Леонард Коен (; 21 вересня 1934, , Монреаль, Квебек — 7 листопада 2016, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — канадський автор пісень, співак, поет та романіст. У своїй творчості він часто досліджував теми віри та смертності, ізоляції та депресії, зради та спокути, соціальних і політичних конфліктів, сексуального та романтичного кохання, бажання, жалю та втрати. Коен був введений до Канадської зали слави музики, Канадської зали слави авторів пісень та Зали слави рок-н-ролу. Він був нагороджений Орденом Канади ступеня Компаньйона — найвищою цивільною відзнакою країни. У 2011 році він отримав премію принца Астурійського в галузі літератури та дев'яту премію Гленна Гульда. У 2023 році журнал Rolling Stone поставив Коена на 103-тє місце у списку найкращих співаків усіх часів.
У 1950-х та на початку 1960-х років Коен займався літературною діяльністю як поет і романіст, а музичну кар'єру розпочав лише в 1966 році. Після дебютного альбому Songs of Leonard Cohen (1967) вийшли ще три платівки в жанрі фолк-музики: Songs from a Room (1969), Songs of Love and Hate (1971) та New Skin for the Old Ceremony (1974). Його робота 1977 року Death of a Ladies' Man, створена у співавторстві з продюсером Філом Спектором, стала відходом від попереднього мінімалістичного звучання.
У 1979 році Коен повернувся до більш традиційного звучання з альбомом Recent Songs, де поєднав свій акустичний стиль із впливами джазу, а також східноазійської та середземноморської музики. Найвідоміша пісня Коена — «Hallelujah» — вийшла на його сьомому альбомі Various Positions (1984). Платівка I'm Your Man 1988 року ознаменувала перехід артиста до синтезованого аранжування. У 1992 році Коен випустив її продовження — альбом The Future, який вирізнявся похмурими текстами та відсилками до політичних і соціальних заворушень.
Коен повернувся до музики у 2001 році з релізом Ten New Songs, який став великим хітом у Канаді та Європі. У 2004 році вийшов його одинадцятий альбом — Dear Heather. У 2005 році Коен виявив, що його менеджерка викрала більшу частину його грошей і продала права на видання творів. Це змусило його повернутися до гастролей, щоб компенсувати збитки. Після серії успішних турів між 2008 і 2013 роками він випустив три альбоми в останні роки свого життя: Old Ideas (2012), Popular Problems (2014) та You Want It Darker (2016), останній з яких побачив світ за три тижні до його смерті. Його п'ятнадцятий студійний альбом, Thanks for the Dance, було випущено в листопаді 2019 року.
Ранні роки життя Леонард Норман Коен народився 21 вересня 1934 року в ортодоксальній єврейській родині в Вестмаунті — англомовному анклаві Монреаля. Його мати, литовська єврейка Марша («Маша») Клоніцька, імігрувала до Канади з Каунаса в 1927 році; вона була донькою рабина та знавця Талмуду Соломона Клоніцького-Клайна. Його дідом по батьковій лінії був Лайон Коен — президент-засновник Канадського єврейського конгресу, який емігрував до Канади із Сувалок, що в Королівстві Польському. Батьки дали Леонарду єврейське ім'я Еліезер, що означає «Бог допомагає»Sylvie Simmons, 2012, I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen, p. 7.. Його батько, Натан Бернард Коен, власник магазину одягу, помер, коли Леонарду було дев'ять років. Сім'я відвідувала синагогу Конгрегації Шаар Гашомаїм, із якою Коен підтримував зв'язок протягом усього життя. Стосовно свого походження з когенів він сказав у 1967 році: «У мене було дуже месіанське дитинство. Мені казали, що я нащадок Аарона, первосвященника»Williams, P. (n.d.) Leonard Cohen: The Romantic in a Ragpicker's Trade .
