«Тірпіц» () — другий лінкор класу «Бісмарк», що входив до складу Крігсмаріне. Названий на честь «архітектора» кайзерівського флоту грос-адмірала Альфреда фон Тірпіца. Головне озброєння: 8 гармат 38-см (15 дм.) калібру. На свій час один з найпередовіших за технологією та найважчий корабель серед будь-коли побудованих у європейських військово-морських силахW.H.Garzke, R.O.Dulin. Battleships: Axis and Neutral Battleships in World War II. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. 1985, ISBN 978-0-87021-101-0..
Після потоплення британським флотом першого корабля цього ж проєкту «Бісмарк», лишився єдиним великим модерним лінійним крейсером Крігсмаріне, тому був переведений у режим тактики «присутності» () на базі в Норвегії, загрожуючи своєю присутністю арктичним конвоям союзників до Мурманська.
Спроби союзників знищити «Тірпіц» з води або з повітря тривали кілька років. Був потоплений 12 листопада 1944 року під час нальоту британської авіації в результаті влучення надважкими бомбами типу «Tallboy». У 1950-х роках був піднятий на поверхню і розрізаний на металобрухт. Деталі лінкора зберігаються у військових музеях світу.
Історія створення
«Тірпіц», другий корабель серії лінкорів типу Bismarck, був замовлений 14 червня 1936 року у військово-морської корабельні Kriegsmarinewerft Wilhelmshaven. Попри те, що формування корпусу почалися 24 жовтня, офіційною датою закладки вважається 2 листопада 1936 року. Стапельний період побудови зайняв на 2.5 місяці менше часу, ніж у однотипного «Бісмарка» і склав 29 місяців. Спуск корабля на воду відбувся 1 квітня 1939 року. Після початку війни темпи будівництва знизилися в зв'язку з перебоями в постачанні і повітряними нальотами англійців.
У початку 1941 року почалося формування екіпажу, а 25 лютого «Тірпіц» став до ладу. 9 березня 1941 року корабель покинув верф і після нетривалої зупинки в Кілі вирушив до Готенгафена, куди прибув 14 березня. Потім лінкор проходив випробування в Східній Балтиці. На початку червня під час випробувальних стрільб біля острова Рюген був виявлений ряд дефектів, на виправлення яких знадобилося кілька місяців. 20 вересня корабель був визнаний боєздатним.
Модернізації та переобладнання
Травень-червень 1941
Встановлено радари FuMo 23 на куполі далекоміра бойової рубки і на куполі далекоміра центрального поста управління вогнем на фор-марсі. Додані 4 20-мм зенітних автомати MG.C/30 в одинарних установках С / 30.
Липень-серпень 1941
Встановлено два далекоміри ППО. Перенесено радар FuMo 23 з центрального поста управління вогнем на кормовий пост управління вогнем. Встановлено радар FuMo 27 на центральний пост управління вогнем. Встановлено пеленгатор FuMB 4. Встановлено два чотиритрубних 533-мм торпедні апарати з торпедами G7a. Додані 6 20-мм зенітних чотириствольних установок Vierling C38 з автоматами MG.C / 30. Демонтовані 4 20-мм зенітних автомати MG.C / 30 в одинарних установках С / 30.
Травень 1942
Встановлено 8 20-мм зенітних автоматів MG.C / 30 в чотириствольний установках Vierling C38. Демонтовані 2 20-мм зенітних автомати MG.C / 30 в одинарних установках С / 30.
Листопад 1942 — березень 1943
Встановлено 8 20-мм зенітних автоматів MG.C / 30 в чотириствольних установках Vierling C38. Перенесено 2 20-мм зенітних автомати MG.C / 30 в одинарних установках С / 30.
Жовтень 1943 — березень 1944
Радари FuMo 23 і FuMo 27 замінені на FuMo 26 з антенами більшої площі. Встановлено радар FuMo 30. Встановлено радар FuMO 212/213 для управління зенітним вогнем.
Квітень-червень 1944
Встановлено 8 20-мм зенітних автоматів MG.C / 30 в чотириствольних установках Vierling C38. Демонтовані 4 20-мм зенітних автомати MG.C / 30 в одинарних установках С / 30.
Історія служби 20 вересня 1941 року Адольф Гітлер віддав наказ про формування Балтійського флоту для запобігання прориву залишків Балтійського флоту СРСР в Швеції, призначивши командувачем віцеадмірала Отто Ціліакса. Ціліакс вибрав в якості флагмана флоту «Тірпіц». 23 вересня флот зайняв позиції для запобігання прориву, а вже 25 вересня «Тірпіц» отримав наказ повертатися в Готенгафен, куди і прибув 26 вересня.
13 листопада 1941 року Еріх Редер вперше запропонував відправити «Тірпіц» в Норвегію у зв'язку з великим ризиком втратити корабель в разі виходу на комунікації союзників в Атлантиці для проведення рейдерських операцій. 29 вересня знову порушили питання про перебазування лінкора «Тірпіц» в Норвегію, і Гітлер затвердив це рішення, побоюючись вторгнення англійців в Північну Норвегію. Вже 30 вересня розпочалась підготовка до переходу. 6 січня 1942 року Редер особисто інспектував корабель, а 10 січня командир лінкора доповів про повну боєготовність корабля.
В Норвегії 14 січня 1942 року «Тірпіц» в супроводі 4-х есмінців вирушив до Норвегії і вже через два дні прибув до Фетт-фьорд. Англійці до 22 січня виявили нове місце розташування лінкора і почали планувати заходи для його нейтралізації. Місце для базування корабля було дуже вдалим: в декількох кілометрах знаходився аеродром Вернес, на оточуючих фіорд берегах було встановлено безліч зенітних батарей. Стоянку з моря захищали торпедні мережі і флотилія кораблів димової завіси.
Англійці надавали великого значення лінкору «Тірпіц», і плани по його нейтралізації були головним болем Британського командування.
Перший авіаналіт на стоянку «Тірпіца» провели вже вночі з 29 на 30 січня 1942 року. 7 бомбардувальників 15-ї і 149-ї ескадрилій ВПС Великої Британії Short Stirling і дев'ять Handley Page Halifax 10-ї і 76їй ескадрилій не змогли знайти ціль і повернулися на свої бази, не скинувши жодної бомби.
Конвої PQ-12/QP-8 5 березня німці виявили конвой PQ-12, що вийшов 1 березня через Рейк'явік у складі 16 транспортів. Також 1 березня з Мурманська висунувся конвой QP-8. «Тірпіц» у супроводі есмінців «Фрідріх Ін», «Герман Шеманн» і Z-25 о 11 годині покинув Фетт-фіорд і вийшов на перехоплення конвою. Вже о 19:40 британська субмарина типу S HMS Seawolf виявила німців на виході з Тронгеймс-фіорда і доповіла про контакт. Погана погода виключала авіарозвідку, Ціліакс не знав про наявність у морі з'єднання британського флоту, що прикривав конвої і складався з лінійного крейсера HMS Renown, лінкора HMS Duke of York, легкого крейсера HMS Kenya і шести есмінців під командуванням віцеадмірала Кертейса, яке вийшло з Рейк'явіка 3 березня. Також у морі, покинувши свою базу 4 березня, знаходилися головні сили флоту метрополії під командуванням адмірала Тові, що складалися з лінкора HMS King George V, авіаносця HMS Victorious, важкого крейсера HMS Berwick і шести ескадрених міноносців. Близько 10 години ранку Ціліакс відправив есмінці на північний захід, сподіваючись виявити конвой, сам «Тірпіц» знаходився на захід від есмінців. У цей час конвой PQ-12 знаходився в 75 милях на північ від і рухався курсом норд-ост, залишаючи німецькі кораблі за кормою.
7 березня «Тірпіц» рухався точно назустріч з основними силами англійців. Але на відстані близько 60 миль від нього англійці, не підозрюючи про те, що їхня ціль так близько, повернули на південний захід. Німецькі кораблі, рухаючись на північ, перетнули курс обох конвоїв, пройшовши в 60 милях за кормою PQ-12 і в 50 милях попереду QP-8. О 16:45 «Фрідріх Ін» виявив радянський лісовоз «Іжора», який відстав від конвою PQ-12, і потопив його. На потоплення «Іжори» німецьким есмінцям знадобилося півтори години.
