Гантер Томпсон

Гантер Стоктон Томпсон (; 18 липня 1937, Луїсвілл, США — 20 лютого 2005, Вуді Крік, США) — американський журналіст і письменник, творець літературного стилю ґонзо, автор культових романів «Пекельні янголи» (1966), «Страх і відраза в Лас-Вегасі» (1971).

Біографія

Дитинство і юність в Кентуккі

Народився в Луїсвіллі, штат Кентуккі, в середньостатистичній американській родині. Батько Джек Роберт Томпсон (1893—1952) походив з Кентуккі, працівник системи державного страхування, був ветераном Першої світової війни. Мати Вірджинія Рей Девісон (1908—1998), теж уродженка штату Кентуккі, працювала головною бібліотекаркою Вільної публічної бібліотеки в Луїсвіллі. Гантерові дали ім'я на честь гіпотетичного предка з шотландської родини матері відомого хірурга Джона Гантера (1728—1793). В нього було двоє молодших братів Девісон і Джеймс (1949—1993). В грудні 1943 родина переїхала в «Трикутник Черокі» — історичний квартал Луїсвілля. Коли Гантеру ще не виповнилося 14 років, від міастенії помер батько; під впливом цієї втрати мати стала алкоголічкою.

З юних літ захоплювався спортом. Високий на зріст (191 см), атлетичний Гантер любив футбол, баскетбол, але іґнорував бейсбол. У вересні 1952 перейшов до Луїсвілльської державної хлопчачої середньої школи і вступив до літературного клубу «Athenaeum», спонсорованого школою. Клуб існував з 1862 р., до нього належали діти із впливових родин Луїсвілля, зокрема Портер Бібб, майбутній засновник журналу Rolling Stone. В цей період юний Томпсон пише статті, працює над випуском клубного щорічника «The Spectator», захоплюється творчістю Джеймса Патріка Данліві, зокрема його «непристойним» романом «The Ginger Man» (1955). Однак у 1955 році за кілька тижнів до випускних екзаменів Гантер, катаючись із друзями на машині, влип у п'яну бійку і, маючи репутацію хулігана, втрапив на 60 діб до в'язниці. Його виключили з літературного клубу, та й зі школи також, тож він не встиг отримати диплом.

Опинившись на волі, Гантер найнявся на роботу до батька дівчини, з якою зустрічався в школі. Проте через два тижні вчинив аварію на довіреній йому вантажівці. Аби уникнути гніву працедавця, Гантер того ж дня записався добровольцем в армію. Здавши екзамени на 97 балів зі 100, він був скерований до Пові́тряних сил США.

Армія

Після базової підготовки на військово-повітряній базі Лакленд у Сан-Антоніо, Техас, Томпсона скерували на військово-повітряну базу Скотта в Бельвіллі, Іллінойс вивчати електроніку. Проте Гантер бажав стати авіатором і в 1956 перевівся на військово-повітряну базу Еглін поблизу Форт-Уолтон-Біч, штат Флорида. Під час служби він відвідує вечірні заняття в Університеті Флориди в Таллахассі, що фактично став його альма-матір'ю. Тоді ж виходить його перша публікація в The Command Courier. Як спортивний редактор, Томпсон мандрує по всіх США з футбольною командою «Еглін Еглз», іґноруючи армійську рутину; також дописує під псевдонімом до інших видань, оскільки статут забороняв працювати поза службою.

Під час служби Гантер уперше спробував амфетамін; надалі вживання алкоголю, ЛСД, мескаліну, кокаїну та інших наркотиків стало його згубною пристрастю. Випадково ставши свідком трагічної загибелі фотографа Джорджа Томпсона, його однофамільця, якого буквально розплющило спортивним болідом під час гран-прі «Формули-1», Гантер переживає нервовий зрив і впадає в тижневий запій; після цього з'явилося стійке бажання покинути армію. Проте за контрактом він мав відслужити ще 2 роки. Врешті у листопаді 1957 його звільняють достроково і «з почестями» у званні Airman first class (A1C) (авіатор першого класу), що відповідає старшому солдатові в українській армії, принагідно вказавши на бунтарську і зверхню поведінку, що справляє негативний вплив на військовослужбовців.

