Ме́рі Ше́ллі (, народжена Мері Волстонкрафт Годвін (); 30 серпня 1797 — 1 лютого 1851) — англійська романістка, авторка оповідань, драматургиня, есеїстка, біографиня. Найбільш прославилась як авторка готичного роману Франкенштайн, або Сучасний Прометей. Вона редагувала твори, сприяла творчості свого чоловіка, поета-романтика і філософа Персі Біші Шеллі. Після смерті чоловіка опікувалася публікаціями його творів. Батько Вільям Ґодвін — політичний філософ, мати Мері Волстонкрафт — філософиня.
Мати Мері померла від післяпологового сепсису через десять днів після її народження. Вільяму Годвіну довелося самому виховувати Мері та її трирічну єдиноутробну сестру Фанні Імлей, дочку Мері Волстонкрафт і американського бізнесмена і літератора Ґілберта Імлея. Ґодвін забезпечив свою дочку блискучою, хоча й неофіційною, освітою, і заохочував її дотримуватися своєї ліберальної політичної теорії. Коли Мері було чотири роки, її батько одружився з сусідкою, зі своєю мачухою вона згодом перебувала у важких стосунках.
1814 року Мері розпочала роман з одним із політичних послідовників її батька, Персі Біші Шеллі, що вже був одружений. Мері, її зведена сестра та Шеллі поїхали до Франції і подорожували Європою. Коли вони повернулись до Англії, Мері вже була вагітна від Персі. Впродовж наступних двох років вони з Персі пережили остракізм, постійні борги та смерть своєї передчасно народженої дочки. Вони одружилися наприкінці 1816 року, після самогубства першої дружини Шеллі, Гаррієт.
У 1816 році, подружжя хвацько провело літо з Лордом Байроном, Джоном Вільямом Полідорі і Клер Клермонт поблизу Женеви (Швейцарія), де у Мері зародилася ідея роману «Франкенштейн». Подружжя Шеллі покинуло Британію і 1818 року вирушило до Італії. Там померла друга і третя їхня дитина, потім Мері Шеллі народила свою останню і єдину, що вижила дитину, . 1822 року Персі Біші Шеллі загинув, коли його човен затонув під час шторму поблизу В'яреджо. Рік по тому Мері Шеллі повернулася до Англії й відтоді присвятила себе вихованню сина і кар'єрі професійної письменниці. Останнє десятиліття її життя було затьмарене хворобою, ймовірно спричиненою пухлиною мозку, від якої письменниця померла у віці 53 років.
До 1970-х років Мері Шеллі була відомою здебільшого завдяки зусиллям щодо публікації праць свого чоловіка, а також її романові «Франкенштейн», який дотепер має широку читацьку аудиторію і надихнув на створення багатьох театральних постановок та екранізацій. Нещодавні дослідження дозволили отримати повніше уявлення про досягнення Мері Шеллі. Вчені все більше цікавляться її літературним доробком, до якого належать історичні романи (1823) і Перкін Уорбек (1830), постапокаліптичний роман (1826), а також останні два романи Lodore (1835) і (1837). Дослідження її менш відомих робіт, як-от книга подорожей (1844) та біографічні статті для (1829-46) Діонісіуса Ларднера, підкріплюють думку, що Мері Шеллі залишалася політичною радикалкою упродовж усього життя. У своїх творах Мері Шеллі часто стверджувала, що співпраця і співчуття, особливо, як це практикують жінки в родині, були шляхами реформування громадянського суспільства. Цей погляд був прямим викликом індивідуалістичному романтичному духові творчості її чоловіка Персі Шеллі та просвітницьким політичним теоріям, озвученим її батьком, Вільямом Годвіном.
Життєпис
Раннє життя
Мері Шеллі народилася під ім'ям Мері Волстонкрафт Ґодвін 30 серпня 1797 року в Сомерс-Тауні (Лондон). Вона була другою дитиною феміністської філософині, педагога і письменниці Мері Волстонкрафт, і першою дитиною філософа, письменника і публіциста Вільяма Ґодвіна. Волстонкрафт померла від пологового сепсису невдовзі після народження Мері. Ґодвін залишився виховувати Мері разом з її старшою сестрою, Фанні Імлей, дитиною Волстонкрафт від американського спекулянта Гілберта Імлея.Seymour, 28–29; St Clair, 176–78. Через рік після смерті Волстонкрафт, Ґодвін опублікував свої Мемуари автора Захисту прав жінки (1798), які він задумав як щиру і жалісливу данину. Однак, оскільки Мемуари викрили особисте життя Волстонкрафт та її незаконнонароджене дитя, то їх сприймали як шокуючі. Мері Ґодвін читала ці мемуари, а також книжки свої матері, і була вихована, щоб плекати пам'ять про неї.St Clair, 179—188; Seymour, 31–34; Clemit, «Legacies of Godwin and Wollstonecraft» (CC), 27–28.
