Си́дір Арте́мович Ковпа́к ( , с. Котельва, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — , Київ, Українська РСР, СРСР) — один із керівників українського комуністичного руху опору в роки Другої світової війни, командир Путивльського партизанського загону (пізніше — Сумського партизанського з'єднання, ще пізніше — Першої Української партизанської дивізії), двічі Герой Радянського Союзу (18 травня 1942«О присвоении звания Героя Советского Союза т. т. Ковпаку С. А., Копенкину И. И., Сабурову А. Н., Фёдорову А. Ф., особо отличившимся в партизанской борьбе в тылу против немецких захватчиков» от 18 мая 1942 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 5 июня (№ 20 (179)). — С. 1. й 4 січня 1944Указ Президиума Верховного Совета СССР «О награждении Героев Советского Союза Ковпака Сидора Артемьевича и Фёдорова Александра Фёдоровича второй медалью „Золотая звезда“» от 4 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 13 января (№ 2 (262)). — С. 1), генерал-майор. Член ЦК КП(б)У в 1942—1943 та 1949—1967 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2-7-го скликань. Член Верховного Суду УРСР. Заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР (1947—1967).

Біографія Народився 13 травня (25 травня за н.ст.) у селі Котельва (нині селище міського типу Полтавської області України) в бідній селянській родині. Сім'я була багатодітна, 6 синів і 4 дочки.

Строкову службу проходив у російській імператорській армії, у Саратові в Олександрівському полку. Після служби залишився в Росії, працював вантажником.

Учасник Першої світової (службу проходив у 186-му піхотному Асландузському полку) та Громадянської воєн. Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, учасник Брусиловського прориву. У квітні 1915 року у складі почесної варти його особисто нагородив Микола II Георгіївським хрестом. Загалом його нагороджено Георгіївськими хрестами III і IV ступенів та медалями «За хоробрість» («георгіївськими» медалями) III і IV ступенів.

Доба УНР і мирний час Член ВКП(б) з 1919 року. У добу національно-визвольних змагань в Україні воював у Червоній армії, очолював більшовицький диверсійний загін, що боровся з військами гетьмана Павла Скоропадського разом із загонами Пархоменка, потім був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де роззброював козаків, брав участь у боях з російською Добровольчою армією генералів А. І. Денікіна та Врангеля на півдні України.

З липня до листопада 1921 року — військовий комісар м. Великого Токмака, що на Запоріжчині. У 1921—1926 роках — помічник повітового воєнкома, повітовий воєнком, воєнком Павлоградського округу Катеринославської губернії (з 1926 року — Дніпропетровська область України). Одночасно в 1925—1926 роках — голова сільськогосподарської артілі в селі Вербки. З 1926 року — директор Павлоградського військово-кооперативного господарства, у 1930-му став головою сільськогосподарського кооперативу в Путивлі, з 1935 року — завідувачем дорожнього відділу Путивльського райвиконкому, з 1937 року — голова Путивльського міськвиконкому Сумської області Української РСР.

У 1930-х Ковпак закінчив спецшколу ОДПУ з підготовки організаторів партизанської і підпільної боротьби. Один з викладачів, полковник Ілля Старинов, основоположник мінно-диверсійної справи в Червоній армії, згадував:«Склад був найрізноманітніший. Тут одночасно були юнаки і дівчата, і літні чоловіки, непридатні для військової служби… вчилися під псевдонімами. При цьому до командирів партизанських формувань пред'являлися більш високі вимоги, ніж до командирів підрозділів і частин Червоної армії».У передвоєнні роки Ковпака мали намір заарештувати як ворога народу. Але, будучи своєчасно попереджений знайомим начальником районного відділу НКВС, зумів сховатися і благополучно дочекався, поки ситуація не поліпшилася для нього.

Друга світова війна Один з організаторів партизанських загонів в Українській РСР — командир Путивльського загону, а потім — з'єднання партизанських загонів у Сумській області. Також до партизанських загонів був причетний його брат Семен Артемович.

Початок Німецько-радянської війни застав Сидора Артемовича в 54-річному віці. На той час він був головою Путивльського міськвиконкому Сумської області. 8 вересня 1941 року Ковпак відправив своїх людей у Спадщанський ліс, а сам залишався, поки не побачив, як німці в'їжджають у місто, і зник у лісі. До кінця місяця загін складався з 42 осіб, озброєних 36 гвинтівками, 5 автоматами, 8 гранатами. А ще загон мав близько тонни вибухівки, добутої з мінних полів.

Після перших диверсійних акцій ковпаківців німецька адміністрація вдалася до акції у відповідь — послала угорських солдатів для контроперацій у місцевих селах, які були поблизу партизанських загонів. За добу було винищено 586 селян.

17 жовтня загін Сидора Ковпака злився із загоном Семена Руднєва, який став у новому формуванні комісаром. Саме цей тандем і прославив Путивльський партизанський загін. Багато разів приходили чутки про те, що загони Ковпака знищені, але щоразу вони виявлялися чутками. Багато, надихнувшись подвигами своїх співгромадян, вступали до лав партизанів.

