Мекнес (, бербер.: Meknas або Ameknas, , ) — місто на півночі Марокко, розташоване на відстані 130 км від столиці Рабата та 60 км від Феса. Адміністративний центр регіону Мекнес-Тафілалет.Словарь географических названий зарубежных стран / Отв ред. А. М. Комков. Ред. коллегия: Г. .Г Арутюнова, Е. В. Горовая, Л. Г. Иванов и др. — М. : Недра, 1986. — 459 с. (с. 225)
Мекнес був столицею Марокко під час правління Мулая Ісмаїла (1672—1727), до того, як столицю було перенесено до Марракеша. Назву «Мекнес» місто отримало з назви Берберського племені, відомого в середньовічних північноафриканських джерелах як Мекнаса (берберською Імекнасен).
Історія Найдавнішим поселенням, з якого виник Мекнес y VIII ст.н. е., була касба. У IX ст. н. е., після оселення на цьому місці Берберського племені під назвою мекнасів, місто почало розростатися навколо старого поселення й отримало сучасну назвуHalm, 1996, p. 266..
В IX ст. н. е Альморавіди заклали в місті фортецю. Фортеця була зруйнована за спротив під час приходу до влади Альмохадів, але пізніше збудована знову в більшому розмірі, з мечетями та посиленими укріпленнями. Під час правління Маринідів на початку XIV ст.н. е. місто інтенсивно розбудовувалося — були зведені нові медресе, касби та мечеті. Період розквіту продовжився після приходу до влади Ваттасидів. Золота доба Мекнесу — столиця імперії під орудою Мулая Ісмаїла, правителя Султанату Марокко в 1672—1727. Під час його правління в старому місті було облаштовано велику в'язницю для християнських рабів, захоплених під час морських нападів, а також збудовано велику кількість садів, брам, мечетей (Мекнес називають «Містом ста мінаретів») та мур загальною довжиною 40 км.
Головні туристичні принади Руїни стародавнього римського міста Волюбіліс (Валілі) (приблизно пів години автомобілем від міста на північ).
Галерея
Примітки
Література Африка: Энциклопедический словарь. В 2 т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. (с. 175) Halm, H. Der Nahe und Mittlere Osten. Brill, 1996.
Посилання