Старо́ство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця в державних володіннях у Польському королівстві, Великому князівстві Литовському та українських і білоруських земель, що входили до їх складу.
Загальна характеристика
Королівські маєтки () у Речі Посполитій королі передавали в пожиттєве держання старостам («до вірних рук»), в оренду та заставу на умові надання певної суми грошей чи виконання військових повинностей і становили основу прибутків тогочасної польської держави. Для сплати податків були підготовлені дуже детальні й точні описи староств, так звані люстрації.
Староства мали бути нагородою лише тими, хто зробив великі заслуги перед вітчизною, і їх стали називати «хлібом заслужених» (). Старостами однак часто були не особи з державними заслугами, а найбагатші. Староста був майже спадковим паном, бо закон під назвою «загальне право» () дозволяв вдові старости зберігати старостство довічно.
В Україні, де опір середньої шляхти магнатам не був таким організованим і послідовним, як в інших регіонах Речі Посполитої, процвітала практика зосередження в одних руках багатьох державних урядів і староств та широко практикувалася прижиттєва поступка права на старостинський уряд синам.
Залежно від того, чи були в старостві місто і суд чи ні, староства були «міськими» чи «неміськими» (), так як і старости.
Староство гродове (міське) — королівський маєток, що знаходився в користуванні (оренда, застава) старости (тенутарія). Староста був королівським чиновником який здійснював адміністративну діяльність та кримінальне судочинство в межах свого староства.
Староство негродове (земське) — комплекс королівських маєтків навколо резиденції міського старости, що був під його управлінням і призначався для його утримання . Негродовий староста — тенутарій () — був орендарем королівських маєтків без прав міського старости, таких як суд, поліція та правоохоронні повноваження. Існує список негородових старост розділений по воєводствах.
Історія Слово староста було відомо ще на Русі. Руська Правда згадує сільського і ратайного старосту в статті 24.
За часів удільної роздрібленості Русі удільні князі назначали керівників які називались намісники, державці чи старости. Вони управляли не тільки господарським замком, але й прилеглою територією. Такі райони називалися уділама чи уїздами.
Першими за часом виникнення та суспільною значимістю були гродові староства упроваджені у Польщі під час правління короля Вацлава II (1300 — 1305). У зв’язку із запровадженням нової посадової особи — старости, посада воєводи втратила попереднє значення, а він з намісника монарха став представником даної землі при ньому.
За Казимира III Великого (1333 — 1370) було створене Руське генеральне староство, а за Юрія Коріятовича старостинське управління на Поділлі мало статус генерального і називалось Подільське генеральне староство (пізніше — Кам'янецьке генеральне староство).
У 1347 р. з’явилися статути Казимира III, що стали відомі в історіографії під загальною назвою «Віслицько-Пйотркувські статути» в 20-х роках XV століття. Вважається що статути дали поштовх для створення повітів які вперше були запроваджені в Польщі в другій половині XIV ст. коли діяла система територіального поділу, заснована на судово-земельній системі. Повіт складали землі 2-3 судових округів. Для кожної землі засновувався уповноважений князівський суд із судді та підсудків, а також місцевих урядовців. Разом з околицями ці землі утворювали повіти, а управління маєтком правителя для кожної землі перебувало в руках спеціальних управителів (), які з середини XV ст. називались старостами.
На віленському сеймі () 1565-1566 рр. прийнято Другий Литовський статут (також відомий як Волинський статут) де було створено перелік повітів, вказані їх межі, а також названі місця розташування земельного суду. Намісники, державці чи старости в той час мали військову, адміністративну, судову і фінансово-господарську владу, а деякі з них, завдяки своєму географічному розташуванню, мали ще й політичні повночиння.
Після Люблінської унії (1569) Річ Посполита складалася з двох частин: Корони Королівства Польського (Корона) та Великого князівства Литовського (ВКЛ). Корона була поділена на дві провінції: Великопольску () — 14 воєводств та Малопольську () — 11 воєводств. Велике князівство Литовське вважалося Литовською провінцією та мало девять воєводств. Воєводства здебільшого відразу поділялося на повіти, хоча іноді спочатку були землі, а вже там повіти.
Старости залишилися органом королівської влади у воєводствах і землях проте не зуміли перетворитися на справжні органи адміністрації. Вони поступово набули характеру земських посад, а конституція 1611 р. розмістила їх після підкоморіїв у послідовному порядоку земських посад.
Великопольська провінція
Великопольська провінція складалася з Великопольщі, Мазовії та Королівської Прусії.
