Красна Армія (рос.,дон.-коз. Красная Армия) або Черво́на Армія (повна назва — Робі́тничо-Селя́нська Черво́на Армія — РСЧА, ) — назва Збройних Сил, Сухопутних Військ та Військово-Повітряних Сил Радянської Росії (лютий 1918 — червень 1919) (РСФРР) і Країни Рад у складі Народних і Соціалістичних, Радянських Республік - України, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії (червень 1919 — грудень 1922); Союзу Радянських Соціалістичних Республік (грудень 1922 — лютий 1946). Відомо, що частина українців, що перебували у її складі сприймали її як спадкоємця Красної Армії Гетьмана Богдана в смислі УПА і ЗСУ 17 ст. і 1920х рр.
Офіційним днем створення РСЧА вважають 23 лютого 1918 року — день, що передував прийняттю більшовиками німецького ультиматуму і підписанню перемир'я на німецьких умовах через неможливість чинити їм опір.
25 лютого 1946 року перейменована на Радянську армію.
Історія
Формування та Громадянська війна в Росії 1918—1922
Перші кроки Після приходу до влади у жовтні 1917 року, більшовики бачили майбутню армію створювану для захисту Республіки, такою, яка буде формуватися строго на добровільних принципах, без примусової мобілізації, з виборністю командирів знизу і обговоренням солдатами наказів, які їм віддають. Це на думку більшовиків, повинне було забезпечити створення сильної, морально стійкої, істинно народної армії. І дійсно, спочатку нові формування показали себе більше надійними, чим армія старої Росії, що розпадалася виснажена веденням чотирирічної війни. Проте, коли Громадянська війна в Росії стала реальністю, більшовики усвідомили необхідність заміни тимчасових загонів Червоної гвардії постійними регулярними військовими формуваннями.
Декретом від 28 січня 1918 року Рада народних комісарів РосіїДекреты Советской власти. Т.I. М., Гос.изд-во полит.литературы, 1957. стор.356 заснувала Червону армію на базі червоногвардійців. Вже в ці дні відбувався бій під Крутами, про який в радянські часи не можна було згадувати. У лютому 1918 року Раднарком видає декрет «Про обов'язкове навчання військовому мистецтву»Декреты Советской власти. Том II. 17 марта — 10 июля 1918 г. М.: Гос. издат-во политической литературы, 1959.; відповідно до тези Карла Маркса про заміну армії загальним озброєнням народу заснований Всевобуч — загальне військове навчання трудящих.
Офіційний день заснування Червоної армії 23 лютого 1918 — став день першого масового набору в Червону армію у Петрограді і Москві, і день першої битви з окупаційними військами кайзерівської Німеччини. У радянський період день 23 лютого подавався як «день першої перемоги Червоної армії над німецькими військами під Нарвою», що насправді суперечило дійсності і сьогодні цю брехню розвінчано.
Незабаром з'ясувалося, що нові формування мають низку істотних недоліків. Подібні загони були боєздатні лише короткий термін, потім в них починалася текучість складу, різке падіння дисципліни. Командири вибиралися самими бійцями, що приводило до усунення строгих, вимогливих воєначальників. Допускалося і вважалося нормальним обговорення наказів, і часто замість того щоб почати наступ, загін дискутував з приводу: вилазити з окопів або залишитися сидіти в обороні, а в цей час противник проводив дії, згубні для цілого фронту. Усі ці явища: відсутність дисципліни, виборність командирів, колегіальність прийняття рішень, що доходила до обговорення наказів, були характерні для першого або, як його інколи називали, партизанського періоду війни і отримали назву «партизанщини». Партизанські «армії» були не в змозі протистояти сильним угрупуванням противників більшовицької влади, таким як чехословацький корпус, Донська і Добровольча армія — вони були дуже невеликі і неорганізовані. У травні 1918 року збройні сили Радянської республіки налічували лише 270 тисяч чоловік, що було недостатньо для боротьби на числе́нних фронтах громадянської війни. Потрібно було перекласти армію на професійну основу, зробити її більш числе́нною, викоренити партизанщину.
