Лисенківщина — політична кампанія з переслідування і шельмування групи генетиків, заперечення генетики (вейсманізму-морганізму) і тимчасової заборони генетичних досліджень в СРСР (при тому, що Інститут генетики продовжував існувати). Отримала свою популярну назву за прізвищем Т. Д. Лисенка, який став символом кампанії. Кампанія розгорталась у наукових біологічних колах приблизно з середини 1930-х до першої половини 1960-х років. Її організаторами були партійні і державні діячі, а також діячі в галузі біології (видну роль, крім Т. Д. Лисенка, зіграв І. І. Презент) та інші.
У переносному значенні термін лисенківщина може використовуватися для позначення будь-якого адміністративного переслідування вчених за їх «політично некоректні» наукові поглядиНауково-популярне видання «Неолысенковщина в современной биологии» // Бюлетень «В защиту науки». — № 3. — С. 115.
Передісторія
У 1928 році раніше невідомий агроном Трохим Лисенко заявив про створення ним нової сільськогосподарської технології — яровизації, тобто попереднього охолодження насіння злакових культур перед посівом навесні. Насправді яровизація була відома принаймні з 1854 року й активно вивчалася протягом 25 років, що передували «відкриттю». На початку XXI століття техніку яровизації застосовують у селекції рослин, для отримання додаткових поколінь рослин у селекційних камерах, фітотронах і теплицях, а також для поєднання термінів цвітіння рослин, що походять з різних регіонів світу. Такою вона була підтримана Миколою Вавиловим, іншими вченими СРСР та інших країн. Джон Голдейн у статті «Лисенко і генетика», опублікованій у 1940 році в журналі «», вказував на «велику цінність» техніки яровизації (), стверджуючи, що вона «була достатньо доведена не тільки в Радянському Союзі, але й у цивілізованому світі»Haldane J. B. S. Lysenko and Genetics.//. — Vol. IV. — № 4. — 1940. (Дж. Б. С. Холдейн «Лысенко и генетика» ).
Радянські газети розпочали активну кампанію, в якій селянський син Трохим Лисенко представлявся як геній народу, самородок, який здійснив революційне відкриття. Лисенко став відомим і впливовим.
Мало хто з представників науки наважувався дати «політично некоректну» відповідь про марність або шкідливість яровизації, тим більше що Лисенко підтримували авторитетні вчені Мічурін і Вавилов. Таким чином було «доведено», що яровизація підвищує врожаї на 1 ц/га або 15 %.
Історія
Лисенко в кінці 1920-х — початку 1930-х років 15 січня 1929 року Лисенко (спільно з ) виступив на Всесоюзному з'їзді з генетики, селекції, насінництва і племінного тваринництва, що проходив у Ленінграді з 10 січня по 16 січня, де запропонував спосіб весняного посіву озимих рослин.
З аналогічною доповіддю виступив ботанік . Максимов вважав, що «кожен злак у відомих умовах може бути перетворений на ярий», але водночас стверджував, що «перенесення цих дослідів на поля неможливе»«Ленинградская правда», 16 января 1929 г., № 13, стр. 3, «Всесоюзный съезд по генетике, селекции и семеноводству — Успехи советской науки — Германские учёные используют наш опыт — Можно превратить озимый злак в яровой».
21 липня 1929 року в «Правді» з'явилася стаття, де вказувалося на успішний посів яровізованим насінням у господарстві батька Лисенка.
У вересні 1929 р. роботи Лисенка були підтримані в Наркоматі землеробства СРСР (Наркомзем). Нарком Олександр Шліхтер вважав, що робота Лисенка допоможе зберегти урожай року з суховіями, а також збереже від вимерзання озимі посіви в суворі зими, які мали місце в 1927 і 1928 рр. Роботи Лисенка були також підтримані професорами , Миколою Максимовим, В. Є. Писарєвим.19 листопада 1929 року в газеті «» в добірці статей «Яровизація озимини — нове завоювання в боротьбі за урожай» був опублікований матеріал професора Миколи Максимова, в якому було дано аналіз робіт Лисенка. У ньому він висвітлював наукову діяльність Лисенка з питання яровизації і можливі перспективи розробленого ним методу. Максимов зазначав, що зроблені Лисенком відкриття були вже давно відомі в світі. Однак Максимов вважав, що отримані Лисенком результати відкривають нові перспективи в питанні пізнання природи озимих. Головною ж заслугою Лисенка Максимов вважав застосування досягнень теоретичної науки на практиці:Найголовнішою ж заслугою Лисенка я вважаю те, що досягнення теоретичної науки він зумів безпосередньо застосувати в практичному житті. І , і ми, будучи фізіологами, а не агрономами, не йшли далі лабораторних дослідів. Холодне пророщування здавалося нам дуже простим прийомом, щоб він міг отримати безпосереднє застосування в польовому господарстві... Лисенко вкрай спростив попередню обробку насіння, спростив настільки, що вона стала доступною навіть для пересічного селянського господарства. А це, звичайно, не можна не визнати найбільшим досягненням.
