«Раміліз» (07) ( — військовий корабель, лінійний корабель класу «Рівендж» Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Корабель був одним із п'яти лінкорів цього класу, побудованих для Королівського флоту в ході Першої світової війни. Вони були розвитком лінкорів класу «Квін Елізабет», зі зменшенням розмірів та швидкості, щоб компенсувати збільшення броньового захисту, при цьому зберігаючи однотипну головну батарею з восьми 15-дюймових (381 мм) гармат. Будівництво «Раміліза» завершили наприкінці 1917 року, але взяти активну участь у бойових діях тієї війни він не встигнув, оскільки як британський, так і німецький флоти через зростаючу на той час загрозу морських мін та підводних човнів застосовували більш обережну стратегію застосування надводних сил.

У міжвоєнний період «Раміліз» провів 1920-ті та 1930-ті роки, чергуючись то в Атлантичному, то в Середземноморському флотах. Служачи в Середземному та Чорному морях на початку 1920-х років, корабель двічі відвідував Туреччину у відповідь на кризи, що виникли внаслідок греко-турецької війни, зокрема брав участь у Великій пожежі в Смірні в 1922 році. Він також брав обмежену участь в інтервенції союзників у Громадянську війну в Росії. Кар'єра корабля у міжвоєнний період пройшла в цілому без значних подій. З початком Другої світової війни у ​​вересні 1939 року «Раміліз» спочатку був виділений для виконання ескортних функцій у Північній Атлантиці, а у травні 1940 року його перевели до Середземноморського флоту, оскільки назрівала війна з Італією. Після вступу італійців у війну в червні «Раміліз» бомбардував італійські порти в Північній Африці, супроводжував конвої на Мальту та підтримував напад на Таранто в листопаді.

Корабель повернувся до виконання обов'язків ескорту конвоїв в Атлантиці в 1941 році, протягом якого він запобіг нападу двох лінкорів класу «Шарнгорст» на конвой; він також залучався до пошуків лінкора «Бісмарк». Наприкінці 1941 року «Раміліз» перевели до Східного флоту, оскільки напруженість у відносинах з Японією зростала; наступного року він був флагманським кораблем під час вторгнення союзників на Мадагаскар. Перебуваючи там на якорі, він був торпедований та сильно пошкоджений японськими надмалими підводними човнами. Корабель був модернізований для виконання обов'язків з берегового бомбардування в 1944 році, які він виконував пізніше того ж року під час висадки в Нормандії в червні та вторгнення на південь Франції в серпні. У січні 1945 року зношений лінкор був виведений з експлуатації та використаний як плавуча казарма, прикріплене до навчального закладу HMS Vernon. Зрештою, його розібрали в 1948 році.

Історія створення «Раміліз», п'ятий корабель, що носів це ім'я у Королівському флоті, був закладений на верфі William Beardmore and Company у Далмурі 12 листопада 1913 року. Під час будівництва було прийнято рішення обладнати лінкор протиторпедними блістерами. Його охрестили «Раміліз» на честь битви при Рамії 1706 року і спустили на воду 12 вересня 1916 року, але він вдарився об сліп, сильно пошкодивши днище корпусу та кермо. Оскільки сухі доки в Далмурі були недостатньо довгими, щоб вмістити «Раміліз», його довелося відбуксирувати до доку Гладстон у Ліверпулі для ремонту компанією Cammell Laird. Однак корабель був непридатним для плавання, тому тимчасовий ремонт було проведено в Далмурі, перш ніж його можна було відбуксирувати до Ліверпуля. Початковий ремонт було завершено до травня 1917 року, і корабель відплив 7 травня; по дорозі він сів на мілину, і 23 травня його довелося витягувати вісьмома буксирами. Ці аварії значно затримали завершення будівництва корабля порівняно з його сістершипами, і він був останнім членом класу «Рівендж», який надійшов на озброєння Великого флоту. Лінкор був призначений до 1-ї бойової ескадри у вересні 1917 року. «Раміліз» провів масштабні ходові випробування, щоб визначити, як опуклості впливають на його швидкість і стійкість, і коли стало зрозуміло, що опуклості не суттєво зменшують його швидкість і насправді покращують стійкість, Адміралтейство вирішило встановити їх на всіх чотирьох його аналогах.