Засновником Червоної армії часто називають Льва Троцького, народного комісара військових і військово-морських справ 1918—1924. Йому вдалося створити дисципліновану військову силу з різношерстих добровольців раннього періоду. Троцький провів рішення про мобілізацію до РСЧА колишніх царських офіцерів, здолавши опір з цього питання фракції «лівих комуністів» на чолі з Бухаріним.
Більшовики утворили спеціальну комісію на чолі з Левом Глезаровим, і за період до середини серпня 1920 призвали до лав РСЧА 48 тис. колишніх царських офіцерів, 10 300 осіб адміністративного персоналу, і 214 тис. колишніх унтер-офіцерів, що отримали посади «військових фахівців». На такі посади були також притягнена низка колишніх царських генералів. Офіцерами старої армії укомплектували близько 35 % командних посад (за іншими даними до 90 %).
Спроби заснувати РСЧА на добровільних засадах під гаслом «Соціалістична Вітчизна у небезпеці!» виявилися безуспішними. Результатом став швидкий перехід до мобілізацій. У Червону армію мобілізувалися члени партії і червоногвардійці. Забороняється розпуск або самовільний відхід бійців із загонів Червоної Гвардії. Ці загони оголошуються частинами РСЧА. З пізньої весни 1918 року забороняється ліквідація полків, що зберегли боєздатність, старої царської армії. Вони оголошуються частинами РСЧА. Так, фактично зберігаються лейб-гвардії Преображенський і Семеновський полки, полки латиських стрільців і ряд інших частин. Солдат, що йдуть із цих частин оголошують дезертирами Червоної армії, ловлять і розстрілюють, а їхні сім'ї заарештовують.
29 травня 1918 року, через чотири дні після початку чехословацького заколоту, ВЦВК прийнявши постанову «Про примусовий набір в робітничо-селянську армію»http://lib.babr.ru/index.php?book=4010 Постановление ВЦИК о принудительном наборе в рабоче-крестьянскую армию 29 мая 1918 г. розпочав обов'язковий набір на військову службу в РСЧА осіб у віці від 18 до 40 років і одночасно створюється мережа військових комісаріатів для виконання цього декрету. Система військкоматів виявилася настільки досконала, що існує й донині.
Такими заходами уряд Леніна стрімко переходив до примусового принципу комплектування армії. Важливими кроками більшовиків стала боротьба з «військовим анархізмом» перших місяців існування РСЧА. Потреба в ефективній військовій силі змусила їх піти на введення в армії обов'язковості виконання наказів командирів, відновлення розстрілів за дезертирство, і проведення масових мобілізацій, з тим, щоб забезпечити необхідну чисельність військ. Для контролю над лояльністю «воєнспеців» були засновані посади комісарів.
12 липня 1918 року починається призов в армію осіб народження 1893—1897 років. Влітку 1918 року в РСЧА скасовується виборність командирів. Офіцери старої армії мобілізуються в РСЧА, а їхні родини беруться в заручники (у ряді випадків члени родин штаб-офіцерів і генералів поміщалися у в'язниці). У квітні 1919 року в армію призвалися особи народження 1886—1890 років. Відновлюються військові училища, які методом короткострокових курсів готують командний склад; відновляють роботу військові академії.
Протягом 1918 року була сформована система військового керівництва. У березні була утворена Вища Військова Рада, що керувала військовими діями до вересня 1918 року. 2 вересня 1918 року була утворена Революційна військова рада Республіки (РВСР, Реввійськрада)Советская военная энциклопедия. Т. 2, — М.: Воениздат, 1977., що стала найвищим військовим органом держави. Пост голови Реввійськради зайняв Троцький. Його безпосереднім підлеглим став колишній царський полковник, латиш Іоаким Вацетіс, що отримав посаду першого радянського головнокомандувача.