Воєводства і князівства Великопольщі і Королівської Прусії (за винятком Вармійського князівства) відразу ділилися на повіти, а Мазовія спершу на землі, а потім на повіти.
Великопольська провінція мала багато староств гродових. Староства гродові Берестя-Куявське () Бидгощ () Бобровники () Варшава () Валч () Велюнь () Вишогруд () Візна () разом з Вонсош Всхова () Гнєзно () Гостинін () Дзежґонь () разом з Штум Закрочим () Каліш () Конін () Іновроцлав () Ковалево () Коваль () Крушвиця () Ленчиця () Лів () Ломжа () з Остроленка, Кольно і Замбрів Накло () Нур (), включаючи Острув-Мазовецька і Каменьчик Остшешув () Пиздри () Пйотркув-Трибунальський () Плоцьк () Пшедеч () Познань () Радзеюв () Рава-Мазовецька () Скаршеви () Серадз () Сохачев () Черськ () Цеханув ()
Литовська провінція та інші території
Литовська провінція (), інші території (Лівонія, Севезьке князівство, Ленні території () та протекторати детально описані в Адміністративно-територіальному поділі Речі Посполитої.
Литовська провінція Староства гродові Браслав () Берестя () Векшняй () Вільнюс () Вількомир () Вітебськ () Волковиськ () Гродно () Каунас () Ліда () Мінськ () Мозир () Мстислав () Мядель () Новогрудок () Орша () Пінськ () Полоцьк () Расейняй () Речиця () Слонім () Смоленськ () Тракай () Упите () Шяуляй ()
Малопольська провінція
Малопольська провінція складалася з воєводств і князівств. На самому початку вона мала значну кількість староств гродових.
Староства гродові Белз () Бєч () Більськ-Підляський () Брацлав () Буськ () Вінниця () Володимир () Галич () Городло () Грабовець() Дрогичин () Жидачів () Житомир () Корчин Новий Корчин () Корчин () Кам'янець-Подільський з Латичевом () Київ () Краків () Краснистав () Кременець () Львів () Луків () Луцьк () Люблін() Мельник () Новгород-Сіверський () Овруч () Опочно () Освенцім () Перемишль () Радом () Сандомир () Санок () Сонч () Стежица ( Трембовля () Хелм () Хенцини () Чернігів ()
З часом ті староства змінювались чи просто зникали, але деякі залишилися відомими.
Белзьке воєводство
Брацлавське воєводство. Воєводство було поділено на три повіти: Брацлавський, Вінницький та Звенигородський. Крім повітів у воєводстві були ще й староства: <p> Брацлавське староство () — центр в Браславі. Вінницьке староство () — центр в Вінниці (Вінницькі старости). Літинське староство () — центр в Літині. Волинське воєводство
Київське воєводство Білоцерківське староство належало, зокрема, князю Василю-Костянтину Острозькому, згодом його синові Янушу Богуславське Гадяцьке (утворене [ р.)] Житомирське — тривалий час належало князям Заславським Канівське Корсунське староство перебувало в руках, зокрема, Даниловичів з кінця XVI ст. Любецьке Овруцьке Остерське Переяславське Черкаське староство У 1638 князь Костянтин Вишневецький (†1641) уступив право на Черкаське староство своєму синові ОлександруBoniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w XV—XVI wieku.— Warszawa, 1887.— S. 371
Краківське воєводство
Люблінське воєводство
Підляське воєводство
Подільське воєводство Барське староство (також відоме як Ровсько-Барське) існувало в 1540–1793 роки, керував ним староста Барський.
Сандомирське воєводство
Руське воєводство
Чернігівське воєводство
Староства Західної України
У західноукраїнських землях (Галичина, Галицьке Поділля, Буковина, Закарпаття), що з кінця XVIII ст. знаходились у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської), та Польщі (1918/1919–1939 рр.), очолюване старостою повітове управління здійснювало адміністративну владу на території повіту.
Апарат управління староства складався з секторів (рефератів) і відділів. Основне місце займали відділи безпеки. Адміністративні відділи здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику (так звана «адміністративно-каральна юстиція»), засуджуючи до тюремного ув'язнення строком до трьох місяців і до штрафів до 3 тисяч злотих. Другорядне положення в апараті повітових староств займали сектори і відділи охорони здоров'я, соціального забезпечення, сільського господарства тощо, оскільки цим галузям адміністрації в Західній Україні уряд Польщі приділяв мінімальну увагу.
Галицьке староство.
Див. також Старостинські маєтності Старостинські селяни Староста Старостинський округ
Староства інших країн Староства Кореї Староства Литви
Примітки
Джерела та література
Майборода P.B. Староство //
Посилання Староство //