Оцінюючи досліди з яровизації, Максимов, однак, висловив побажання, «щоб надмірні очікування, покладені на них зараз деякими захопленими колами, не завадили потім тверезій діловій оцінці результатів цих важливих дослідів».
У тому ж 1929 році Лисенко виступив на Колегії Наркомзему, де його внесок у вирішення продовольчої проблеми був високо оцінений наркомом Яковлєвим, і була офіційно схвалена яровизація«», № 1 і 2 за 1932 р..
У червні 1931 року Колегія Наркомзему СРСР винесла директиву, про яку Лисенко згодом писав: «Планове завдання з дослідно-господарських посівів яровизованих ярих пшениць у 1932 р. було: по лінії Союзного Наркомзему — 10.000 га, по лінії Наркомзему УРСР — 100.000 га».
9 липня 1931 року Колегія Наркомзему СРСР надала в розпорядження лабораторії Лисенка щороку 150 тис. рублів. Також було прийнято рішення про видання журналу «» під редакцією ЛисенкаПостанова Колегії Наркомзему СРСР від 9 липня 1931 року, протокол № 33. Опубліковано в журналі «Бюлетень яровизації», 1932, вип. 1, стор 71-72.. У 1932-1933 рр. в цьому журналі ним було опубліковано 9 статей (одна — спільно з Долгушиним). У бюлетені публікувалися таблиці даних від колгоспів, інструкції з яровизації картоплі, зернових та інших культур. Журнал виходив від імені Українського інституту селекції Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук, виданнями українською та російською мовами, і був підпорядкований Наркомату землеробства УРСР.
У своїй доповіді на Колегії Наркомзему 13 вересня 1931 р. Лисенко розширив тему яровизації з плодоношення озимих хлібів при весняних посівах, пропонуючи впливати холодом не тільки на пшениці, і знаходити найвідповідніші для цього сорти, говорив про розмежування процесів росту і розвитку, і стверджував, що йому вдалося збільшити врожайність азербайджанських пшениць, висіяних в Одесі, на 40 %. Там же він заявляв, що «яровизації без генетики і селекції не повинно бути»Газета «», 13 вересня 1931 року, № 253 (815).
У жовтні 1931 року Всеукраїнський з'їзд з селекції зустрів доповідь Лисенка бурхливими оплескамижурнал «Бюлетень яровизації». 1932, № 1, стор 71-72..
В кінці жовтня—початку листопада 1931 р. на Всесоюзній Конференції щодо боротьби з посухою, що проходила в Москві, на якій виступали Молотов і Калінін, поряд з великими вченими (Таланов, Кулешов, Максимов, , Дроздов) виступив і Лисенко. Газета «Правда» від 30 жовтня 1931 р. повідомляла, що «За пропозицією наркомзему тов. Яковлєва... конференція намітила комісію..., тов. Яковлєв особливо підкреслив значення робіт агронома Лисенка»Газета «Правда», 30 жовтня 1931 р., № 300 (5105), стор 2..
У газеті «Известия» 29 жовтня 1931 р. стверджувалося, що Яковлев вимагав застосувати метод тов. Лисенка в масовому масштабі (сотень тисяч гектарів), і вважав, що «сам тов. Лисенко ще недостатньо усвідомлює значення своєї роботи, а її значення ВЕЛИЧЕЗНЕ»«Вісті ЦВК і ВЦВК СРСР», 29 жовтня 1931 р., № 299 (4506), стор 3..
Після конференції щодо боротьби з посухою 1931 р. уряд СРСР нагородив Лисенка орденом Трудового Червоного Прапора «за роботи з яровизації».