У веденні РВСР знаходилися всі військові питання, йому підпорядковувалися головнокомандувач і командувач фронтами, у його обов'язки входило керівництво всіма військовими установами. Голові Реввійськради Троцькому було призначено зіграти видну роль у громадянській війні. Він безпосередньо керував військовими операціями, координував дії фронтів і армій; спецпотяг голови Реввійськради з'являвся на найнебезпечніших ділянках фронту, відновлюючи дисципліну і піднімаючи дух червоноармійців, неодноразово беручи участь у військових діях.
На грудень 1918 року налічувала 800 тисяч вояків, на початок 1919 року — 1630 тисяч, на кінець 1919 року — 3 мільйони, на 1 листопада 1920 року — близько 5,5 мільйонів. Після завершення Громадянської війни в Росії частина особового складу була демобілізована, на кінець 1924 року її чисельність скоротилася у 10 разів.
Війна з білогвардійцями та інтервентами
Див. також: Українська радянська армія, Заколот Григор'єва
У листопаді 1917 року на Дону починається концентрація антибільшовицьких сил. Сотні й тисячі добровольців, що не визнавали нову владу, прямували на Дон. Крім невеликих груп і окремих добровольців прибували цілі частини. Так, прийшов Корніловський полк; пізніше загін полковника Михайла Дроздовського. Поступово склався кістяк нової армії, якій отримав назву Добровольчої — самої значної антибільшовицької сили у роки громадянської війни.
У конфліктах між козаками і «іногородніми» у традиційних козацьких землях більшовики встали на сторону «іногородніх». Боротьба за владу на Дону призвела до обрання отаманом донських козаків царського генерала О. М. Каледіна; на Дону почалося формування групою вищих офіцерів (генерали М. В. Алексєєв, Л. Г. Корнілов, А. І. Деникін, С. Л. Марков) білогвардійської Добровольчої армії. Підписання більшовицьким керівництвом на чолі з Троцьким і А. А. Йоффе мирного Брест-Литовського договору призвело до різкого розширення німецької окупації (до літа 1918 років німецькі і австро-угорські озброєні сили зайняли Естонію, Латвію, Литву, ряд повітів Псковської і Петроградської губерній, більшу частину Білорусі, Україну, Крим, Донську область, частково Таманський півострів, Воронезьку і Курську губернії).
У березні 1918 року англійські війська окупували Архангельськ, у липні — Мурманськ, 5 квітня японські війська окупували Владивосток.
Під прикриттям військ Антанти на півночі формується білогвардійський уряд, що приступив до формування «славяно-британського легіону» і добровольчої «армії Мурманська» в 4 500 чоловік, головним чином з числа колишніх царських офіцерів.
У радянський період початком громадянської війни було прийнято вважати заколот Чехословацького корпусу у травні 1918 року — на думку ряду істориків це не відповідає дійсності, вже хоч би тому, що до цього моменту вже встиг завершитися перший озброєний етап Білого Опору — боротьби на Півдні Росії — Перший Кубанський похід молодої Добровольчої армії (9 (22) лютого — 13 травня 1918). Другою, причому найважливішою, підставою можливо вважати те, що це — повна непоінформованість авторів даних заяв з визначенням «війни» взагалі, і «громадянської війни» зокрема. У період Першої світової війни Чехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорської імперії, і були вимушені воювати проти Росії, незважаючи на сильні проросійські настрої, що існували на той момент серед населення цих країн.
Царський уряд набрав з чехословацьких військовополонених корпус, плануючи його до відправлення на фронт; проте революція у Петрограді зірвала ці плани. Командуванню корпусу удалося досягти домовленості з більшовиками про відправлення їх до Франції через Владивосток. На момент повстання корпус сильно розтягнувся по залізниці.