Історія служби

Перша світова війна Після бою 19 серпня 1916 року, в якому Великий Флот втратив два легкі крейсери через атаки німецьких підводних човнів, командувач флотом адмірал Джон Джелліко вирішив, що флот не повинен ризикувати в таких вилазках, якщо тільки німецький Флот відкритого моря не вирушить на північ або стратегічна ситуація не виправдовуватиме такого ризику. Зі свого боку, німецький флот залишався в порту або проходив навчання в Балтійському морі до 1917 року, оскільки обидві сторони значною мірою відмовилися від ідеї вирішальної надводної битви в Північному морі. Обидві сторони звернулися до позиційної війни, встановлюючи поля морських мін, і Німеччина на початку року відновила необмежену кампанію підводних човнів. В результаті, «Раміліз» та решта Великого флоту протягом останніх двох років війни не брали участі в бойових діях.

У 1917 році Велика Британія почала регулярно здійснювати конвої до Норвегії в супроводі легких військ; німці двічі здійснювали атаки на ці конвої наприкінці року, що спонукало адмірала Девіда Бітті, який замінив Джелліко попереднього року, відправити бойові ескадри Великого флоту для супроводу конвоїв. Флот відкритого моря вийшов у море 23 квітня, щоб атакувати один із супроводжуваних конвоїв, але після того, як лінійний крейсер «Мольтке» наступного дня зазнав серйозної механічної аварії, німці були змушені припинити операцію. «Раміліз» та решта Великого флоту вийшли в море 24 квітня, перехопивши бездротові сигнали пошкодженого крейсера «Мольтке», але німці були занадто далеко попереду британців, і жодного пострілу не було зроблено. 21 листопада 1918 року, після перемир'я, весь Великий флот покинув порт, щоб супроводжувати німецький флот, який капітулював, до місця інтернування в Скапа-Флоу.

Міжвоєнний період Протягом 1920-х і 1930-х років «Раміліз» зазвичай діяв разом зі своїми «сестринськими» кораблями, за винятком періодів, коли вони були відокремлені для переобладнання або модернізації. 16 березня «Раміліз» та однотипні лінкори «Рівендж», «Роял Оук» та «Роял Соверен» висадили морських піхотинців та моряків Королівства, щоб допомогти британській армії окупувати Константинополь. На початку наступного місяця «Раміліз» та «Рівендж» були відправлені до Грузії для спостереження за ситуацією, коли більшовицькі війська наближалися до цієї країни.

В середині червня «Раміліз» та «Рівендж» бомбардували сили турецьких націоналістів, що наступали на Ісмід. «Раміліз», «Рівендж» та «Роял Соверен» прикривали висадку у Східній Фракії на початку грецького літнього наступу.

«Раміліз» та однотипні лінкори знову були відправлені до Середземноморського флоту у вересні 1922 року під час кризи в Смірні, яка завершилася Великою Смірнською пожежею, коли греко-турецька війна дійшла свого завершення. Кораблі переважно діяли в Дарданеллах та Мармуровому морі. Після закінчення війни до листопада кораблі змогли знову повернутися до Атлантичного флоту.

У жовтні 1929 року він вирушив до Яффи в Підмандатній Палестині під час періоду заворушень у місті. У січні 1930 року «Раміліз» ненадовго сів на мілину у Великій гавані Мальти.

Починаючи з 1936 року, він служив навчальним кораблем для Королівського військово-морського резерву та корабельних юніорів, роль, яку лінкор виконував до грудня 1937 року. У цей період кораблі його класу були присутні на огляді коронації Георга VI 20 травня 1937 року.