Коен відвідував початкову школу Рослін, а з сьомого по дев'ятий класи навчався в середній школі Герцлія, де викладав його літературний наставник (і майбутній натхненник) Ірвінг Лейтон. У 1948 році він перевівся до середньої школи Вестмаунта, де вивчав музику та поезію. Особливо його зацікавила іспанська поезія Федеріко Гарсії Лорки. У старших класах він брав участь у різноманітних позакласних заходах, зокрема займався фотографією, випуском шкільного щорічника, черлідингом, був членом мистецького клубу, клубу поточних подій та театрального гуртка. Він також обіймав посаду президента учнівської ради. У той час Леонард самостійно навчився грати на акустичній гітарі та створив гурт у стилі кантрі та фолку під назвою Buckskin Boys. Після того як молодий іспанський гітарист навчив його «кільком акордам і деяким елементам фламенко», він перейшов на класичну гітару. Свою любов до музики він приписував матері, яка часто співала вдома: «Я знаю, що ті переходи, ті мелодії дуже зворушували мене. Коли я брав гітару в ресторан із друзями, вона співала разом із нами; мама приходила і ми часто співали всю ніч».
Коен часто розважався на монреальському бульварі Сен-Лоран і харчувався в таких закладах як Main Deli Steak House. За словами журналіста Девіда Сакса, Леонард разом із одним зі своїх двоюрідних братів ходив до Main Deli, щоб «спостерігати за гангстерами, сутенерами та рестлерами, які кружляли в нічному танці». Коли він покинув Вестмаунт, то придбав житло на бульварі Сен-Лоран у районі Маленька Португалія, який раніше вважався робітничим. Він читав свої вірші в різних навколишніх клубах. Саме в той період і в тому місці він написав тексти до деяких зі своїх найвідоміших пісень.
Поезія та романи
У 1951 році Коен вступив до Університету Макгілла, де став членом братства Zeta Beta Tau. Він був президентом дискусійного союзу Макгілла та переміг у літературному конкурсі імені Честера Макнатена за вірші «Sparrows» (Горобці) та «Thoughts of a Landsman» (Думки земляка)Simmons, Sylvie. I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen. NY: HarperCollins, 2012.. Коен опублікував свій перший вірш у березні 1954 року в журналі CIV/n. У цьому ж номері були надруковані твори його викладачів-поетів (які також входили до редакційної колегії) — Ірвінга Лейтона та Луї Дудека. Наступного року Коен закінчив Макгілл зі ступенем бакалавра мистецтвNadel, Ira B. Various Position: A Life of Leonard Cohen. Pantheon Books: New York, 1996.. У той час на його літературний стиль впливали Вільям Батлер Єйтс, Ірвінг Лейтон (який викладав у Макгіллі політологію і став для Коена водночас наставником і другом), Волт Вітмен, Федеріко Гарсія Лорка та Генрі МіллерAdria, Marco, «Chapter and Verse: Leonard Cohen», Music of Our Times: Eight Canadian Singer-Songwriters (Toronto: Lorimer, 1990), p. 28.. Його перша опублікована поетична збірка «Let Us Compare Mythologies» вийшла під редакцією Дудека як перша книга в серії поезії Макгілла через рік після випуску Коена. Книга містила вірші, написані переважно у віці від 15 до 20 років; Коен присвятив її пам'яті покійного батька. Відомий канадський літературний критик Нортроп Фрай написав рецензію на збірку, у якій висловив Коену «стриману похвалу».
Після здобуття ступеня бакалавра Коен один семестр провів на юридичному факультеті Макгілла, а потім рік (1956—1957) — у Школі загальних наук Колумбійського університету. Коен описував свій досвід навчання в магістратурі як «пристрасть без плоті, кохання без кульмінації». Зрештою Коен залишив Нью-Йорк і у 1957 році повернувся до Монреаля. Він підробляв на різних роботах і зосередився на написанні прози та поезії, зокрема віршів для своєї наступної книги «The Spice-Box of Earth». Це було перше видання, яке Коен випустив у канадському видавництві McClelland & Stewart. Першу повість Коена та його ранні оповідання опублікували лише у 2022 році («A Ballet of Lepers»). Заповіт батька забезпечив йому скромний дохід від трастового фонду, якого на той час вистачало для реалізації літературних амбіцій. Книга «The Spice-Box of Earth» допомогла розширити аудиторію поезії Коена та вийти на поетичну сцену Канади за межі Університету Макгілла. Також завдяки цій книжці Коен отримав визнання критиків як важливий новий голос у канадській поезії. Один із біографів Коена, Айра Надель, зазначав, що «реакція на готову книгу була захопленою та повною захвату…». Критик Роберт Вівер вважав її потужною і заявив, що Коен, «ймовірно, є найкращим молодим поетом в англомовній Канаді на цей момент».