До 9 березня англійські кораблі намагалися знайти «Тірпіц», у той час як лінкор з 8 березня йшов на свою базу. Один з 6-ти розвідувальних Fairey Albacore, піднятих о 07:40 з авіаносця HMS Victorious, виявив «Тірпіц» о 08:02 у супроводі есмінця «Фрідріх Ін» в 60 милях на захід від гирла Вест-фіорду. На «Тірпіці» також виявили англійський літак-розвідник і підійняли в повітря два Arado Ar 196 для його перехоплення. Радіограма на аеродром Буді про підтримку авіацією, відправлена з «Тірпіца», була отримана тільки через дві години. О 09:42 дванадцять озброєних торпедами Fairey Albacore 817-ї і 832-ї ескадрилій під командуванням лейтенанта-коммандера У. Дж. Лукаса, підняті через 50 хвилин після розвідників, помітили «Тірпіц». О 10:17 літаки почали атаку, 3 літаки 832-ї ескадрильї атакували з лівого борту, і ще три літаки 832-ой ескадрильї скидали торпеди з корми. Всі 6 літаків 817-ой ескадрильї атакували через 4 хвилини з правого борту. В результаті атаки «Тірпіц» не отримав пошкоджень і зміг вогнем зеніток збити 2 Fairey Albacore.
У той же день «Тірпіц» кинув якір в бухті Боген, недалеко від Нарвіка. У Берліні результатами даної бойової операції залишилися незадоволені, грос-адмірал Редер написав у своєму рапорті: «Ця операція показує слабкість наших морських сил на північному театрі.»
В Тронгеймс-фіорді Після нетривалої стоянки в бухті Боген «Тірпіц» вирушив на свою колишню підготовленішу і захищенішу стоянку. 13 березня о 22:08 він прибув до місця дислокації. Інформація про повернення «Тірпіца» була отримана англійцями вже наступного дня і 18 березня підтверджена авіарозвідкою. Менш ніж за місяць англійці зробили 3 бомбардувальних нальоти (31 березня, 28 і 29 квітня). У результаті нальотів англійці втратили 12 літаків з 107, «Тірпіц» ж пошкоджень не отримав. Системи постановки димових завіс і зенітні батареї захистили корабель.
Операція «Хід конем»
30 травня 1942 адмірал Отто Шнівінд виклав свій план операції проти союзних конвоїв грос-адміралу Редеру. Шнівінд вважав, що удар з використанням великої кількості кораблів по конвою з повним його знищенням послабить підтримку Радянського Союзу з боку союзників. Провести цю операцію він пропонував у червні. За розрахунками Шнівінда, мала кількість туманних днів і льодова обстановка в цьому місяці дозволяла провести операцію максимально швидко. 1 червня план операції довели до Гітлера, який його в цілому схвалив, хоча і відчував сумніви в необхідності використовувати великі військові кораблі.
14 червня оперативний план операції «Хід конем» був завершений. За планом 2 групи кораблів мали висунутися з місць свого базування (1-а група — з Тронгейма у Вест-фіорд, 2-а — з Нарвіка до північного краю Альтен-фіорду), провести дозаправлення і бути в 24-годинній готовності до виходу в море. Планом передбачалося знищення конвою одним стрімким ударом. У разі наявності у конвою ескорту «Тірпіц» і «Адмірал Гіппер» пов'язували кораблі охорони, в той час як «Лютцов» і «Адмірал Шеер» знищували кораблі конвою. Бою з рівними або переважаючими силами необхідно було уникати за будь-яку ціну.
Конвой PQ-17 з 36 судів покинув Рейк'явік 27 червня. Супровід конвою (не рахуючи сил безпосередньої охорони) здійснювалося двома групами кораблів:
ближнє прикриття — важкі крейсери HMS London, HMS Norfolk, USS Wichita (CA-45), New Orleans і USS Tuscaloosa і 3 есмінці під командуванням контр-адмірала Гамільтона; далеке прикриття — лінкори HMS Duke of York і USS Washinghton, авіаносець HMS Victorious, крейсери HMS Nigeria, HMS Cumberland і 14 есмінців під командуванням адмірала Тові.
Німецький літак-розвідник виявив конвой о 12:00 1 липня. Опівночі перша група німецьких кораблів отримала наказ перебувати в тригодинний готовності до виходу в море і в 17 годин після отримання наказу попрямувала до Вест-фіорду, друга група вийшла в море через 4 години. Під час переходу обидві групи зазнали втрат — крейсер «Лютцов» налетів на камені, есмінці Hans Lody, Karl Galster і Theodor Riedel вискочили на підводну скелю і отримали серйозні пошкодження, що не дозволило їм взяти подальшу участь в операції. Під час нетривалої стоянки у Вест-фіорді до першої групи приєднався есмінець Richard Beitzen. На 10:00 4 липня кораблі обох німецьких груп зібралися в Альтен-фіорді.