Історія Сколе — історія маленького бойківського містечка, Сколівського району Львівської області. Відоме в історичних документах з 1397 року, Сколе протягом своєї понад 600-літньої історії належало до Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорська імперія, ЗУНР, Польщі, Радянського Союзу, а після розпаду останнього перебуває в складі незалежної України. Сколе було спочатку маленьким гірським поселенням, потім біля села у 1660 році граф Олександр Януш Заславський заснував містечко, яке з часом об'єдналось з Старим Сколе. Пізніше до міста були приєднані присілки Демня і Святослав. 2001 року Сколе увійшло до Списку історичних населених місць України.
Давня доба Слов'янське поселення на території давнього кельтського поселення племені Боїв виникло приблизно на початку X ст., про що свідчить легенда про князя Святослава Володимировича та результати археологічних досліджень. На території міста були знайдені кам'яні сокири, кераміка, кістяні вироби та інші артефакти, які належать до часів Київської Русі. Через Сколе здавна проходив важливий торговельний шлях «на угри»Про виникнення цього шляху є легенда, в якій йдеться про те, що одного разу до старійшин поселення прийшли вожді угрів (мадярів) і прохали пропустити їх племена через гори на рівнини панонські. Сколівчани відмовилися пропускати кочівників через село, бо багато було з ними возів і худоби і сказали: «йдіть собі там — дорогою під лісом, обходьте стороною». Угри погодились і кілька днів довгі вервечки кочових племен торували дорогою попри поселення. А коли всі пройшли, місцеві горяни прийшли подивитись на дорогу, яку витоптали угри і нарікли сей шлях угорським., з Волині і Галичини на Закарпаття. У 895 р. мадярські кочові племена, на чолі з Арпадом дорогою в Паннонію, перейшли через гірське поселення, яке існувало на місці теперішнього Сколе.
1199–1349: Галицько-Волинське князівство Правдоподібно, що до монгольського нашестя та місцина, де зараз розташоване Сколе носила назву «Тухля», або «Тукла»Схожість кельтських топонімів Тухля і Дукля очевидні. а сучасне село Тухля (вище в горах і в стороні від «угорського» шляху) виникло вже після нищівного розгрому монголами старого поселення у Сколівській улоговині.
При в'їзді до міста з півночі, на перевалі Тухольські ворота до 1241 року існували потужні фортифікаційні споруди для захисту від ворожих нападів кочівників — трирядна система оборонних дерево-земляних валів з високою дерев'яною вартовою вежею (баштою) на кам'яному фундаменті. З верхньої площадки башти було видно вежу монастиря у Синевицку Верхньому. Цей перевал тоді називався «Ворота», а пізніше, за часів Австро-Угорщини — «Колодка». Із тих давніх часів гору, на якій стояла башта, називають Баштою, а другу, що навпроти, через річку — Забаштою.
10 березня 1241 року величезне (~ 20 000 воїнів) монгольське військо під проводом Батия і Субудая, прямуючи з Волині в Панонію, розпочало штурм укріпленого перевалу «Тухольські Ворота», вщент розгромило в нерівнім бою малочисленний гарнізон оборонців, і вже через 2 дні передові загони монгольської кінноти штурмом оволоділи Верецьким перевалом. Саме ці події так яскраво описав у своїй історичній повісті «Захар Беркут» знаменитий бойко — Іван Франко.
1387–1772: Польське королівство і Річ Посполита Перша письмова згадка про Сколе датується 5 березня 1397 року, коли польський король Володислав II Ягайло надав братам Микові та Іванкові Волохам королівський привілей на володіння Сколе і довколишніми землямиБагринець В. Важливий документ Тухольщини" // Радянська Верховина, — 15 вересня 1988. — С. 3:
Але не довелося братам Волохам довго володіти Сколе. Через кілька років в боротьбу за селище і навколишні багаті ліси включились польський магнат Петро Кміта і краківський воєвода Ян Тарновський, переможцем з якої вийшов останній з них.