Протягом 1960-х років Коен продовжував писати поезію та прозу. Він віддавав перевагу напівсамітницькому способу життя, для чого придбав будинок на Гідрі — грецькому острові в Саронічній затоці. Живучи та працюючи на Гідрі, Коен опублікував поетичну збірку «Flowers for Hitler» та роман «The Favourite Game» — автобіографічний роман виховання про юнака, який віднайшов свою ідентичність через письменство.
У 1965 році Національне кінематографічне управління Канади присвятило Коену 44-хвилинний документальний фільм під назвою «Ladies and Gentlemen… Mr. Leonard Cohen».
Роман 1966 року «Beautiful Losers» привернув значну увагу канадської преси та викликав суперечки через низку відвертих сексуальних сцен. Щодо цього роману видання The Boston Globe зазначило: «Джеймс Джойс не помер. Він живе в Монреалі під іменем Коен». У 1966 році Коен також опублікував поетичну збірку «Parasites of Heaven». І «Beautiful Losers», і «Parasites of Heaven» отримали неоднозначні відгуки та мали низькі продажі.
У 1966 році продюсер CBC-TV Ендрю Саймон працював над місцевою монреальською програмою про актуальні події «Seven on Six» і запропонував Коену роль ведучого. «Я вирішив, що буду автором пісень. Я хочу писати пісні», — згадував Саймон слова Коена.
Згодом Коен став публікуватися рідше і з великими перервами, зосередившись на написанні пісень. У 1966 році він написав «Suzanne», яку того ж року виконав гурт The Stormy Clovers, а згодом записала Джуді Коллінз для свого альбому In My Life.
У 1978 році він випустив першу за багато років збірку поезій «Death of a Lady's Man» (не плутати з однойменним альбомом «Death of a Ladies' Man», що вийшов роком раніше). Наступна книга віршів Коена, «Book of Mercy», з'явилася лише в 1984 році та принесла йому літературну премію Канадської асоціації авторів за найкращу поетичну збірку. Книга містить 50 віршів у прозі, написаних під впливом Єврейської Біблії та текстів дзен-буддизму. Сам Коен називав ці твори «молитвами»Simmons, Sylvie. I'm Your Man: The Life of Leonard Cohen. New York: HarperCollins, 2012.. У 1993 році він опублікував «Stranger Music: Selected Poems and Songs», а у 2006 році, після 10 років затримок, доповнень та переписувань, вийшла «Book of Longing». Збірка «The Book of Longing» присвячена поету Ірвінгу Лейтону. Також наприкінці 1990-х та у 2000-х роках багато нових віршів і текстів пісень Коена вперше з'явилися на фан-сайті The Leonard Cohen Files, зокрема оригінальна версія вірша «A Thousand Kisses Deep» (який пізніше Коен адаптував для пісні).
Про процес своєї творчості Коен у 1998 році розповів інтерв'юеру так: «Це ніби ведмідь натрапив на вулик або схованку з медом: я влітаю прямо туди і застрягаю; це і смачно, і жахливо водночас. Я перебуваю всередині, це не дуже витончено, це дуже незграбно й болісно, і все ж у цьому є щось неминуче».
У 2011 році Коен був удостоєний премії принца Астурійського в галузі літератури. Збірка поезій «The Flame», над якою він працював до останніх днів життя, вийшла посмертно у 2018 році.
Книги Коена перекладені багатьма мовами світу.
Музична кар'єра
1960-ті та 1970-ті роки
У 1967 році, розчарований відсутністю успіху на літературній ниві, Коен переїхав до Сполучених Штатів, щоб розпочати кар'єру фолк-співака та автора пісень. Протягом 1960-х він був помітною постаттю в оточенні «Фабрики» Енді Воргола. Воргол припускав, що Коен часто слухав виступи Ніко в клубах, і це вплинуло на його музичний стильWarhol, Andy: Popism. Orlando: Harcourt Press, 1980..
Його пісня «Suzanne» стала хітом у виконанні Джуді Коллінз (яка згодом записала низку інших творів Коена) і протягом багатьох років залишалася його композицією з найбільшою кількістю кавер-версій. Коллінз згадує: коли вони вперше зустрілися, він сказав, що не вміє ні співати, ні грати на гітарі, і навіть не вважає «Suzanne» піснею: