Украї́нська мо́ва (вимовляється ) — мова, поширена у південно-східній Європі, належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Єдина державна мова в Україні та одна з трьох офіційних мов у Придністров'ї.
Українською мовою говорять в Україні, прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українціУ Росії, Молдові, вкл. невизнану Придністровську Молдавську Республіку, у Білорусі, Румунії, Польщі та Словаччині., а також у країнах, куди свого часу виїхала значна кількість українців (українська діаспора)У Канаді, США, Казахстані, Бразилії тощо..
Розмовна мова південних районів РусіСучасні північ та захід України, схід Польщі, схід Словаччини, південний захід Білорусі, схід Румунії, Республіка Молдова. X—XIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови.
Морфологія
В українській мові виділяються десять частин мови:
самостійні (можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення — підмета, присудка, додатка, означення та обставини) — іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник, службові (не виконують синтаксичних ролей у реченні) — сполучник, прийменник, частка, вигук. Іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово є змінюваними частинами мови слова (відмінюються і дієвідмінюються), інші є незмінюваними.
Іменник Іменник – це частина мови, яка називає предмет і відповідає на питання хто? що?
В українській мові іменники мають такі граматичні характеристики:
мають один з трьох родів: чоловічий, жіночий, середній (множинні іменники не мають роду — окуляри, канікули, гроші). Рід іменників формально виражається у закінченнях самого іменника (ромашка), у закінченнях прикметника (закінчення ий — а — е: біле волосся), у закінченнях дієслова в минулому часі (закінчення Ø — а — о: собака гавкав), у суфіксах (студентка, українець, поетеса). змінюються за числами: одниною, множиною та двоїною. змінюються за відмінками: називний — хто-що? (брат, мова), родовий — кого-чого? (брата, мови), давальний — кому-чому? (брату/ові, мові), знахідний — бачу кого-що? (брата, мову), орудний — ким-чим? (братом, мовою), місцевий — на/у/по кому-чому? (на браті/ові, у мові), кличний — хто-що? (брате, мово). Іменники в непрямих відмінках, як правило, виконують синтаксичну роль додатка, а також означення та обставини залежно від лексичного значення.
Відмінювання іменників залежить від роду іменника, від його закінчення в називному відмінку однини (тобто від його словникової форми), від кінцевого приголосного основи іменника. За цими ознаками визначено чотири відміни іменника і групи (м'яка, тверда, мішана) у І і ІІ відміні.
I відміна
До І відміни належать іменники:
переважно жіночого роду на -а/-я: троянда, мрія, Ганнуся, вежа, чоловічого роду на -а/-я: Микола, Ілля, воєвода, спільного (жін./чол.) роду на -а/-я: листоноша, суддя, Чайка, нероба.
+ Поділ іменників I відміни на групиТвердаМ’якаМішана Твердий (нешиплячий) приголосний основи: стріха, хата, Будь-який м’який: земля, зілля, пісня, Твердий шиплячий: хаща, тиша, лівша.
Тверда група Відмінок Однина Множина Називний рік-а сирот-а рік-и сирот-и Родовий рік-и сирот-и рік-ø сиріт-ø Давальний ріц-і сирот-і рік-ам сирот-ам Знахідний рік-у сирот-у рік-и сиріт-ø Орудний рік-ою сирот-ою рік-ами сирот-ами Місцевий (на) ріц-і (на) сирот-і (на) рік-ах (на) сирот-ах Кличний рік-о сирот-о рік-и сирот-и
М'яка група Відмінок Однина Множина Називний земл-я мрі-я земл-і мрі-ї Родовий земл-і мрі-ї земель-ø мрій-ø Давальний земл-і мрі-ї земл-ям мрі-ям Знахідний земл-ю мрі-ю земл-і мрі-ї Орудний земл-ею мрі-єю земл-ями мрі-ями Місцевий (на) земл-і (у) мрі-ї (на) земл-ях (у) мрі-ях Кличний земл-е мрі-є земл-і мрі-ї
Мішана група Відмінок Однина Множина Називний веж-а веж-і Родовий веж-і веж-ø Давальний веж-і веж-ам Знахідний веж-у веж-і Орудний веж-ею веж-ами Місцевий (на) веж-і (на) веж-ах Кличний веж-е веж-і
