Гю́нтер Адо́льф Фердіна́нд «Ганс» фон Клю́ге (; 30 жовтня 1882, Позен, Провінція Позен — 18 серпня 1944, поблизу Меца, Французька держава) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1940), кавалер Лицарського хреста з дубовим листям та мечами (1943). Командував групами армій під час Європейських кампаній та війни з Радянським Союзом. Після Французької кампанії був підвищений до звання генерала-фельдьмаршала, з яким також брав участь в Операції Барбароса. Після невдалої операції із захоплення Москви та на фоні кризи на Східному фронті у 1941 році, замінив Федора фон Бока на посаді командувача Групи армії «Центр». Він продовжував командував військами на Східному фронті, перш ніж отримати важкі травми у дорожньо-транспортної пригоди.

Після одужання він був призначений керівником головнокомандування «Захід» після того як його попередник Герд фон Рундштедт був звільнений з посади через постійні конфлікти з Гітлером. Після невдалої спроби зупинити наступ військ союзників під час Операції «Оверлорд», Клюге усвідомив поразку у війні на Заході.

Хоч Клюге не брав активної участь у заколоті проти Гітлера, однак після невдалої спроби генерал-фельдмаршал покінчив життя самогубством.

Біографія

Ранні роки, Перша світова війна Гюнтер Адольф Фердінанд «Ганс» фон Клюге народився 30 жовтня 1882 в місті Позен, (Провінція Позен) в аристократичній прусській сім'ї, де військова служба вважалася традицією. Його батько відставний генерал-лейтенант Макс фон Клюге отримав дворянський титул у 1913 році. До цього він служив в лавах Імперської армії Німеччини під час Першої світової війни. Одружився з Еліз Кюн-Шухман в 1881 році. Гюнтер фон Клюге мав молодшого брата Вольфганга (1892–1976). Брат воював в обох світових війнах, дослужившись до звання генерал-лейтенанта в 1943 році.

Іноді Гюнтера фон Клюге назвали Гансом Гюнтером фон Клюге або ж Der kluge Hans (укр. Розумний Ганс) на честь однойменної породи коня. Гюнтер фон Клюге військову службу розпочав у 1899 році юнкером 46-го артилерійського полку. У 1901 році підвищений в офіцери (молодший лейтенант). Потім закінчив військове училище і отримав чин лейтенанта. У 1909 році отримав звання обер-лейтенанта і був призначений ад'ютантом командира артилерійського дивізіону. У 1912 році закінчив військову академію і отримав призначення в Генеральний штаб, гауптман (1914).

Учасник Першої світової війни на Західному фронті. З 1910 по 1918, служив у німецькому генштабі, був офіцером Генерального штабу при 21-му армійському корпусі (1914—1915), командиром батальйону (1915—1916), офіцером Генштабу при 89-ї піхотної дивізії (1916—1918). У 1918 році під час боїв під Верденом був важко поранений, пізніше дослужившись до звання капітана у Генштабі.

Служба в рейхсвері та вермахті Після демобілізації кайзерівської армії залишений служити в рейхсвері (1919), офіцер штабу 3-ї піхотної дивізії, майор (1923). У 1923—1926 роках служив у Військовому міністерстві. У 1926—1928 роках командир артилерійського дивізіону (обов'язкове 2-річне стажування в командної посади для офіцерів Генерального штабу), оберстлейтенант (1927). В 1930 році отримав звання полковника, в 1933 році став генерал-майором та через рік став генерал-лейтенант

Через рік призначений командиром 6-ї піхотної дивізії і одночасно став командувачем 6-м військовим округом (Мюнстер), генерал-лейтенант (1934). у 1935 році дивізія Клюге була розгорнута в корпус, а сам він став командиром 6-го армійського корпусу, генерал артилерії (1936). На чолі свого корпусу брав участь в аншлюсі Австрії та окупації Судетської області. Влітку 1938 року в результаті «генеральської чистки» звільнений з лав збройних сил (як прихильник колишнього головнокомандувача Сухопутними військами генерала В. фон Фріча). Клюге вважав, що "жорстокий мілітаризм" Гітлера приведе Німеччину до катастрофи, однак вірив у принцип Життєвого простіру на Сході.

