Дубро́виця — місто в Україні, у Сарненському районі Рівненської області. Адміністративний центр Дубровицької міської громади, у 1940—2020 роках — центр Дубровицького району. Лежить над річкою Горинь (правою притокою Прип'яті), за 3 км від залізничної станції Дубровиця на лінії Сарни — Лунинець і за 127 км на північ від Рівного. Має автобусне сполучення з містами Рівне, Сарни, селищем Зарічне (Україна). Населення становить 9343 особи (2022).
Місто розташоване на історичному Волинському Поліссі. Відоме з 1005 року. Дубровиця — найстаріше місто Рівненської області, один з центрів Турово-Пінського князівства, згодом столиця удільного Дубровицького князівства, а пізніше — вотчина князів Гольшанських. Статус міста з 1940 року. Належить до історичних населених місць України.
Назва Є декілька версій походження назви міста Дубровиця: від — «ліс, гай»; від слова діброва, дуброва — «дубовий ліс»; від , — «болото», dumbrava — «грузька місцевість»; від апелятива дубровиця — «невеликий дубовий гай». Цю етимологію вважають найприйнятнішою. Реконструйована давньоруська назва Дубровиці — , зі згадки в Іпатіївському літописі « [князь]». Від кінця XVI століття набула поширення польська назва міста — Домбровиця (). У давніх актах місто також згадується як Добровица та Дубравица. 15 серпня 1944 року місто перейменовано на Дубровицю.
Назва міста іноземними мовами: польською — Dąbrowica, інколи Dubrowica; на їдиші — דאמבראװיצע; на івриті — דומברוביץ; російською — Дубровица, у складі Російської імперії згадувалось як Домбровица та Домбровицы.
Географія
Розташування Дубровиця розташована на Волинському Поліссі над річкою Горинь (притока Прип'яті, басейн Дніпра), на її лівобережних надзаплавних терасах. Одноберегове поселення як щодо головної водойми, так і за гідрографічною мережею в цілому. Стосовно гідрографічного чинника на всіх етапах еволюції поселення залишалося компактним, не розчленованим водними об'єктами. Площа міста — 8,88 км². За площею Дубровиця є найменшим містом Рівненської області.
Відстань залізницею до Рівного — 112 км, фізична відстань до Києва — 282 км. Через Дубровицю проходить кілька автошляхів: національний , регіональний , територіальні та . Місто лежить при залізничній лінії Сарни — Лунинець, за 3 км від залізничної станції Дубровиця і за 25 км від кордону з Білоруссю.
Сусідні населені пункти:
Клімат Клімат у Дубровиці вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена). Опадів 620 мм на рік. Опадів протягом року багато, навіть у найпосушливіший місяць. Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 29 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 89 мм. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм. Пересічна температура січня -5 °C, липня +18 °C. Річна амплітуда температур становить 24,2 °C.
Пам'ятки природи Поліська діброва — державне заповідне лісове урочище місцевого значення площею 26 га, розташоване в Дубровицькому лісництві.
Екологія Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація Дубровиці характеризувалася як «передкризова».
Історія
Періодизація Українські історики Леся та Микола Алексієвець виділяють 6 періодів в історії Дубровиці: Князівський (1005 — кінець XIV століття); Литовсько-польський (кінець XIV — кінець XVIII століття); Місто у складі Російської імперії (кінець XVIII століття — до 1920 року); Місто у складі Польщі (1920—1939 роки); Місто у складі УРСР (1939 — кінець 1980-х років); Місто у добу незалежності України (з 1991).
Археологічні знахідки У місті та його околицях часто траплялися знахідки з доби неоліту та раннього середньовіччя, а також римські монети. В околицях, на полях і в лісах розташовані курганні могили та окремі кургани. На території Дубровиці, 500 метрів на схід від колишньої бавовнопрядильної фабрики, розташоване поселення бронзової доби (III—II тисячоліття до н. е.) площею 0,2 га.