Загін зріс до півтори тисячі осіб і став Сумським партизанським з'єднанням. В арсеналі ковпаківців з'явився навіть трофейний танк (корпус танка знаходиться у Спадщанському лісі, неподалік від Музею партизанської слави в Путивлі). Гітлерівці регулярно направляли в ліс сили для придушення партизанів, проте всякий раз зазнавали поразки, залишаючи партизанам трофеї — зброю, амуніцію, одяг, продовольство.

Так тривало близько року.

У своєму щоденнику Руднєв місцями негативно відгукується про Ковпака, називає його «тупим і хитрим», згадує про коханку, яку Ковпак мав у партизанському з’єднанні.Гінда Володимир. Секс і Німецько-радянська війна. — К.: Арій, 2021. — 129 с.

У 1941—1942 роках ковпаківці здійснили рейди в тилу ворога по Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях. Наприкінці весни 1942 року партизанському з'єднанню вдалося на короткий термін захопити Путивль, а за літо пройти з успішними боями 6047 км, знищити 12 ешелонів, 25 одиниць бронетехніки і близько 5000 солдатів і офіцерів вермахту. Особливу увагу приділяли підривам залізниць — труднощі з постачанням продовольства, зброї, техніки, припасів ставили німецькі війська у скрутне становище.

9 квітня 1943 року С. А. Ковпаку було надано військове звання генерал-майор.

3 лютого 1944 року Сумське партизанське з'єднання було перейменоване на 1-шу Українську партизанську дивізію імені двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака під командуванням Петра Вершигори.1-ша Українська партизанська дивізія ім. двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака (Сумське партизанське з'єднання). (Командири С. Ковпак, П. Вершигора) (1941—1944) 15 серпня 1944 року дивізію підпорядковано НКВС УРСР для боротьби з підпільниками ОУН та загонами Української повстанської армії. У листопаді 1944 року наказом Українського штабу партизанського руху дивізію розформовано.

Після Другої світової війни По завершенні війни жив на державній дачі під Києвом, поруч із поетом Павлом Тичиною.

З 1944 року — член Верховного Суду УРСР. У 1947—1967 роках — заступник Голови Президії Верховної Ради УРСР. У квітні — грудні 1967 р. — член Президії Верховної Ради УРСР. Помер 11 грудня 1967 року в Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; надгробок — граніт, скульптор Флоріан Коцюбинський, архітектор Георгій Урусов; встановлений у 1968 році).

Нагороди і відзнаки СРСР Двічі Герой Радянського Союзу: Медаль «Золота Зірка» (№ 708; 18.05.1942) орден Леніна (18.05.1942) Медаль «Золота Зірка» (№ 16; 04.01.1944) три ордени Леніна (23.01.1948; 25.05.1957; 25.05.1967) орден Червоного Прапора (24.12.1942) орден Суворова I ст. (02.05.1945) орден Богдана Хмельницького I ст. (07.08.1944) медалі: медаль «Партизанові Вітчизняної війни» I ст. (04.03.1943) медаль «Партизанові Вітчизняної війни» II ст. (05.06.1943) медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (09.05.1945) медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (07.05.1965) медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945) медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»; медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда» Російська імперія Георгіївський хрест III ст. Георгіївський хрест IV ст. дві Георгіївські медалі Польська Народна Республіка Хрест Грюнвальда III ст. Чехословацька Соціалістична Республіка орден Білого лева II ст. Чехословацький військовий хрест медаль «В пам'ять 20-річчя Словацького повстання 1944 року» Угорська Народна Республіка Угорська Партизанська пам'ятна медаль Італія дві медалі «Гарібальді».

Вшанування пам'яті У 1973—1976 роках про Ковпака було знято художній фільм «Дума про Ковпака».

За біографією Сидора Ковпака у 2012 році знято документальний фільм «Партизанський генерал».

«Ковпак повинен залишитися в мистецтві й історії України… Кажуть, старий — великий оригінал, тонка, мудра людина, справжній син народу» — Олександр Довженко.

<small>Бюст Сидора Ковпака наАлеї Воїнської слави (демонтовано 2024 року)<small>Меморіальна дошка Сидору Ковпаку нафасаді будинку по вулиці Липській 12/5 у Києві<small>Бюст Ковпаку на подвір'їкиївської школи № 111<small>Поштова марка з портретомКовпака з нагоди його 100-річчя

Бібліографія Ковпак С. А. От Путивля до Карпат. — М., 1945 / автор літературного тексту — Є. М. Герасимов. Вершигора П. П. Люди с чистой совестью. — Книга первая. Рейд за Днепр. М., 1946. Книга вторая. Карпатский рейд. М., 1950. Вершигора П. П. Люди с чистой совестью, 1947—1986. Порівняння одного епізоду в двох виданнях // Олександр Франчук, 20 сентября 2013. (Опублікував в ukr.politics, в 2004, Петро Багмет ) Ковпак С. А. Из дневника партизанских походов. — М., 1964. Ковпак С. А. Воспоминания, очерки, статьи / сост. и предисл. В. А. Замлинского. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 388 с.

Примітки

Посилання Т. В. Заболотна. Ковпак Сидір Артемович // А. В. Кентій. Ковпак Сидір Артемович // «Человек „Никто“ — Ковпак» — В. Батшев. Партизанщина: мифы и реалии. -«Лебедь», Бостон, N518

Література та джерела Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — , 2008. — С. 100, 266. Жадько В. О. Український некрополь. — , 2005. — С. 200.