Є відомості, що у 1449 році село Сколе належало Івашку Гошовському і Корчинському, проте досить швидко Сколе і навколишні землі повернулись до родини Тарновських. У 1567 році землі Тарновських і Сколе переходять у власність князя Острозького, нащадки якого на початок XVIII ст. зосереджують у своїх руках майже всі сколівські володіння.Брич С. К., Галушко Є. М. Сколе / Історія міст і сіл УРСР. Львівська область.— 1968.— С. 689
На той час податкова політика князів Острозьких і представників дрібної шляхти по відношенню до селян була досить жорсткою — селянин мав сплачувати як грошові, так натуральні податки: лановий податок — 3-4 злотих лісний податок — 3 злотих податок на дим — 1 злотий за весілля дочки — 1 злотий за вдову — 2 злотих за розлучення — 6 злотих з натуральних податків — поголовщина і половинщина.Frederyk Papée. Skole i Tucholszczyzna. Lwow,— S.58
Крім того, на селян накладалися значні подушні повинності. Відсоток кріпацтва був дуже великий, вільних селян і ремісників у Сколе були одиниці.
У 1568 та липні 1594 року жителі Сколе зазнали нападу татар, які дійшли аж до Славська.Тимчишин Я. «В Сколівські Бескиди». Краєзнавчо-туристський нарис. — Львів: Каменяр, 1975. — С. 18-21.
30 січня 1657 року, в ході союзної війни проти Польщі, угорське військо семигородського князя Ракоці Юрія II, прямуючи до Стрия зайняло і розграбувало Сколе.
Близько 1660 року поруч із поселенням князь Олександр Януш Заславський заклав місто, назване на свою честь — Олександрією, але назва не прижилася, і місцеві жителі почали називати місто, як і село — Сколе. В центрі його був дерев'яний замок, обгороджений кам'яним муром. Над брамою княжого замку височіла дерев'яна вежа з бійницями . Відомо, що першим каштеляном Сколівського замку був Ян Ольбрахт Пілєцький. Посеред торгової площі було збудовано ратушу, єдину на той час муровану споруду в містечку. Її пізніше використовували переважно під торговельний центр і склади, бо місто не мало магдебурзького права. Ратуша дуже постраждала в часи Другої світової війни і була розібрана в середині 50-х років XX ст.На її місці в середині 60-х років XX ст. радянська влада побудувала бетонний стандартний будинок, в якій містився Сколівський районний комітет партії і міський комітет. Тепер тут Сколівська держадміністрація, міськрада і райрада. До 1991 р. перед центральним входом в райком був бетонний пам'ятник Леніну.
Ходачкова шляхта Сколівщини відрізнялась «запальною вдачею» і подекуди після гучної забави вдавалась до не менш гучних прогулянок, які неодмінно закінчувались розбоєм, насиллям і грабіжництвом. Так, у червні 1664 році близько 40 турківських молодих шляхтичів верхи, на чолі з Петром Височанським в базарний день напали на Сколе, зчинили стрілянину, масову бійку на торговиці, поперевертали вози, і понищили багато майна. Нападників було схоплено і заарештовано. Вони навіть подали скаргу до суду, про те, що їх було побито під час арешту. Суд скаргу відхилив і визнав турківських шляхтичів винними з відшкодуванням майна потерпілим сколівчанам. Проте розмір відступного сколівчан не задовільнив, і коли влітку 1667 року три вози з крамом Яна Височанського (батька одного з учасників розбійного нападу) дорогою до Славська проїжджали через Сколе, їх було заарештовано, а коли старий Височанський приїхав у Сколе за майном, його замкнули до льоху замкової вежі. Тримали доти, доки не сплатив відкуп у повному розмірі…
Протягом 1671—1681 рр. в околицях Сколе діяв загін опришків на чолі з колишнім пастухом Андрієм Дзигановичем.
У 1673 році, через раптову смерть князя Олександра Заславського, Сколе, разом з усіма іншими маєтками родини Заславських перейшло у володіння роду Любомирських.
Станом на 1692 рік Сколе було типовим галицьким містечком, поділеним головним карпатським торговим шляхом на дві половини: шляхетську, де був княжий замок і дерев'яні будинки ходачкової шляхти; і хлопську, або рустикальну — власне давнє село Сколе, посеред якого йшла одна вулиця, яка так і називалась, «серед села». Шляхетське Сколе складалось з 55 будинків, 6 корчем, 2 пивоварень, при населенні близько 500 осіб. У рустикальній частині Сколе було трохи більше хат, але приблизно стільки само населення, тож загалом — близько 1000 душ.