Друга світова війна З наближенням війни Гітлер потребував досвідчених генералів, тому вже в жовтні 1938 року фон Клюге знову був призваний на службу. Йому було доручено сформувати і очолити 6-ю армійську групу (Ганновер), до складу якої увійшли 9-й, 10-й і 11-й військові округи (всього 6 дивізій).

Польська кампанія

У серпні 1939 року на базі цієї групи була розгорнута 4-та армія, командувачем якої став Клюге. На цей пост Гітлер призначив його не без коливань, тому що сумнівався в здатності Клюге командувати армією в бойовій обстановці. До того ж проти кандидатури Клюге виступав Г. Герінг, який його люто ненавидів. Так що Польська кампанія 1939 року стала для Клюге свого роду іспитом на зрілість, і Клюге його блискуче витримав, отримавши за свої перемоги в Польщі чин генерал-полковника. Командував 4-ю армією, що була підпорядкована Групи армій «Північ» на чолі з Федором фон Боком.

Французька кампанія

Гітлер більше не сумнівався в його військових здібностях. Потім Клюге відзначився у Французькій кампанії 1940 року, за яку 19 липня 1940 року він був підвищений в генерал-фельдмаршали й нагороджений Лицарським хрестом. У ході цієї кампанії 4-та армія, діючи в складі головного ударного угруповання німецьких військ, завдала удару через Бельгію в загальному напрямку на Намюр, Камбре. Потім, розгорнувши фронт наступу на північний захід, охопила з півдня угруповання союзників в районі Дюнкерка, створивши так званий «Дюнкеркский котел».

Після евакуації англо-французьких військ з цього котла Клюге розгорнув наступ з Фландрії в південно-західному напрямку, оволодів містами Ам'єн і Руан, окупував Нормандію й Бретань і завершив цю звитяжну для німецької армії військову кампанію опануванням 23 травня міста Ла-Рошель. Після розгрому Франції 4-та армія була перекинута до Польщі.

Німецько-радянська війна

Операція «Барбаросса»

Генерал-фельдмаршал Гюнтер фон Клюге належав до числа тих небагатьох німецьких воєначальників, які підтримували ідею нацистської верхівки про напад на Радянський Союз.

У перші ж дні війни проти СРСР очолювані Клюге війська, діючи у складі групи армій «Центр», наступала на захід і на північний захід Бреста, й незабаром оточили в районі Білостока велике угруповання радянських військ. Її знищення потім завершили німецькі 2-га і 9-та армії.

26 червня 1941 Клюге, всупереч думці командувача групою «Центр» фон Бока, отримав наказ Гітлера об'єднати під своїм командуванням 2-гу і 3-тю танкові групи і розвивати стрімкий наступ вглиб радянської території, до Дніпра. Тим часом, війська 4-ї армії надійшли у тимчасове підпорядкування штабу 2-ї армії генерала М. фон Вайкса. Наказ фюрера призвів до серйозних суперечок з командувачами цих танкових груп генералами Гудеріаном і Готом. Обидва танкових командира вважали, що фон Клюге розпоряджався танковими силами невміло, що дозволило частині радянських військ уникнути оточення під час битви за Смоленськ. Командувач 2-ю танковою групою Гудеріан часто ігнорував накази Клюге, що призводило до значних особистих чвар, аж до того, що ці обидва воєначальники збиралися битися на дуелі.

5 серпня 1941 війська Клюге захопили Смоленськ. У серпні 1941 року Клюге знову вступив у командування 4-ю армією. Восени 1941 року виступив проти наступу на Москву, обґрунтувавши свою позицію тим, що наближається зима, а німецькі війська не готові до дій у зимових умовах. Коли наступ все ж розпочався, то фон Клюге особливої активності в ході його не виявляв. Просування вперед здійснювалося настільки повільно й неохоче, що викликало нарікання командувача 4-ю танковою групою генерала Е.Гьопнера, на якого покладався основний тягар наступу. Але вже 4 грудня, переконавшись у провалі наступу на Москву, одним з перших командувачів арміями почав відвід своїх військ від радянської столиці.