Зауваження до відмінкових форм першої відміни Іменник пані з закінченням -і є запозиченням не відмінюється. Цей іменник відомий також у формі однини паня, що є впливом інших іменників на -я; у цій формі він відмінюється за зразком іменників першої відміни. У літературній мові цей іменник може мати подвійні форми. Зрідка цей іменник зустрічається також у формі панія. У давальному та місцевому відмінках однини іменників твердої групи кінцеві приголосні основи [ɦ], [k], [x] перед закінченням -і переходять у [zʲ], [t͡sʲ], [sʲ]: вага — вазі, рука — руці, свекруха — свекрусі. Паралельне закінчення -ю у кличному відмінку однини мають іменники, що належать до м'якої групи і позначають пестливі назви: бабус-ю, мамун-ю, Вал-ю, Тон-ю, Тол-ю. Воно з'явилося за аналогією до іменників другої відміни. Іменник жіночого роду першої відміни дівчина у множині має форму, спільну з формою множини іменника четвертої відміни середнього роду дівча, і відмінюється за зразком іменників четвертої відміни. Іменники людина, дитина, курка, гуска у множині втрачають суфікси (люди, діти, кури, гуси ) і відмінюються за зразком іменників «pluralia tantum» (іменників, що вживаються тільки в множині). Особливості форм іменників родового відмінка множини: відбувається чергування останнього голосного основи [о] з [і]: особа — осіб, сирота — сиріт, нога — ніг. немає чергування найчастіше в односкладових іменниках, особливо у словах іншомовного походження (мод, норм, нот, доз), а з багатоскладових у тих, що характеризуються нерухомим наголосом (долонь, колод, розмов, нагород, установ). окремі іменники можуть мати подвійні форми: лоз і ліз, нор і нір, коз і кіз, голов і голів, коров і корів, панчох і панчіх. у деяких іменниках кінцевий [е] закритого складу чергується з [і]: береза — беріз, череда — черід. якщо в кінці основи збігаються два приголосних звуки, то між ними з'являються голосні [о] або [е] (відбувається чергування [о], [е] з ø). вставний [о] характерний для іменників з твердим кінцевим — переважно задньоязиковим — приголосним (думка — думок, жінка — жінок, казка — казок). вставний [е] характерний для іменників з м'якими кінцевими приголосними (вишня — вишень, земля — земель) і для іменників з твердими сонорними (зрідка губними) приголосними основи (весна — весен, борозна — борозен, царівна — царівен). багато іменників, передусім іншомовного походження, не мають вставних звуків (у сполученнях сонорних, або щілинного і проривного приголосних): банд, барв, битв, бірж, бомб, букв, варт, веранд, верб, верст, вільх, жертв, карт, клятв, ламп, мавп, тайн, фарб, фірм, шахт. ряд іменників може мати паралельні форми зі вставним голосним і без нього: крихот (крихіт) і крихт, іскор і іскр, служеб і служб. у родовому відмінку множини іменник сосна має форми сосон і сосен, іменник дошка — дощок. Нетипові закінчення: -ей мають іменники стаття (статей), сім'я (сімей), миша (мишей), свиня (свиней); -ів мають іменники тесля (теслів), сусіда (сусідів); староста (старостів і старост), баба (бабів і баб), губа (губів і губ), легеня (легенів і легень). У знахідному відмінку множини іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: бачу жінок, сестер, робітниць, для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: беру книжки, статті, груші, для назв деяких свійських тварин, комах у знахідному відмінку множини вживаються обидві форми родового і називного відмінків: пасу свиней і свині, овець і вівці, корів і корови, кіз і кози, гусей і гуси; маю бджіл і бджоли. В орудному відмінку множини деякі іменники під впливом іменників третьої відміни мають паралельне закінчення -ми: свинями і свиньми, сльозами і слізьми.
II відміна
До ІІ відміни належать іменники:
чоловічого роду, які не мають закінчення -а /-я (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро), середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя), спільного роду, які не мають закінчення -а /-я а також іменники з суфіксом -ищ(е) (доцент, астроном, Гайдай, вітрище, бородище).
+ Поділ іменників II відміни на групиТвердаМ’якаМішана Твердий (нешиплячий) приголосний основи: озеро, вітер, абзац, Будь-який м’який: водій, зілля, князь, сторіччя, Твердий шиплячий: плащ, плече, кущ. Середній рід на -е з основою на приголосний (крім шиплячого): поле, сонце.