Ранні роки життя Мері були щасливі, судячи з листів домробітниці і медсестри Вільяма Ґодвіна, Луїзи Джонс.Seymour, 38, 49; St. Clair, 255—300. Але Ґодвін був часто в глибоких боргах; і відчуваючи, що не зможе поставити дітей на ноги сам, він спробував знайти другу дружину.St Clair, 199—207. У грудні 1801 року він одружився з Мері Джейн Клермонт, добре освіченою жінкою з двома її власними маленькими дітьми — Чарлзом і Клер.Claire's first name was «Jane», but from 1814 (see Gittings and Manton, 22) she preferred to be called «Claire» (her second name was «Clara»), which is how she is known to history. To avoid confusion, this article calls her «Claire» throughout.. Більшість друзів Ґодвіна не любили його нову дружину, описуючи її як запальну і склочну;Seymour, 47–49; St Clair, 238–54.William St Clair, in his biography of the Godwins and the Shelleys, notes that «it is easy to forget in reading of these crises [in the lives of the Godwins and the Shelleys] how unrepresentative the references in surviving documents may be. It is easy for the biographer to give undue weight to the opinions of the people who happen to have written things down.» (246), але Ґодвін був відданий їй, і шлюб був успішним.St Clair, 243–44, 334; Seymour, 48. Мері Ґодвін, з іншого боку, зненавиділа мачуху.Letter to Percy Shelley, 28 October 1814. Selected Letters, 3; St Clair, 295; Seymour 61. Біограф Вільяма Ґодвіна 19-го століття С. Кеган Пол пізніше припустив, що місіс Ґодвін була упередженою на користь своїх дітей перед дітьми Мері Волстонкрафт.St Clair, 295.
Спільно подружжя Ґодвінів заснувало видавничу фірму під назвою М. Дж. Ґодвін, яке продавало дитячі книги, а також канцтовари, мапи та ігри. Однак бізнес не приносив прибутку, і Ґодвін був змушений позичати значні суми, щоб утримувати його на плаву.St. Clair, 283–87. Він продовжував брати кредити, щоб погасити раніше взяті кредити, а це ще більше погіршувало його становище. До 1809 року Ґодвінів бізнес був близький до провалу, і письменник був «майже у відчаї».St. Clair, 306. Ґодвіна врятували від в'язниці для боржників ентузіасти філософії, такі як Френсіс Плейс, які позичили йому гроші.St. Clair, 308–9.
Хоча Мері Ґодвін не здобула повної формальної освіти, але батько познайомив її з широким колом предметів. Він часто брав дітей на освітні екскурсії, і вони мали доступ до його бібліотеки, а також бачили багатьох інтелектуалів, які відвідували його, зокрема поета-Романтика Семюела Тейлора Коліджа і колишнього віце-президента США Аарона Берра.Bennett, An Introduction, 16–17. Ґодвін зізнався, що не виховував дітей відповідно до філософії Мері Волстонкрафт, як описано в її працях, таких як На захист прав жінки (1792), але попри це Мері Ґодвін здобула незвичайну і просунуту освіту як для дівчини того часу. Вона мала гувернерку, щоденного репетитора, і прочитала в рукописах багато книг свого батька для дітей про історії Риму та Греції.Sunstein, 38–40; Seymour, 53; see also Clemit, «Legacies of Godwin and Wollstonecraft» (CC), 29. Упродовж шести місяців 1811 року вона також відвідувала школу-інтернат у Рамсґейті.Seymour, 61. Батько описував її в 15 років як «винятково сміливу, трохи владну і володарку допитливого розуму. Її жага знань велика, а її завзятість у всьому, за що вона береться, майже непереможна.»Sunstein, 58; Spark, 15.