Рання журналістська кар'єра

Демобілізувавшись, Томпсон влаштувався спортивним редактором газети в Джерсі Шор, Пенсільванія, згодом переїхав до Нью-Йорка. Завдяки армійській програмі фінансування вищої освіти відвідує заняття в Колумбійському університеті на факультеті загальних дисциплін, спеціалізуючись на написанні коротких оповідань. Аби опанувати стилістику Фіцджеральда й Гемінґвея, Гантер набирав на друкарській машинці тексти романів Великий Гетсбі та Прощавай, зброє!. Паралельно підпрацьовував у Time копіювальником, заробляючи 51 долар на тиждень. Звідти у 1959 його звільнили за непокору. Того ж року він влаштувався репортером до «The Middletown Daily Record» у Нью-Йорку і знову був звільнений через конфліктну ситуацію. Про цей свій досвід Гантер написав близько 1960 року роман «Принц Медуза» («Prince Jellufish») — як хлопець із провінційного Луїсвілля намагається здобути успіх у великому місті, проте роман залишився поза увагою літературних агентів і залишився ненадрукованим.

У 1960 Томпсон переїхав до Сан-Хуана, Пуерто-Рико, на запрошення редактора спортивного журналу «El Sportivo». Тут подружився з керівником журналу «The San Juan Star» і майбутнім романістом Вільямом Джозефом Кеннеді (нар. 1928). Проте «El Sportivo» скоро закрився; Томпсон дописував до «New York Herald Tribune» та інших, подорожуючи островами Карибського моря та Південною Америкою.

Повернувшись до США, він подався автостопом на Захід, опинившись у Біґ-Сурі. Тут упродовж 8 місяців 1961 року працював охоронцем і доглядачем у Стейтс-Хот-Спрінгс — ще до того, як у 1962 тут засновано Інститут Есален. У той період опублікував нарис про артистичне й богемне життя Біґ-Сура в чоловічому журналі «Rogue». Тоді ж написав другий роман «Ромовий щоденник» («The Rum Diary») — про перебування в Пуерто-Рико (почав писати його ще в 1959), і подав до друку кілька оповідань — щоправда, з невеликим успіхом. «Ромовий щоденник» опублікував аж у 1998 р.

У травні 1962 Гантер поїхав до Південної Америки як кореспондент щотижневої газети «The National Observer». Кілька місяців провів у Бразилії, дописуючи до місцевої англомовної газети «The Brazil Herald» у Ріо-де-Жанейро. Згодом до Ріо прибула Його давня подруга Сандра Доун Конклін (тепер Сенді Райт). У травні 1963 року, потрапивши в п'яну бійку, Гантер разом зі Сандрою повернулися до США. Скоро по тому вони одружилися 19 травня 1963 року; оселилися в Аспені, штат Колорадо, де 23 березня 1964 народився син Хуан Фіцджеральд Томпсон.

У 1964 році Томпсон з родиною переїхав до Глен-Еллен, Каліфорнія. Він далі співпрацював із «The National Observer»; досліджуючи тему самогубства Ернеста Хемінгуея, відвідав у 1964 його удову в Кетчумі в штаті Айдахо, де викрав пару лосячих рогів, що висіли над дверима кімнати Хемінгуея — ними пишався усе подальше життя.

Із «The National Observer» порвав, коли редактор відмовився публікувати його рецензію на книжку «Цукеркорозмальована апельсиннопелюсткова обтічна крихітка» («The Baby Kandi-Kolored Tangerine-Flake Streamline Baby») — першу збірку нарисів журналіста Тома Вулфа, що вийшла в 1965 році.

Сан-Франциско

Того ж 1965 року Томпсон переїхав до Сан-Франциско, де занурився в місцевий контркультурний рух хіпі і почав писати для андеграундного часопису «Spider», що виходив у Берклі.