+ Поділ іменників II відміни чоловічого роду на -р на групиТвердаМ’якаМішана Іменники, що закінчуються на -р, у яких наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення (на -р, -а́р, -ер, -єр, -и́р, -ір, -їр, -ур, -юр, -яр): сир, звір, комар, снігур, гектар, шофер, кар’єр, касир, папір, професор, абажур, гіпюр, ювіляр. Іменники, що закінчуються на ненаголошений склад -ар, -ир, а саме: ті, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить з основи на закінчення: буква́р — букваря́, кобза́р — кобзаря́, пухи́р — пухиря́; ті, що мають наголос на іншому складі основи: бо́ндар, ко́зир, лі́кар, пи́сар. Іменники, які закінчуються тільки на -яр і означають фах чи рід занять (наголос у непрямих відмінках також переходить з основи на закінчення): вугля́р, пісня́р, скля́р.
Тверда група Відмінок Однина Множина Називний степ-ø батьк-о степ-и батьк-и Родовий степ-у батьк-а степ-ів батьк-ів Давальний степ-ові/у батьк-ові/у степ-ам батьк-ам Знахідний степ-ø батьк-а степ-и батьк-ів Орудний степ-ом батьк-ом степ-ами батьк-ами Місцевий (у) степ-у (на) батьк-ові/у (у) степ-ах (на) батьк-ах Кличний степ-е батьк-у степ-и батьк-и
М'яка група Відмінок Однина Множина Називний день-ø гай-ø дн-і га-ї Родовий дн-я га-ю дн-ів га-їв Давальний дн-ю/еві га-ю/єві дн-ям га-ям Знахідний день-ø гай-ø дн-і га-ї Орудний дн-ем га-єм дн-ями га-ями Місцевий (по) дн-ю (у) га-ю (по) дн-ях (у) га-ях Кличний день-ø га-ю дн-і га-ї
Мішана група Відмінок Однина Множина Називний кущ-ø кущ-і Родовий кущ-а кущ-ів Давальний кущ-у/еві кущ-ам Знахідний кущ-ø кущ-і Орудний кущ-ем кущ-ами Місцевий (у) кущ-і (у) кущ-ах Кличний кущ-ø кущ-і
Зауваження до відмінкових форм іменників другої відміни У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а(-я) (для чітко окреслених предметів і понять) чи -у(-ю) (для нечітко окреслених предметів і понять).
Закінчення -а(-я) мають такі групи іменників:
назви осіб та істот: абітурієнта, коня, комара, Дмитра, назви конкретних предметів, які піддаються лічбі: зошита, ножа, олівця, власні назви населених пунктів: Ужгорода, Тернополя, назви водних об'єктів з наголошеним закінченням: Дніпра, Дінця, назви довжини, площі, ваги, об'єму, часових проміжків: метра, грама, тижня (але року, віку), іменники-терміни: атома, квадрата, відмінка, назви будівель та їхніх частин: парника, коридора, гаража.
Закінчення -у(-ю) мають іменники, що позначають:
матеріали та речовини: цукру, меду, оцту, піску, явища природи: вітру, туману, граду, сукупність: хору, гурту (але табуна), середовище або простір: лугу, простору, горизонту, назви держав і територій: Криму, Китаю, назви установ, закладів, організацій: парламенту, вокзалу, театру, почуття, психічний і фізичний стан: болю, сміху дії, процеси: відходу, переїзду, крику, виступу, абстрактні поняття: розуму, миру, характеру, настрою, вантажуУ давальному відмінку однини іменники мають паралельні закінчення. У назвах істот переважають флексії -ові, -еві, а у назвах неістот здебільшого вживаються -у, -ю.
У знахідному відмінку однини деяких іменників (назв неістот) можливі паралельні закінчення: писати лист і листа, зрізати дуба і дуб, дати ніж і ножа, полагодити приймач і приймача, узяти стілець і стільця.
У називному і кличному відмінках множини деякі іменники мають специфічні форми: комарі, хабарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі; вуса і вуси, вівса (і вівси), хліба (і хліби з іншим значенням); очі, плечі.
У родовому відмінку множини іменники на -анин, -янин втрачають елемент -ин і мають нульове закінчення: міщанин — міщан, галичанин — галичан (але осетинів, грузинів, мордвинів). Особливими є такі форми слів: чобіт, циган; гостей, коней, грошей, очей, плечей (і пліч); почуттів, повір'їв, прислів'їв, морів.