Фі́була ( — «скобка») — металева застібка, яка одночасно виконувала роль прикраси. Як правило, фібула складалася з голки, корпуса та пружини. Фібули відомі з бронзової доби і проіснували до раннього середньовіччя. Фібули часто слугували для защіпання плащів на одному плечі. В археології фібули сприяють датуванню культурних шарів, оскільки форма їх змінювалася протягом різних історичних періодів.

Починаючи з залізної доби, фібули зустрічаються постійно в різних місцезнаходженнях. Фібули, відкриті в європейських місцезнаходженнях, поділяються на три групи: угорсько-скандинавські, грецькі та італійські.

Територія України багата на знахідки фібул, завезених із Римської імперії, готські фібули. Окрім того, найдавніша відома в Європі форма для відливання пальчастих фібул знайдена біля села Бернашівки Могилів-Подільського району Вінницької області у майстерні слов'янського ювеліра, V—VI ст. н. е. . Пружинні бронзові фібули місцевого виробництва знайдено також у поселеннях висоцької культури (VIII—VII ст. до н. е.) в межиріччі Збруча та Стрипи. Їх вигнуті спинки прикрашені бронзовими намистинками.

У похованнях антів VI—VII століть, розташованих у лісостеповій смузі Південно-Східної Європи, археологи виявили скарби, які містили жіночі прикраси — фібули.

Широко застосовувались до періоду Середньовіччя, поки на зміну не прийшли ґудзики.

Конструкція

Більшість фібул виготовлялись з бронзи, точніше з «мідного сплаву») або заліза, або з обох. Деякі фібули виготовлені з дорогоцінних металів, таких як срібло або золото. Значна частина фібул мали лише з одну або дві частини. Багато фібул декорувались емаллю, напівдорогоцінним камінням, склом, коралами або кісткою.

Компоненти

Фібули зазвичай складалася з чотирьох основних частин: «тіла», штифта (стрижня), пружини та шарніра.

«Тіло» Тіло фібули називається або луком, або пластиною, залежно від основної форми (довга, вузька або у формі арки). Пластина була плоска та широка, вони могли бути суцільними або ажурними. Тіло часто декорувалось.

Головка — це кінець фібули з пружиною або шарніром. Ніжка — це кінець фібули, де замикається штифт (штифт). Фібулу могли носити головкою доверху, донизу або вбік — це залежало від культури. Залежно від типу фібули та культури.

Штифт Штифт, який використовувався для застібання одягу, був або продовженням тіла фібули, або окремою деталлю, яка кріпилась до тіла. Фібула застібалась шляхом з'єднання кінця штифта з фіксуючою пластиною або упором для штифта.

Пружина Тіло і штифт зустрічаються або пружиною, або шарніром. Найдавнішою конструкцією є пружина, яка забезпечувала натяг штифта. Пружина може бути односторонньою або двосторонньою. Одностороння пружина намотується лише в одному напрямку. Односторонні пружини є раннім типом, вперше з'явившись приблизно в 14 столітті до нашої ери. Двосторонні пружини намотуються в одну або кілька петель з одного боку штифта, а потім перетинаються над або під дужкою та продовжуються більшою кількістю петель з іншого боку. Вони з'явилися приблизно в 6 столітті до нашої ери.

Двосторонні пружини можуть бути дуже короткими, з лише одним або двома обертами на кожну сторону, або до 10 см завдовжки. Більшість двосторонніх пружин виготовлені з одного фрагменту металу і тому мають пружинний шнур — шматок дроту, що простягається від одного кінця пружини до іншого. Пружинний шнур може проходити перед або позаду тіла фібули. Двосторонні пружини обмотуються навколо штифта або осі. Зазвичай вони виготовлені із заліза, навіть якщо решта фібули та пружини виготовлена з мідного сплаву. У I столітті нашої ери деякі фібули мали пружини, приховані під металевою кришкою, яка була продовженням тіла фібули. Вони відомі як криті пружини або приховані пружини.

Шарнір Наприкінці I століття до нашої ери або на початку I століття нашої ери у деяких фібулах лукового типу з'явився новий дизайн. Окремий штифт кріпився до головного кінця лука за допомогою невеликого шарніра. У другій половині I століття нашої ери шарніри були введені до фібул пластинчастого типу. Одна або дві невеликі пластинки відливали на задній частині пластини, а штифт кріпився до них невеликим шарніром. Раніше фібули пластинчастого типу мали двосторонні пружини, прикріплені до задньої частини. У III столітті нашої ери шарнір розміщували в центрі довгого поперечного стрижня, створюючи відомий дизайн фібули арбалета. Кілька фібул набагато раніше також мали шарніри, хоча ця особливість дизайну була дуже рідкісною і незабаром зникла майже на п'ять століть. Наприклад, малоазіатська декорована дугоподібна фібула (Блінкенберг, тип XII, варіація 16) датується V століттям до нашої ери.

Використання

Фібули спочатку використовувалися для застібання одягу. Вони стали більш досконалими порівняно з попередньою прямою шпилькою, яка була менш надійною та могла випасти.

У прямих шпильках часто декорували головку. Фібули, за рахунок складнішої конструкції, декорували більше — орнаменти наносили на дужку або пластину. У різних культурах різні дизайни фібул мали певні символічні значення. Вони могли стосуватися статусу (самотня або заміжна жінка) чи професії (вождь або воїн). До того ж, фібули могли носити парами (з'єднувались довгим ланцюжком).

У Стародавньому Римі фібули могли символізувати окремі ранги або посади в римських легіонах.

Див. також застібка пряжка

Примітки

Література Бандрівський М. С. «Скриньові поховання Висоцької культури в межиріччі Збруча і Стрипи». Львів: Логос, 1994. С113 Володарець-Урбанович Я. В. Фібули V — першої половини VIII ст. з Полтавщини (знахідки початку 2000-х років) // Археологія 2015 випуск III (87—107 ст.)

Посилання

Антські фібули Синиця Є. В. Ранньосередньовічні інгумації в ареалі пеньківської культури: історіографічний огляд та зміна дослідної парадигми // Київський університет. — 21 вересня 2001 Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації