Соната № 9 для скрипки і фортепіано ля мажор, op. 47 (1802), «Крейцерова» соната, — один із найвідоміших камерних творів Людвіга ван Бетховена.

Складається з трьох частин: Adagio sostenuto — Presto — Adagio Andante con variazioni Presto

Загальна тривалість твору коливається, залежно від виконавського трактування, у межах 37–40 хвилин, що незвично багато для сонатної форми початку XIX століття.

Історія прем'єри Спочатку сонату було присвячено скрипалеві Джорджу Бріджтаверові, який і став її першим виконавцем 24 травня 1803 року у Відні. Бетховен закінчив твір напередодні, ноти ще не встигли повністю переписати, тому Бетховен сам виконував фортепіанну партію частково за своїми чернетками, а частина твору була переписана в одному примірнику, і скрипалеві доводилося заглядати в ноти через плече піаніста. Фінал сонати, втім, був написаний раніше і призначався для Сонати для скрипки та фортепіано № 3 соль мажор, op.30. Повний текст посвячення мав жартівливий характер: «мулатська соната, складена для мулата Бріджтавера, великого блазня і мулатського композитора» () — це присвята збереглася на чорновому автографі в архіві композитораSuhne Ahn. Beethoven’s Op.47: Balance and Virtuosity. // The Beethoven Violin Sonatas: History, Criticism, Performance. — University of Illinois Press, 2004. — P.62..

Існують різні версії щодо того, чому до друку соната потрапила з присвятою вже не Бріджтаверові, а Родольфу Крейцерові, що вважався перший скрипалем того часу. Широко поширенаДив., наприклад, M. Church. Bridgetower: A Fable of 1807 // The Independent (London), 10 липня 2007. історія про те, що ввечері після прем'єри Бетховен і Бріджтавер посварилися через жінку (іноді стверджується, що Бріджтавер образив якусь знайому Бетховена), і Бетховен зняв присвяту та перепосвятив сонату французькому скрипалеві. Цю версію іноді пов'язують з книгою «Життя Бетховена» Олександра Вілока ТеєраLudwig van Beethoven, Sonate für Violine und Klavier (A-Dur) op. 47, 1. Satz, Partitur, Autograph: Коментар до автографа партитури першої частини сонати на сайті Будинку-музею Бетховена в Бонні. , хоча вперше вона, мабуть, з'явилася в мемуарній статті скрипаля Трілуела в англійському журналі «Musical World» (грудень 1858). На думку Миколи Слонімського, це пояснення є абсурдною вигадкою Бріджтавера, і Бетховен змінив присвяту просто тому, що ім'я Крейцера мало більшу привабливість для публікиSlonimsky’s Book of Musical Anecdotes. — L. — N. Y.: Routledge, 2002. — P.103. (див. також переклад російською ). Натомість сам Крейцер ніколи не грав цієї сонати — щобільше, вважається, що він вважав її незручною для виконання.

Музичні файли

Примітки

Посилання

Історія прем'єри «Крейцерової» сонати (Рейчел Бартон Пайн розповідає перед концертним виконанням)