Санскри́т (деванаґарі: संस्कृता वाक्, У кінці словоформи санскритське c переходить у k. Таким чином, слово वाच् vāc перетворюється на वाक् vāk. Перед будь-яким наступним звуком, крім глухих приголосних, кінцеве k у свою чергу трансформується в g, наприклад: vāk + eṣā → vāg eṣā., «майстерно створена мова»; saṃskṛtam, ) — стародавня літературна мова зі складною синтетичною граматикою. Сформувалася в Давній Індії, але використовується й досі. Належить до індоєвропейської сім'ї мов. Санскрит був та залишається мовою вчених, священників та культури. Вік ранніх пам'яток доходить до трьох з половиною тисяч роківЗагальноприйняте але не єдине датування «Риґведи».; тобто за віком серед індоєвропейської сім'ї санскрит поступається лише хеттській мові.

Особливості

Класичний санскрит є стандартом, граматика якого була записана Паніні. Докласична форма відома під назвою Ведійський санскрит. Ним написана «Риґведа». Виділяють також проміжний ступінь — епічний санскрит.

Санскрит уже в середині I тисячоліття до н. е. не був розмовною мовою, але традиція розмовляти на санскриті ніколи не переривалася. У давні й середні віки він залишався мовою науки, засобом спілкування між освіченими людьми різного етнічного походження, на кшталт латини в середньовічній Європі. Таку роль він не втратив і дотепер. З посиленням індуїзму і занепадом буддизму й джайнізму, що почалися в перші століття нової ери, санскрит як світська мова набуває дедалі більшого поширення.

Перший великий епіграфічний документ на санскриті — Джунаґадгський надпис Рудрадамана (близько 150 р. до н. е.). Поступово офіційні надписи, дарчі й посвячувальні грамоти почали складатись лише на санскриті. Певною мірою санскрит проник і в державне діловодство. До V–VI ст. він рішуче витіснив усі інші писемні мови, навіть буддійська й джайнська література писалася переважно санскритом.

Особливо велике значення мала фіксація на санскриті в перші століття нашої ери великих епічних поем «Магабгарата» й «Рамаяна», і це само по собі було визнанням зростаючого значення санскриту. Багато давніх переказів і епізодів, що увійшли в поеми, ходили спочатку в народі, очевидно, розмовними мовами й при включенні в поеми перекладались або переказувались санскритом і зберігались для нащадків. Подальше існування цих поем, складених санскритською мовою, за широкої популярності в народі своєю чергою сприяло живучості санскриту як літературної мови.

Назва У традиційній для Європи вимові слова «санскрит» голосний звук ṛ передано складом [ри]. Значення слова संस्कृत saskta — «літературний» — протиставляє цю мову народним, нелітературним пракритам. Сама назва нічого не говорить про національну приналежність мови, бо в Стародавній Індії, найімовірніше, ще не могли знати, що окрім індійської існують інші літературні мови. У наш час довелося б називати цим словом будь-яку мову, додаючи уточнення, що вказує на національну приналежність.

Загалом назва «санскрит» досить недавня, протягом багатьох століть цю мову називали просто वाच або शब्द «слово, мова», розцінюючи її як єдину можливість мовлення. Кілька метафоричних найменувань, таких як गीर्वाण भाषा «мова богів» вказують на її виключно релігійний характер.

Поширення Санскрит був поширений у Північній Індії як одна з мов наскельної епіграфікиГ. М. Бонгард-Левин, Г. Ф. Ильин. Индия в древности. М., 1985, С. 23. з I століття до н. е.БСЭ. Статья «Санскрит». Санскрит слід розглядати не як мову певного народу, а радше як мову певної культури, поширену виключно в середовищі соціальної еліти. У ранній античний час санскрит вживався як спільна мова верстви жреців, тоді як правляча еліта воліла розмовляти пракритом. Остаточно санскрит стає мовою правлячої еліти вже в пізній античний час, в епоху Ґуптів (IV–VI ст. н. е.), про що свідчить повне витіснення пракриту з наскельної епіграфіки цього часу, а також розквіт літератури на санскриті. Історики вважають, що основна маса санскритської літератури була написана саме в епоху Ґуптської імперіїГ. М. Бонгард-Левин, Г. Ф. Ильин. Индия в древности. М., 1985, С. 24, 39.Бэшем А. Л. Чудо, которым была Индия, пер. с англ. М., 1977В. А. Кочергина. Учебник санскрита. М., Филология. 1994, вступление..