У центральній частині міста, за вулицею Набережною, розташовувалося насипане давньоруське городище XI—XIV століть, площею 2,0 га, 80 × 50 м (6,5 сажнів висотою та 30 сажнів околом). Овальне городище, розташоване на високій терасі берега Горині, було захищене з трьох сторін річкою, а з четвертої — валом і ровом. Автор-дослідник — Антонович В. Б. (1893 рік), охоронний № 274. Городище було зруйноване під час будівництва виробничих майстерень РТС у 1950-х роках. Археологічні розвідки в Дубровиці проводили Ю. Кухаренко у 1954, П. Раппопорт у 1961, П. Лисенко у 1962, І. Свєшніков у 1963, Б. Прищепа у 1987 і 1992 роках. У 2012—2013 роках у центральній частині міста проводились археологічні експертизи.
Заснування До заснування Київської Русі на території, де нині розташована Дубровиця, проходила межа трьох слов'янських племен: дулібів, деревлян і дреговичів. Місто ймовірно заснували дреговичі, яких згодом витіснили за Прип'ять деревляни. На думку кандидатки архітектури Ірини Потапчук, одним із чинників вибору місця для заснування Дубровиці стали сприятливі природно-ландшафтні особливості. На лівому березі над самою Горинню, у місці, де річище робило невеликий вигин, утворюючи пологий незначний мис, був заснований замок, що став початковим містобудівним осередком Дубровиці. Лівобережна частина була переважно рівнинною, тоді як правобережна майже цілком заболоченою. Заболоченим також був острів, утворений біля цього місця двома рукавами річки.
Князівський період Перша писемна згадка про місто датується 1005 роком, під яким воно згадується в переліку міст, що мали входити до Турівської єпархії, створеної за Володимира Святославича. Свідчення про це є у книзі «Творение святого отца нашего Кирилла, епископа Туровского» 1880 року, що посилається на пізню статтю «Туровской епископіи завѣтъ блаженнаго Владиміра», яка містилася в рукописному печерському патерику печерського архимандрита Йосифа Тризни (1647—1656):
У наступній літописній згадці про місто, Іпатіївському літописі, йдеться про події 1184 року, у якому дубровицький князь Гліб Юрійович взяв участь у переможному поході князя Святослава Всеволодовича на половців. З контексту літописної звістки випливає, що Дубровиця була стольним градом невеликого удільного князівства. Літописна згадка 1184 року інколи вважається першою згадкою про Дубровицю. До середини XII століття місто входило до складу Турівського князівства. А від другої половини XII століття Дубровиця стала столицею удільного Дубровицького князівства. На початку XIII століття Дубровицьке князівство потрапило в залежність від галицько-волинських князів. Густинський літопис згадує про іншого дубровицького князя, Олександра, який у 1223 році разом із тисячами русичів загинув у бою на річці Калці. Під час монгольської навали на Русь XIII століття Дубровиця була зруйнована.
Литовсько-польський період
У складі Великого князівства Литовського
У 1321 році Дубровиця у складі Волинської землі долучена до Великого князівства Литовського, ймовірно за правління в останньому Гедиміна. Дубровиця серед інших земель у басейні Горині та Стира стали державними (відійшли «»). З першої половини XIV століття місто починає віддаватися для управління тіунам («»). Протягом всього XIV століття Дубровиця залишалась містечком і маєтністю Великих князів литовських, за яким наглядали великокняжі посадники.
Становище змінюється з приходом до влади у Великому князівстві Литовському Вітовта — Дубровиця стає коронною волостю, якою від імені господаря управляють намісники. За деякими відомостями таким намісником в 1476 році був князь Тимофій Володимирович Мосальський. Згодом Дубровицька волость була подарована литовським князям Гольшанським, родичам великого князя литовського Вітовта, який й передав містечко у володіння (а не поставив намісником) князю Івану (Міндовгу) Ольгимунтовичу Гольшанському. За іншими даними першим володарем Дубровиці був Юрій Семенович Гольшанський. Найімовірніше, Дубровиця надана в уділ Гольшанським десь між 1398—1401 роками. Таким чином статус міста змінюється з державного на приватновласницький. У другій половині XV століття рід Гольшанських розділився на дві гілки, представники однієї з яких володіли Дубровицею, за що стали називатися Гольшанськими-Дубровицькими, Гольшанськими на Дубровиці, або Дубровицькими. 1502 року на дубровицький замок напали татари, спустошивши його та Дубровицю.