У той час стрімко зросла популярність каліфорнійського байкерського клубу Ангели Пекла («Hells Angels»), який став місцевою сенсацією. У березні 1965 редактор тижневика «The Nation» Кері МакВільямс (1905—1980) запропонував Гантерові написати про них. 17 травня 1965 р. вийшла стаття «The Motorcycle Gangs» («Мотоциклетні банди: лузери й аутсайдери»), яка здобула значний резонанс. Томпсон отримує пропозиції від 6 видавництв написати книгу про них. Аби глибше пізнати життя і побут Ангелів, Гантер сідає на мотоцикл і вливається в банду. Йому вдалося подолати недовіру і познайомитися з президентом найпотужнішої оклендської філії Пекельних янголів Ральфом «Сонні» Барґером (нар. 1938). Ангели відвідували помешкання, яке Гантер винаймав на проспекті Парнас, 318 у Сан-Франциско, попри нарікання дружини й сусідів. В тому контексті припадає знайомство Томпсона з письменниками Кеном Кізі, Алленом Ґінзберґом та іншими ідеологами хіпі. Він стає популярним, його запрошують на телевізійні шоу як експерта з цієї теми. У 1966 книга «Пекельні янголи: дивна й жахлива сага» («Hell's Angels: The Strange and Terrible Saga of the Outlaw Motorcycle Gangs») була подана до друку в нью-йоркському видавництві «Random House». Проте Янголи запідозрили, що автор збирається нажитися на їхній славі і на початку вересня 1966 р. під час традиційного мотопробігу на Labor day Гантера жорстоко побили. До того ж, сам він вважав, що видавець обманув його. Книга вийшла наприкінці 1966 року. У процесі роботи вималювався майбутній авторський стиль — репортер як безпосередній учасник, а не сторонній споглядач. Попри розрив з Ангелами, Томпсон зберіг любов до швидкісної їзди на мотоциклах на все життя, як і повагу до Сонні Барґера. Ангели визнавали, що ця книга є найправдивіша з усього, що писали про них.

Незважаючи на зацікавлення контркультурою, Гантер Томпсон у переддень Літа Любові в Сан-Франциско 1967 року публікує статтю «The Hashbury» в «New York Times», в якій розкритикував хіпі за відсутність політичних переконань, властивих Новим лівим і мистецької спрямованості Beat Generation: «Тусовка вже не для „змін“ і „прогресу“ чи „революції“, а просто втеча, аби жити на далекому периметрі світу — що, можливо, й має право на існування — аби жити тільки для себе».Thompson, Hunter (May 14, 1967). «The Hashbury is the Capital of the Hippies». The New York Times Magazine. p. 29.

Повернення в Колорадо

Наприкінці 1967 р. Томпсон з дружиною і сином вертаються до Колорадо і орендують будинок у Вуді Крік в гірській місцевості за межами Аспен у Піткін-каунті. Отримавши на початку 1969 року 15 000 $ за книгу «Ангели Пекла», він придбав скромний будинок, в якому прожив решту життя; його називав «Owl Farm» («ферма Сова») і «fortified compound» («фортифікована територія»).

На початку 1968 підписав «Протест щодо оподаткування письменників та редакторів», відмовившись платити податки, протестуючи проти війни у В'єтнамі. У той час він задумав книгу про «смерть американської мрії». Уклавши контракт із видавництвом «Random House», працював над висвітленням президентської кампанії 1968 року і відвідав Демократичну конвенцію 1968 року в Чикаго. Масове побиття поліцією демонстрантів, за яким спостерігав з вікна готельного номера, склало гнітючий вплив на Томпсона: «Я поїхав звідти в істеричній агонії, переконаний, що американська мрія забиває себе саму кийками до смерті». Книга так і не була закінчена і тема загибелі американської мрії була перенесена на пізніше твір «Страх і відраза в Лас-Вегасі».