Ця санскритська культура представлена насамперед індуїстськими релігійними текстами. Так само, як латина та грецька мова на Заході, санскрит на Сході в наступні століття став мовою міжкультурного спілкування вчених і релігійних діячів. До сьогодні ця мова є однією з 22-х офіційних мов ІндіїКонституція Індії , С. 330, восьмий додаток до Статей 344 (1) і 351. Мови.. Граматика санскриту надзвичайно складна й архаїчна. Вважається, що санскрит є однією із найяскравіше виражених флективних мов світу. Лексика санскриту багата й стилістично різноманітна.

Вплив на інші мови та культури. Писемності Санскрит безпосередньо вплинув на розвиток мов Індії (насамперед у лексиці) та на деякі інші мови, які опинилися у сфері санскритської або буддійської культури (мова кавіНаприклад, давньояванська літературна мова каві є настільки санскритизована, що німецький лінгвіст Франц Бопп помилково зарахував її до індоєвропейських мов.Теселкин A. C. Древнеяванский язык (кави). М., 1963., тибетська мова)Літературна тибетська мова формувалася завдяки перекладам канонічної літератури з санскритуРерих Ю. Н., Тибет. язык, М., 1961.. В Індії санскрит використовується як мова гуманітарних наук та релігійного культу, у вузькому колі — як розмовна мова. Санскрит послуговувався різними типами писемності, що походять від брагмі: кхароштхі, кушанське письмо, , , деванаґарі та інші (зараз для санскриту використовується лише деванаґарі). На санскриті написані твори художньої, релігійної, філософської, юридичної та наукової літератури, що вплинули на культуру Південно-Східної та Центральної Азії, а також Європи.

Історія Санскрит належить до індо-іранської гілки індоєвропейської мовної сім'їИндоевропейские языки // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.. Він вплинув на мови північної Індії, такі як гінді, урду, бенґалі, маратхі, кашмірська мова, пенджабі, непальська й навіть ромськаУсі ці мови належать до сучасних індоарійських мов, які в процесі свого розвитку зазнали санскритського впливу, а деякі мови (наприклад, гінді), досі зазнають активної санскритизації в галузі наукової термінології.Зограф Г. А. Морфологический строй новых индоарийских языков. М., 1976..

Всередині великої індо-європейської мовної сім'ї санскрит зазнав тих самих звукових змін, що й усі інші мови групи satem (ці зміни особливо добре простежуються також у балтійських, слов'янських, давньогрецькій та вірменській мовах), хоча індоіранські мови поділяють також ряд характерних спільних рис з фракійською та албанською мовами. Аби дати пояснення загальним рисам, властивим санскриту та іншим індоєвропейським мовам, багато вчених дотримуються теорії міграції, стверджуючи, що споконвічні носії мови-предка санскриту прийшли в сучасні Індію й Пакистан з північного заходу приблизно на початку II тисячоліття до н. е. Доказом цієї теорії є близька спорідненість індо-іранських мов з балтійськими й слов'янськими мовамиТ. Барроу. Санскрит. Пер. с англ. М., 1976, С. 22–26., наявність у них мовних запозичень з неіндоевропейских фіно-угорських мовТ. Барроу. Санскрит. Пер. с англ. М., 1976, С. 27–30., а також наявність загальних індоєвропейських слів для позначення флори і фауни.

Вивчення багатьох індійських або средньоіндо-арійських мов призводить до висновку про існування в Античності на півночі Індії паралельно із санскритом принаймні ще однієї індо-арійської мови, яка ймовірно могла передати сучасній мові гінді частину свого словника й фонетичного складу, успадкованого від спільного із санскритом джерела, але не присутнього в санскриті. Або ж можна говорити про мовні рівні (властиві певним соціальним верствам, наприклад касті торговців).