З 1556 року Дубровиця адміністративно перебуває в складі Пінського повіту Берестейського воєводства Великого князівства Литовського. За іншими даними значиться як містечко Волинського воєводства з приватновласницьким статусом. Відомо, що в часи входження міста до складу Великого князівства Литовського у ньому була наявна митниця (митна комора), яка збирала податки грошима («»), натурою чи товаром. Згідно з письмовими джерелами, у 1540-ві роки після митної реформи королеви Бони митники Олехно та Іван Борзобагаті, що орендували луцьку та володимирську комори, мали встановити своїх слуг «» у Дубровиці та низці інших приватних міст, де раніше були митниці.
У часи входження Дубровиці до складу Великого князівства Литовського та Польщі вона зберігала свій міський статус, продовжувала розвиватися і відігравала провідне становище у своєму регіоні. На момент підписання Люблінської унії у 1569 році Дубровиця була великим, гарно збудованим містечком з розвинутими ремеслом та торгівлею. Гольшанські побудували на місці дерев'яного замку кам'яний з оборонними вежами та кам'яними мурами. У містечко можна було потрапити лише через розташовані в дерев'яному оборонному заборі ворота (через «»). Наприкінці XVI століття замок все ще існував, проте вже у другій половині — наприкінці XIX століття від нього лишилися лише великі оборонні вали, що в минулому оточували місто. Для містечка помітну роль відігравала торгівля. Зокрема в місті проводилися щотижневі торги. Є свідчення, що через Дубровицю їздили купці з Молдови в Москву, які торгували дорогоцінним камінням, перлами, металевими виробами, упряжжю та іншими товарами. У самому ж містечку поряд з іншими товарами продавалися воли. Відомо, що у 1545 році дубровицькі князі збирали податки з купців. Дубровиця серед інших руських міст зображена на ранніх картах України, зокрема на мапі 1507—1508 років Бернарда Ваповського та карті Європи 1554 року Герарда Меркатора.
У складі Речі Посполитої
Після Люблінської унії 1569 року місто потрапляє під владу Польщі, все ще залишаючись у межах Берестейського воєводства. Польською владою починають здійснюватися спроби окатоличення та ополячення місцевого населення, а саме містечко починає називатися Домбровицею. У XVI столітті в Дубровиці зведено костел.
1571 року, одружившись з дубровицькою княгинею Марією Юріївною Гольшанською, як посаг містечко ненадовго отримав Андрій Курбський. Тоді у Дубровиці та Болотениках княгиня мала табун з 500 коней. Однак шлюб був нетривалим, тому місто після розлучення повертається до княгині. 6 жовтня 1585 року відбувся роздільний запис Марії Юріївни Гольшанської дубровицьких маєтностей на її сина Андрія Монтолта і дочку Варвару Козинську, який вона зробила після розірвання свого третього шлюбу з Андрієм Курбським. За ним Дубровиця із замком дісталися Варварі, одруженій з Андрієм Фірлеєм, каштеляном малогоським, а навколишні землі — сину від першого шлюбу Андрію. Княгиня Марія померла у 1586 році. Містечко стає володінням роду Фірлеїв, а від них — роду Сапігів, ймовірно через шлюбні зв'язки. За деякими даними його власником серед інших побували представники родів Дольських, Вишневецьких, Огнистих, Бжостовських.
У грудні 1653 року кримські татари руйнують Дубровицю та навколишні села. З 1657 року по 1659 рік дубровицькі землі входили до Пінсько-Турівського полку Війська Запорозького.