Друга світова війна На 1 вересня 1939 року, коли в Європі спалахнула Друга світова війна, лінкор перебував у Гібралтарі у складі британської ескадри. 5 жовтня 1939 року «Рамілізу» було наказано залишити Александрію, щоб приєднатися до Північноатлантичних ескортних сил, що базувалися в Галіфаксі, Нова Шотландія. Наступного дня наказ було скасовано, і корабель було відкликано до Александрії для заміни лінкора «Малая» в Середземноморському флоті. У листопаді його перевели до Адена в рамках пошукових операцій німецького важкого крейсера «Адмірал граф Шпее». «Раміліз» здійснив візити до портів Австралії дорогою до Нової Зеландії, прибувши до Веллінгтона 31 грудня, щоб зустрітися з конвоєм, який перевозив підрозділи 2-х Новозеландських експедиційних сил до Єгипту.

«Адмірал граф Шпее» так і не зайшов в Індійський океан, тому в травні 1940 року «Раміліз» було переведено назад до Середземноморського флоту, оскільки ймовірність вступу Італії у війну на боці Німеччини почала стрімко зростати. Після оголошення війни Італією 10 червня британський флот розпочав операції проти італійських позицій по всьому Середземномор'ю. До кінця червня «Раміліз» супроводжував конвої у Середземному морі разом з «Роял Соверен» та авіаносцем «Ігл». 15 серпня «Раміліз» бомбардував італійський порт Бардія та форт Капуццо біля Соллума разом з лінкорами «Малая» та «Ворспайт» і важким крейсером «Кент». Італійські бомбардувальники атакували британський флот, але не змогли влучити в британський лінкор. Корабель був частиною сил, які прикривали серію конвоїв до та з Мальти та Греції на початку листопада, під час яких «Раміліз» був атакований італійським підводним човном «П'єр Каппоні», але безрезультатно. Потім лінкор супроводжував авіаносець «Іластрієс», коли той в ніч на 11 листопада завдав удару по головній італійській військово-морській базі в Таранто, спричинивши серйозної шкоди італійському бойовому флоту. В результаті нальоту на Таранто та знищення значної частини італійського лінкорного флоту, «Раміліз» більше не був необхідним для протидії силам Королівського флоту Італії, тому його було переведено до Північноатлантичних ескортних сил. Пізніше, 27 листопада, його було прикріплено до З'єднання Н для супроводу конвою на Мальті в ході битви біля мису Спартівенто, хоча він не брав безпосередньо участі в бойових діях. У грудні він повернувся до Девонпорта для переобладнання.

У серпні 1941 року він супроводжував конвой HX 106, який 8 лютого зіткнувся з німецькими швидкісними лінкорами «Шарнгорст» і «Гнайзенау». Легкоозброєні німецькі лінкори, оснащені 11-дюймовими (280-мм) гарматами, маючи наказ уникати зіткнення з ворожими великими кораблями, не атакували конвой, коли зрозуміли, що «Раміліз» знаходиться серед кораблів ескорту. 23 травня «Раміліз» було відсторонено від обов'язків ескорту конвою HX 127, щоб приєднатися до пошуків німецького лінкора «Бісмарк». 16 серпня в ісландському Гваль-фіорді британський прем'єр-міністр Вінстон Черчилль відвідав корабель, повертаючись з конференції в затоці Пласентія, в домініоні Ньюфаундленд, після зустрічі з президентом США Франкліном Д. Рузвельтом, де вони підписали Атлантичну хартію.

У жовтні 1941 року Адміралтейство вирішило перевести корабель до 3-ї бойової ескадри, яка формувалася в Коломбо на Цейлоні. З початком війни на Тихому океані 7 грудня військово-морські сили стали необхідними в Індійському океані для захисту Британської Індії. До кінця березня 1942 року було сформовано Ост-Індський Флот під командуванням адмірала Джеймса Сомервіля. Незважаючи на значну силу Східного флоту, багато його підрозділів, включаючи чотири лінкори класу «Рівендж», більше не були передовими військовими кораблями тогодення. Потужний «Кідо Бутай» віцеадмірала Тюїті Наґумо, що складався з шести авіаносців та чотирьох швидкісних лінкорів, значно переважав Східний флот Сомервіля по силі. В результаті лише модернізований «Ворспайт» міг діяти з двома авіаносцями флоту; «Раміліз», три однотипні лінкори та «Гермес» не брали участі в бойових діях для супроводу конвоїв в Індійському океані.