19 грудня 1941 Клюге був призначений командувачем військами групи армій «Центр», замінивши на цій посаді усунутого Гітлером генерал-фельдмаршала Ф. фон Бока. Вступивши на посаду, відразу ж домігся відставки цілого ряду вищих генералів, у тому числі всіх командувачів арміями, що входили до складу його групи військ (Г. Гудеріан, Е. Гьопнер тощо), зробивши їх на догоду Гітлеру свого роду «козлами відпущення» за поразку військ Вермахту під Москвою.

1942—1943 Перед початком військової кампанії 1942 року Клюге вдалося досить майстерно дезінформувати радянське командування щодо того, що в 1942 році головний удар німецької армії знову буде завдано в центрі, на московському напрямку. В результаті великі сили Червоної Армії були зосереджені на центральній ділянці радянсько-німецького фронту, а південний фланг, де противник насправді здійснив свій головний удар, виявився ослабленим. У 1942 році головні події розгорнулися на півдні.

На фронті групи армій «Центр» в основному відбувалися лише бої місцевого значення. Разом з тим Клюге вдалося відбити ряд сильних ударів радянських військ (під Ржевом, Белев тощо). Взимку 1942/43 років Клюге в цілому успішно протистояв наполегливим спробам радянських військ прорвати його оборону, хоча на низці ділянок йому і довелося відступити, але втратив він лише Великі Луки. Найбільшими успіхами Клюге був розгром кавалерійського корпусу генерала Бєлова (20 тис. чоловік) під Кіровом і 39-ї армії (40 тис. о/с) у Білого.

18 січня 1943 генерал-фельдмаршал Гюнтер фон Клюге був нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста.

Був противником наступу під Курськом (операція «Цитадель»), яке призвело до Курській битві і чергової великої поразки німецького Вермахту. Сам же Клюге від прямої участі в операції «Цитадель» ухилився, і після її провалу в липні 1943 року уникнув будь-яких дорікань на свою адресу. У середині липня 1943 року Червона Армія прорвала оборону на правому крилі групи армій «Центр» (в районі Орла), що призвело до її відступу за Дніпро. Лише там Клюге вдалося затримати потужний наступ радянських військ (осінь 1943 року).

28 жовтня 1943 року Клюге потрапив в автокатастрофу, коли його автомобіль занесло на зледенілому шосе Орша—Мінськ. Фельдмаршала, що отримав важкі травми, було евакуйоване для лікування до Німеччини.

29 жовтня 1943 року Гітлер нагородив Клюге мечами до Лицарського хреста з дубовим листям, а через два дні за станом здоров'я відсторонив його від командування групою армій «Центр». Лікування затягнулося на цілих 8 місяців. Весь цей час Клюге перебував у резерві верховного командування вермахту (ОКВ).

Західний фронт 2 липня 1944 року Гюнтер фон Клюге був призначений командувачем військами групи армій «D» (одночасно головнокомандувач військами Вермахту на Західному фронті). Приймаючи це нове призначення, Клюге зовсім не уявляв собі всю складність завдань, що стояли перед ним, не знав конкретної обстановки, що склалася до того часу на Західному фронті. Гітлер переконав його, що всі невдачі там — це результат поганого або недостатньо рішучого керівництва військами. Тому Клюге прибув до Франції повний оптимізму і райдужних надій. Він був упевнений, що рішучими заходами йому вдасться виправити ситуацію і вдихнути енергію в своїх підлеглих.

Але вже перша зустріч з командувачем групою армій «B» генерал-фельдмаршалом Е. Роммелем (у підпорядкуванні Клюге знаходилися дві групи армій — «В» і «G»), який намагався відкрити Клюге очі на справжній стан справ, вилилася в бурхливу сварку зі взаємними образами і серйозно похитнула його впевненість.

Після ж відвідування фронту настрій Клюге різко змінилося в гіршу сторону. Від його оптимізму не лишилося й сліду: він прийшов до висновку про неможливість протистояти очікуваному наступу союзників. Гітлер це швидко підмітив за характером донесень Клюге в ставку, його ставлення до командувача військами Західного фронту стало настороженим.