У першій половині 30-х років дослідженням Лисенка була надана підтримка з боку таких видатних вчених як М. О. Максимов та М. І. Вавилов. Головною заслугою Лисенка вчені вважали методику яровизації, яка могла бути активно використана в селекції рослин. Перші незгоди з позицією Лисенка виникли тоді, коли Лисенко став пропагувати яровизацію, як надійний спосіб збільшення врожаю в країні. Сталін також надавав активну підтримку Лисенку, зокрема й тому, що положення його теорії відповідали ідеології керівної партії.
Боротьба в біології в період сталінських репресій
У 1933—1934 роках Лисенко разом з доктором біологічних наук Ісааком Презентом почав наступ на генетикуСтрунників, Ст., Шамін, А. Лисенко та лисенківщина: особливості розвитку вітчизняної генетики . Лисенко вірив у теорію Ламарка про спадкування набутих ознак і вважав себе послідовником І. В. Мічуріна. На думку Жореса Медведєва, сам Сталін здавна був ламаркістомРокитянский, Я. Р.. Рецензія на кн.: Медведєв, Ж. А., Медведєв, Р. А. Невідомий Сталін .. < У 1938 році Лисенко став президентом ВАСГНІЛ замість М. І. Вавилова, зниженого на посаді його заступника. Класичну генетику стали публічно іменувати «фашистською наукою»Кременцем, Н. Л. Принцип конкурентного виключення // На переломі: радянська біологія в 20-х — 30-х рр. Вип. 1. / Під ред. Е. І. Колчинського. — СПб., 1997. — С. 107-164., почалося політичне переслідування вчених-генетиків. В кінці 1930-х років стали відбуватися арешти і навіть розстріли. Микола Вавилов був заарештований за підозрою в антирадянській діяльності 6 серпня 1940 року, засуджений до страти (пізніше замінено на 15 років таборів) і помер у в'язниці в 1943 році, багато інших вчених також потрапили в табори, а деякі — розстріляні (наприклад, , І. Й. Агол). Багато вчених під страхом переслідування змінили поле діяльності або приєдналися до кампанії проти науки.
У той час наймасовішою формою відступу вчених від моральних норм була усна або письмова відмова від власних наукових переконань і водночас визнання мічурінських догм, лженауковість яких була при цьому для них очевидна.
Деякі цим не обмежувалися і для зміцнення свого становища або в цілях кар'єрного просування викривали своїх товаришів і вчителів, звинувачуючи їх у антимічурінських вадах. Інші йшли ще далі, пишучи на своїх наукових опонентів політичні доноси, знаючи, що вони можуть призвести не тільки до їх ізоляції, але й до фізичного знищення. Така обстановка розтлівала наукову молодь і тим самим забезпечувала аморальну основу на майбутнєІсторія лисенківщини .Александров, В. Я. Важкі роки радянської біології: Записки сучасника ..
Проте багатьом вдалося уникнути репресій, і вони навіть продовжували займатися генетичними дослідженнями. С. С. Четвериков зазнав арешту в 1929 році і був засланий на 5 років у Свердловськ з подальшою забороною поселятися в Москві, Ленінграді та кількох інших центральних містах; В. П. Ефроїмсон був двічі засуджений на тривалі терміни і відбував покарання у в'язницях і таборах.
Лисенківці оголошували себе прихильниками «генетики», однак під цим терміном розуміли суто свій «мічурінський метод», класичну ж генетику іменували «вейсманізмом-морганізмом». Після 1945 року, незважаючи на важкі наслідки репресій, генетика в СРСР продовжувала розвиватися і перейшла в наступ на «мічурінську біологію», використовуючи міжнародні зв'язки (А. Р. Жебрак, Н. Н. Дубінін):Радянська наукова спільнота не була просто пасивним інструментом політиків. Різні групи всередині наукової спільноти активно експлуатували кожен поворот державної зовнішньої політики, намагаючись досягти своїх власних цілей за посередництвом партійного апарату. Під час піку наукової кооперації в 1945-1946 рр. радянські генетики вміло використовували свої міжнародні контакти, щоб організувати «другий фронт» на Заході з метою підтримати свою атаку на інституційні позиції Т. Д. Лисенка і зміцнити радянську генетику.