У червні 1812 року батько послав Мері трохи пожити з диссентерською сім'єю радикала Вільяма Бакстера, неподалік від Данді (Шотландія).Seymour, 74–75. Бакстерові він написав: «Я б страшенно хотів, щоб вона була вихована як філософ, ба більше як цинік.»Quoted in Seymour, 72. Науковці припускали, що він її відправив далеко від дому з міркувань здоров'я, щоб віддалити від суєти бізнесу, або познайомити з радикальною політикою.Seymour, 71–74. Мері Ґодвін насолоджувалася просторими околицями дому Бакстера в компанії його чотирьох дочок. І вона повернулася на північ ще на 10 місяців влітку 1813 року.Spark, 17–18; Seymour, 73–86. У введенні до Франкенштейна 1831 року вона згадує: «Я вже писала тоді, але якісь зовсім тривіальні речі. І це було саме в тіні дерев на землях, які належали до нашого дому, або ж на похмурих безлісих схилах гір неподалік, коли мої справжні композиції, повітряні польоти моєї уяви, народжувалися і плекалися.»Qtd. in Spark, 17.
Персі Біші Шеллі
Мері Ґодвін, ймовірно, вперше зустріла радикального поета-філософа Персі Біші Шеллі в проміжку між двома її перебуваннями в Шотландії.Bennett, An Introduction, 17; St Clair, 357; Seymour, 89. До того часу, коли вона 30 березня 1814 року вдруге повернулася додому, Персі Шеллі віддалився від дружини і став регулярно відвідувати Ґодвіна, якого він погодився врятувати від заборгованості.Sunstein, 70–75; Seymour, 88; St. Clair, 329–35. Радикалізм Персі Шеллі, зокрема його економічні погляди, які він засвоїв з праці Вільяма Ґодвіна (1793), віддалив письменника від його багатої аристократичної сім'ї: вони хотіли, щоб він дотримуватися традиційної поведінки земельної аристократії, а він хотів жертвувати значну частину сімейного статку на допомогу знедоленим. Тож Персі Шеллі було важко отримати доступ до грошей, допоки не отримає свою частину спадку, тому що його родина не хотіла, щоб він витрачав гроші на «політичну справедливість». Після декількох місяців обіцянок, Шеллі оголосив, що він або не може або не хоче погасити всі борги Ґодвіна. Ґодвін був злий і відчував себе зрадженим.St. Clair, 355.
Персі почав зустрічатися з Мері таємно на могилі її матері Мері Волстонкрафт на цвинтарі Сент-Панкрас, і вони полюбили один одного; їй було майже 17, йому майже 22.Spark, 19–22; St Clair, 358. 26 червня 1814 року Персі Шеллі і Мері Ґодвін заявили про свою любов один до одного. Тоді Шеллі оголосив, що він не може приховати своєї «полум'яної пристрасті», а це підштовхнуло Мері в «момент піднесення і захвату» сказати, що вона має такі самі почуття; цього дня або ж наступного Мері Ґодвін позбулася невинності з Шеллі, що за переказами сталося на кладовищі.Garrett, 19. Ґодвін описувала, що її приваблює «дика, інтелектуальна, неземна зовнішність» Шеллі.Garrett, 20. До жаху Мері її батько не схвалював цього кохання й намагався зірвати стосунки між закоханими, що врятувати «незаплямовану честь» своєї дочки. Приблизно тоді ж батько Мері дізнався про неспроможність Шеллі розплатитися за його боргами.Seymour, 94, 100; Spark, 22–23; St. Clair, 355. Мері, яка пізніше писала про свою «надмірну і романтичну прихильність до батька»,Letter to Maria Gisborne, 30 October — 17 November 1824. Seymour, 49. була в збентеженні. Вона бачила Персі Шеллі як втілення ліберальних та реформаторських ідей, які її батько висловлював у 1790-х роках, особливо думки Ґодвіна про шлюб, як про репресивну монополію. Він стверджував про це у виданні Політичної справедливості 1793 року, але відтоді прибрав.St Clair, 373; Seymour, 89 n, 94–96; Spark, 23 n2. 28 липня 1814 року закохані втекли і таємно виїхали до Франції, взявши зведену сестру Мері, Клер Клермонт, з собою,Spark, 24; Seymour, 98–99. але залишивши вагітну дружину Персі.