1772–1914: Сколе у складі Австрійської імперії
10 червня 1772 року у Сколе вступили австрійські війська. Розпочався довгий період поступової німецької колонізації краю.
В останній чверті XVIII ст. графиня Ізабела Любомирська запросила на Сколівщину німецьких колоністів, які селилися переважно у Сколе і займались ремісництвом (пекарі, слюсарі, годинникарі, шевці). У присілку Сколе — яке пізніше отримало назву Демня, німецькі колоністи-гірники збудували доменну піч, із заліза якої місцеві майстри виготовляли сільськогосподарське знаряддя. Домна спочатку працювала на жидачівській залізній руді, а згодом (1780) знайшли руду і на Сколівщині. Дещо пізніше, недалеко від залізної гути колоністи з Богемії збудували склодувну піч, на якій виплавляли зелене і прозоре скло. Виробництво розвивалось швидкими темпами, і у 1809 році тільки на скляній гуті працювало понад 140 осіб.
На початку XIX ст., за згодою Франца Йосипа I розпочалась масова колонізація Бойківщини німецькими ремісниками, що сприяло розвитку промисловості краю. Вони утворили кілька колоній, де компактно оселилися: Феліценталь (нині с. Долинівка), Карлсдорф (нині с. Климець) та Аннаберг (нині с. Нагірне). Багато їх було і у самому Сколе. Німецький вплив і досі помітний у забудівлі, побуті, місцевому діалекті, веденні господарства.
У 1784 р. новозбудований гостинець з'єднав Сколе з Нижніми Воротами, що значно пожвавило торговельні і культурні зв'язки Бойківщини з Закарпаттям. У тому ж році Сколе зазнало великої повені, було зруйновано чимало хат біля ріки, підтоплено городи і обійстя, згнило багато урожаю. Повінь спричинила голод 1784—1787 рр.
У 1847 році Сколівщина належала графу Потоцькому, а в місті на той час було 238 домів і близько 2000 населення. 1859 року граф Потоцький продав сколівські землі разом з Тухольщиною графу Еугеніушу Кінському за 275000 злотих ринських.
Близько 1862 року граф Кінський збудував тут перший на Сколівщині парову лісопильню, а 1864 року заснував найбільшу в Галичині сірникову фабрику на північній околиці Сколе, де працювало понад 50 робітників.
1885 р. — відкрито залізницю Стрий — Сколе, що була продовжена у 1887 році до Мукачева. Перший пасажирський потяг прибув на станцію Сколе зі Стрия 4 квітня 1885 року. Після прокладання через Сколе залізниці, в місті та околицях інтенсивно розвивається рекреаційне господарство.
Епоха баронів Грьодлів 1886 року австрійський барон Альберт Грьодль разом із двома братами заснував у Сколе фірму «Брати Барони Грьодлі». У тому ж році він разом з підприємцем Вільгельмом Шмідтом купив у сколівського дідича графа Еугеніуша Кінського багаті місцеві ліси. Будівництво залізниці стимулювало промисловий розвиток міста, і невдовзі фірма Грьодлів розвинулась у різногалузевий промисловий комплекс, до якого належали лісозаготівельні промисли, каменярня (тартак), ремонтно-механічні майстерні і навіть невелика гідроелектростанція. Загальна площа володінь баронів Грьодлів на Сколівщині становила більше 36000 га.
При виробництві паралельно розбудовувалась і комунально-соціальна сфера. Відпрацьована пара йшла на опалення службових приміщень. Був побудований водогін з керамічних труб, який обслуговувався лише однією людиною. Цей водогін справно працює і досі.
Брати Грьодлі перебудували і розширили колишній палац графа Кінського на Демні і заклали довкола будівлі розкішний парк і оранжерею. Цей палац і досі вважається перлиною Сколівщини, хоча станом на кінець 2008 року знаходився у дуже занедбаному стані. Після окупації Сколього радянськими військами у кінці вересня 1939 р. в палаці був розміщений відділ НКВС, який повернувся сюди у серпні 1944 р. і діяв до 1948 року. Потім палац було передано інтернату безпритульних дітей, який і досі тут розміщується.