Судячи з виявлених у країні хетів документів, складених ще однією індо-європейською мовою (а саме хетською), що має декілька індо-арійських слів-іменниківГернот Вильгельм. Древний народ хурриты. М., 1992. (терміни конярства), а також особових імен (теоніми), варто зазначити, що в західній Азії ще в XIV ст. до н. е. послуговувалися однією з форм індо-арійської мовиТ. Барроу. Санскрит. Пер. з англ. М, 1976, С. 30–33.Див також: Ріґнійська арійська мова. Проте, аналізуючи свідчення про індіанізацію Малої Азії в епоху бронзової доби, багато лінгвістів доходять висновку, що тут має йтися не про «давньоіндійську» мову або, як її ще називають, «давню індо-арійську», а про якусь форму індо-іранської мови, вживаної на певному культурному рівні або про мову релігійних церемоній, близьку до доведичного санскриту. Іншими словами, поширенню давньоіндійської мови могла сприяти певна соціо-культурна група, що розмовляла загальною індо-іранською мовою й складалася з торговців і кінних найманців та ювелірів, що мали справу з лазуритом, наявним не тільки в Месопотамії, а й у Єгипті та Середній Азії, де ця група змішалася з ассирийскими торговцями, а також з хурритами, котрі спустилися з передгір'я Кавказу до Сирії й Кілікії (імперія Мітанні на території північної Сирії, держава лувітів Кіццуватна в Кілікії).

Ведійський санскрит

Ведійський санскрит, або ведійська мова є мовою визначних пам'яток давньоіндійської літератури, що включають збірки гімнів, жертовних формул «Риґведа» ऋग्वेद, «Самаведа» सामवेद, «Яджурведа» यजुर्वेद, «Атгарваведа» अथर्ववेद й релігійних трактатів (упанішади). Велика частина цих творів написана так званою «середньоведійською» та «нововедійською мовами», за винятком «Риґведи», мова якої може розглядатися як найдавніша форма ведійського санскриту. Мова Вед віддалена від класичного санскриту приблизно на стільки ж часу, як грецька мова епохи Гомера — від класичної давньогрецької мови. Давньоіндійський лінгвіст Паніні (близько V століття до н е.) вважав ведійський та класичний санскрит різними мовами. Зараз багато вчених розглядають ведійський (давніший) та класичний санскрит як різні діалекти. Але загалом ці мови дуже схожі.

З ведійських пам'яток найдавнішою визнана «Риґведа», найпізнішою — упанішади. Надзвичайно важко датувати саму «Риґведу», а отже, і початок історії власне ведійської мови: священні тексти в ранню епоху свого існування промовлялися вголос і їх заучували напам'ять (що робиться й досі). Зараз лінгвісти виділяють у ведійській мові багато історичних страт. Дев'ять перших книг «Риґведи» можна умовно назвати написаними «давньоведійською мовою».

Недавні дослідження харапських печаток дозволяють припустити, що найдавніші частини «Риґведи» були написані близько 3900 до н. е., ще до розквіту цивілізації долини Інду, що стався в 2500 роках до н. е. Зокрема, Веди містять описи різних затемнень, які можна точно датувати, крім того перші книги Вед зовсім не згадують про метал, а про коней ідеться як про жертовних тварин. Ця архаїчна й малоупорядкована мова є найближчою до загальної індо-європейської прамови, за винятком лише анатолійських мов (переважно хеттської та лувійської), що є особливо цінним фактом для лінгвістики, яка має можливість проаналізувати весь обсяг відомих текстів, граматику й весь словниковий склад. І хоча не збереглося жодного письмового свідчення епохи створення Вед, вчені впевнені, що усна передача цих текстів цілком достовірна. Тексти Вед використовувалися в численних релігійних церемоніях і ритуалах, тож бездоганне промовляння цих текстів розглядалося як найважливіша складова всього релігійного культу.

Поява пракритів

Поява пракритів достеменно не датована. Деякі дослідники стверджують, що окремі практритські елементи помітні навіть у ведійській мові «Риґведи». Найстаріша відома нам література на пракритах належить до V ст. до н. е., коли почали формуватися буддійський та джанський канони. У той же час у ці літератури, за твердженням К. Р. Нормана, були включені окремі вірші, що передували виникненню буддизму, та, ймовірно, належать до VI ст. до н. е.