Центральний державний архів громадських об'єднань та україніки — архівна установа, в якій зберігаються документи політичних партій, рухів та об'єднань громадян, що діяли в Україні від початку XX століття та діють сьогодні.
Історія
Зміни назв і підпорядкування Установу започатковано 1929 року під назвою Єдиного партійного архіву (ЄПА) Інституту історії партії та Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У як один із 30 філіалів Центрального партійного архіву Інституту В. І. Леніна при ЦК ВКП(б).
З грудня 1939 по червень 1945 року мав статус самостійної установи і існував під назвою — Центральний партійний архів (ЦПА) ЦК КП(б)У, а згодом знову підпорядковувався на правах сектора Українському філіалу Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (назва Інституту змінювалася: з 1953 року — Інститут історії партії ЦК Компартії України — філіал Інституту Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна при ЦК КПРС; з 1956 року — Інститут історії партії ЦК Компартії України — філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС; з лютого 1974 року — Інститут історії партії при ЦК Компартії України — філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС).
У 1991 році реорганізований у Архів ЦК КПУ, який функціонував у складі Інституту політичних досліджень ЦК Компартії України.
Статус державного архіву та сучасну профілізацію архів здобув після передачі документів Компартії України на державне зберігання згідно з Указом Президії Верховної Ради від 27 серпня 1991 року і постановою Кабінету Міністрів України № 290 від 25 жовтня 1991 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 732 від 28 червня 2022 року «Про оптимізацію системи центральних державних архівів» у результаті злиття Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) та Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) 7 жовтня 2022 року було утворено Центральний державний архів громадських об'єднань та україніки (ЦДАГОУ), який визначено правонаступником центральних державних архівів, реорганізованих у результаті злиття.
Передумови Джерельний комплекс архіву почав формуватися в 1921—1922 роках після створення (за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У 13 лютого 1921 року) Комісії з історії Комуністичної партії і Жовтневої революції на Україні (Всеукраїнський істпарт), серед головних завдань діяльності якої було збирання історико-партійних документів і друкованих матеріалів, їхня концентрація, облік і упорядкування.
Істпарти провели велику роботу з виявлення, забезпечення зберігання матеріалів (архівних, приватних документів, фотографій) дореволюційного періоду, що містили інформацію з історії робітничого, революційного руху, мемуарів членів партії, учасників революцій, громадянської війни тощо. Найбільш важким завданням було збирання саме партійних документів, оскільки, перебуваючи на нелегальному становищі, партійні організації намагалися залишати якомога менше документальних свідчень своєї діяльності, тож «архівний фонд з історії революційного руху і більшовицьких організацій України доводилося створювати і поповнювати буквально поаркушно».
У зв'язку зі створенням Центрального партійного архіву і його 30 філіалів на місцях документи партійних комітетів, що не використовувалися в роботі, а також всі цінні матеріали перших років радянської влади комсомольських організацій, документи «дрібнобуржуазних» політичних партій дореволюційного періоду та фотодокументи мали бути передані до партійних архівів (у тому числі й такі матеріали, що зберігалися в державних архівних установах, музеях) і надалі зосереджуватися в них.
Це визначило також склад і зміст матеріалів, форми та методи комплектування ЄПА Інституту історії партії та Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. Згідно з Положенням про Інститут у ЄПА мали зосереджуватися і зберігатися документи ЦК КП(б)У, ЦКК КП(б)У, ЦК ЛКСМУ, комуністичних фракцій республіканських радянських, профспілкових органів і громадських організацій, архіви ліквідованих у 1925 році губернських і повітових партійних і комсомольських органів, спогади учасників революційного руху, фотоілюстративні матеріали історико-партійного характеру. На ЄПА покладалося збирання та систематизація архівних матеріалів, завдання всебічного використання їх у науково-дослідній, публікаторській та довідковій діяльності, науково-методичного керівництва відповідною роботою на місцях.
1929—1945 роки Вже протягом 1929–1930 роках ЄПА прийняв на зберігання близько 80 тис. справ, у тому числі понад 50 тис. справ, що містили документи ЦК КП(б)У, ЦКК КП(б)У, місцевих партійних органів, які раніше зберігалися в Центральному архіві революції. З поточного архіву ЦК КП(б)У передали документи відділів до 1926 року включно. Понад 2 тис. справ одержано від ЦК ЛКСМУ, значна кількість документів надійшла від партійних секцій окружних історичних архівів.
Наприкінці 1932 року в ЄПА налічувалося понад 100 тис. справ, а на початку 1941 року вже в ЦПА — понад 200 тис. справ, що складалися з документів і матеріалів ЦК і ЦКК КП(б)У, місцевих партійних організацій, ЦК ЛКСМУ, копій документів з історії партії, мемуарів ветеранів партії, ілюстративних матеріалів.
З початком німецько-радянської війни частина фондів була евакуйована до Челябінська (РРФСР), проте через нестачу транспортних засобів вивезти всі документи не вдалося. Значна кількість їх була спалена. Свідоме знищення документів, яких не можна було евакуювати (в першу чергу — партійних архівів), — одна з найдраматичніших сторінок у історії архівної справи. Перед неминучою окупацією влада виходила з того, що до рук ворога не повинні потрапити архіви, що могли становити для нього оперативний інтерес. Особливо це стосувалося особових документів.
Загалом архів втратив до 90 % документів — близько 144 тис. одиниць зберігання, у тому числі документи відділів ЦК КП(б)У (агітаційно-масового, культурно-пропагандистського, кадрів, обліково-статистичного і інформаційного секторів та інші) за 1919—1936 роки, матеріали Центральної контрольної комісії КП(б)У (1923—1934) та Партколегії Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) по УРСР (1937); картки кандидатів у члени КП(б)У та партквитки старого зразка; тимчасові посвідчення членів і кандидатів у члени КП(б)У. Серед втрат архіву були матеріали ЦК ЛКСМУ (1919—1926), апеляційні справи комсомольців (1925—1939), документальні комплекси Істпарту ЦК КП(б)У (1920—1925) та ВУАМЛІН (матеріали інститутів філософії, історії, економіки, радянського будівництва і права, комісії з літератури за 1925—1936 роки).
Сильно потерпів масив документів окружкомів, губкомів, повіткомів, міськкомів і райкомів КП(б)У та ЛКСМУ (1919—1925), фракцій Всеукраїнського комітету профспілок (1920—1934), первинних партійних осередків відомств, наукових установ, заводів (1918—1940).
Масштабних втрат зазнали й регіональні партійні архіви. Київський обласний партійний архів не вдалося евакуювати; майже усі документи було знищено. У Полтаві будівля партійного архіву була дощенту зруйнована вибухом і лише частину документів було евакуйовано. У Харкові близько 90 % фондів партійного архів було вивезено на один із заводів і спалено. Знищено третину Ворошиловградського (тепер — Луганський) і Кам'янець-Подільського (тепер — Хмельницький) партійних архівів. В евакуації не вдалося забезпечити належних умов зберігання матеріалів Одеського та Кам'янець-Подільського обласних партійних архівів, вони повернулися в значно пошкодженому стані.
Більш-менш вдало було проведено евакуацію лише Чернігівського, Запорізького, Житомирського, Кіровоградського, Миколаївського, Сталінського (тепер — Донецький) обласних партійних архівів. У Дніпропетровську не вдалося вивезти або знищити багато важливих фондів з партійного архіву, включаючи архів обкому партії; згодом його було вивезено на захід.
1945–1950-ті роки У повоєнний час у комплексі завдань, які постали перед архівом, особливе значення надавалося відтворенню джерельної бази історико-партійних досліджень. Треба було, по-перше, виявити і взяти на облік документи, що відклалися в партійних і комсомольських органах у роки війни, а також документи, що з різних причин не передавалися на зберігання в передвоєнний період; по-друге, зібрати матеріали партійного та комсомольського підпілля, антифашистських груп, радянського партизанського руху; по-третє, поповнити копіями документів з центральних, обласних державних і партійних архівів прогалини в архівних фондах, що утворилися через втрату оригіналів.
Протягом 1945—1950 років ЦК КП(б)У передав на зберігання до архіву понад 60 тис. справ, серед яких особливу цінність становили матеріали з'їздів, конференцій і пленумів ЦК (1925—1941), документи його відділів. За рішенням ЦК з архівів обкомів КП(б)У надійшли протоколи конференцій, пленумів і засідань бюро обласних, окружних, місцевих комітетів партії. Упродовж 1947—1950 років одержано понад тисячу справ із згаданими документами, що поповнили джерельну базу інформаційного сектора ЦК.
Крім того, передбачалося зосередити в архіві фонди всіх губкомів партії, частина яких зберігалася тут ще в довоєнний період. Протягом 1949—1950 років до архіву надійшло близько 11 тис. справ, що дозволило сформувати досить повний джерельний комплекс з історії партійних організацій республіки в 1921—1925 роках. У 1980 році згідно з «Положенням про Архівний фонд КПРС», затвердженим ще 1966 року, фонди губкомів КП(б)У були повернуті відповідним партійним архівам обкомів КПУ.
Після ліквідації Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР (1949) архіву було доручено прийняти на зберігання документи Українського штабу партизанського руху (УШПР), радянських партизанських з'єднань і загонів. Таким чином, створювалося унікальне зібрання документальних джерел з історії радянського підпільного та партизанського руху в Україні в роки участі Радянського Союзу в Другій світовій війні.
За вказівкою ЦК КП(б)У з 1947 року державні архіви республіки розпочали виявлення у своїх фондах документів з історії соціал-демократичного руху, діяльності більшовицьких організацій. Того ж року ними було передано до архіву 1128 копій документів з історії Компартії України, а загалом у перші повоєнні роки скопійовано понад 40 тис. аркушів. Ці копії об'єднувалися в самостійні колекції, що систематично поповнювалися новими надходженнями. До середини 1950-х років у результаті здійснення заходів щодо відновлення і поповнення документальної бази в архіві налічувалося 225 фондів, в яких зберігалося 138 417 справ за 1917—1950 роки.
1960–1980-ті роки У 1960—1980 роках до архіву надалі надходили на зберігання документи центральних партійних і комсомольських органів, розпочалося комплектування матеріалами редакцій партійних і комсомольських газет, журналів, видавництв, поповнювалися архівні колекції. У 1988 році у вигляді 117 коробок компактного розсипу до архіву з КДБ УРСР надійшов невеликий масив документів «Музею визвольної боротьби України» (існував у Празі з 1925 по 1948 рік).
1991 рік — сучасність На виконання Указу Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1991 року «Про передачу архівних документів Комітету державної безпеки України до державних архівів республіки» ЦДАГО отримав на зберігання від Служби безпеки України понад 34 тис. архівно-слідчих справ репресованих органами ДПУ-НКВС-КДБ у 1920–1950-х роках громадян (по Києву та Київській області).
В архіві формується новий документальний масив — фонди сучасних політичних партій. Прийнято на зберігання документи громадського об'єднання Народний рух України, Української республіканської партії (УРП), Демократичної партії України (ДемПУ). Продовжується робота щодо підготовки та передачі до ЦДАГО фондів й інших політичних партій. Впродовж 2000 року з Державного архіву Київської області надійшли 23 фонди комітетів КПУ міністерств та інших центральних установ УРСР, загалом 13 900 одиниць зберігання, що функціонально та ідеологічно пов'язані з документами ЦК КПУ та підпорядкованих йому установ. Перелік цих фондів подано в «Реєстрі фондів ЦДАГО України».