конрада Аденауера за тривалістю перебування на цій посаді.

На виборах у вересні 1998 року коаліція ХДС/ХСС — ВДП програла Соціал-демократичній партії, і посаду канцлера зайняв лідер соціал-демократів Ґерхард Шредер.

Наприкінці 1999 року — на початку 2000 року Коля звинуватили у використанні незаконних джерел для фінансування своєї партії, і він змушений був піти з посади почесного голови ХДС.

Смерть та поховання Помер 16 червня 2017 році у власному будинку в місті Людвігсгафен-на-Рейні.

Прощальна церемонія відбулася 1 липня 2017 року в Страсбурзі в приміщенні Європейського парламенту,.

1 липня 2017 року Президент України взяв участь у прощальній церемонії в Стразбурзі.

Похований 1 липня 2017 року в місті ШпаєріУ Шпаєрі поховали канцлера німецької єдності Гельмута Коля /DW, 1.07.2017/.

Офіційні співчуття Президент України Петро Порошенко висловив офіційні співчуття з приводу смерті Г. КоляУкрінформ, 16.06.2017.

Офіційні співчуття висловив Президент Німеччини В. Штайнмаєр.

Нагороди та звання 1970: Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» 1973: Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою» (Великий хрест II ступеня — зі срібною зіркою) 1973: Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (Великий хрест з зіркою) 1977: Орден «За заслуги перед Італійською Республікою» (Великий хрест II ступеня — зі срібною зіркою) 1988: Міжнародна премія імені Карла Великого — за заслуги у сприянні французько-німецької дружби та майбутнього Європи, разом з Франсуа Міттераном 1989: Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою» (Командорський хрест I ступеня — золотий знак) 1992: Європейська реміснича нагорода 1993: Німецька нагорода засобів масової інформації в Баден-Бадені 1996: Орден за гуманітарні заслуги світової єврейської організації Бней-Бріт 1996: Почесний доктор Київського університету 1997: Нагорода «Європейська візія» фонду ім. Едмонда Ізраеля 1998: Великий хрест Ордену інфанта Енріке 26 жовтня 1998: Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (Великий хрест особливого ступеня), друга особа після Конрада Аденауера, яка отримала цю нагороду 1998: Почесний громадянин Європи, нагороджений Європейською радою, до того часу титул отримав тільки Жан Моне 1999: Президентська медаль Свободи 1999: Медаль ім. св. Ліборія за єдність і мир, Архиєпархія Падербона 1999: Орден Білого лева 1 ступеня Чехії 2000: Міжнародна нагорода Вестфальського миру — за заслуги у сприянні об'єднання Німеччини та подолання роз'єднання в Європі 2004: Міжнародна нагорода ім. Адальберта, нагороджений польським президентном у Варшаві 2005: Нагорода «Point-Alpha» за заслуги з у сприянні об'єднання Німеччини та Європи у мирі та свободі, разом з Джорджем Гербертом Вокером Бушем та Михайлом Горбачовим 2005: Нагорода ім. Франца Йозефа Штрауса. Вітальна промава була оголошена Теодором Вайґелем. 2005: Премія «Квадрига» — за заслуги у сприянні об'єднання Німеччини та зусилля у об'єднанні Європи. Вітальна промова була проголошена Михайлом Горбачовим. 2006: Особлива нагорода ім. Конрада Аденауера 2006: Європейська нагорода ім. Карла V. від Європейської академії в Юсте, у вітальній промові Феліпе Гонсалес описав Коля як «великого архітектора» єдиної Європи 2007: Золота медаль фонду ім. Жана Моне, нагороджений швейцарським президентом Мішлін Кальмі-Рей у Лозанні 2007: Нагорода за розуміння і толерантність Єврейського музею Берліна 2009: Нагорода ім. Ганнса Мартіна Шляєра у Штутгарті 2009: Бамбі, вітальна промава була оголошена Теодором Вайґелем 2010: Нагорода за людські права ім. Роланда Берґера. Вітальна промова — Владислав Бартошевський — колишній міністр закордонних справ Польщі. З одного мільйона євро, які Коль отримав у нагороду, у червні 2010 року він пожертвував 700 тисяч євро Гайдельберзькому університету та 300 тисяч євро на будівництво лікарні у Шрі-Ланці. 2011: Нагорода ім. Герні Кіссинджера, нагороджений колишнім президентом США Біллом Клінтоном 2012: Комеморативна марка (випущена 11 жовтня 2012). Спеціальна поштова марка номінальною вартістю 55 центів зображує портрет колишнього канцлера зі словами «Гельмут Коль — канцлер єдності — почесний громадянин Європи». Таким чином, Гельмут Коль належить до кількох осіб, які ще при життю були зображені на марках Німеччини. Гельмут Коль був почесним громадянином міст: Дайдесгайм, Франкфурт-на-Майні, Берлін, Людвігсгафен-на-Рейні та Санкт-Гільген, де він проводи відпустки в Австрії. Коль був почесним доктором багатьох університетів Німеччини та за кордоном. З 1990 року Коль був кожного року номінований на Нобелівську премію миру, у 2007 році Михайлом Горбачовим. У тому ж році президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу також запропонував Коля на цю нагороду. На честь Гельмута Коля було названо вулиці та площі у багатьох містах Німеччини.

Примітки

Література Р. Кривонос. Коль Гельмут // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X Кривонос Р. А. Г. Коль // Європейський Союз: економіка, політика, право: енциклопедичний словник / редкол.: В. В. Копійка (голова), О. І. Шнирков (заст. голови), В. І. Муравйов та ін. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. — С. 188—189.

Посилання Коль (Kohl) Гельмут // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.204 Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін/ Худож.-оформлювач Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. — Харків: Фоліо, 2003.- 559с. ISBN 966-03-2130-9 Посмертна помста канцлера Гельмута Коля