Ро́берт Луїс Сті́венсон (також іноді Роберт Лу́їс Белфо́р Стівенсон; ; 13 листопада 1850, Единбург — 3 грудня 1894, Апіа, Самоа) — шотландський письменник, есеїст, поет і мандрівник. Здобув світову славу завдяки роману «Острів скарбів», який є класичним зразком пригодницької літератури, а також романам «Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом» (1886) та «» (1886). Автор збірки віршів «» (1885) та численних оповідань. Автор історичних романів («Чорна стріла», «» тощо), психологічних повістей тощо.

Стівенсон народився в Единбурзі, там же здобув освіту. Більшу частину свого життя він страждав від серйозних бронхіальних захворювань, але, попри слабке здоров'я, встиг написати багато творів й активно подорожував. У молодості обертався в літературних колах Лондона; його підтримували письменники й літературні критики , , , та (останній, імовірно, став прототипом Джона Сільвера в романі «Острові скарбів»).

У 1890 році Стівенсон оселився на Самоа; там його почав непокоїти дедалі більший вплив європейської та американської культури на острови Південних морів, через що тематика його творчості змінилася: від романтики й пригод він перейшов до більш похмурого реалізму.

У 1894 році Стівенсон у віці 44 років помер від інсульту у своєму будинку на острові. Він став знаменитістю ще за життя, але після смерті мав неоднозначну репутацію серед критиків, хоча нині його твори користуються загальним визнанням. У 2018 році посів 26-те місце серед найбільш перекладаних авторів світу.

Життєпис

Дитинство

Роберт Луїс Стівенсон народився 13 листопада 1850 року в Единбурзі за адресою Говард-плейс, 8, Единбург, Шотландія, у родині Томаса Стівенсона (1818—1887), провідного інженера, будівельника маяків і портів, та його дружини Маргарет Ізабелли (уродженої Балфур, 1829—1897). Роберт був єдиною дитиною в сім'ї. При народженні був охрещений як Роберт Льюїс Балфур Стівенсон (Robert Lewis Balfour Stevenson).

Приблизно у віці 18 років він змінив написання імені Lewis на Louis (в українській мові ця зміна спричинює розбіжність у написанні — Льюїс або Луїс, іноді Люїс). Фахівець із творчості Стівенсона Ернест Джеймс Мехью (Ernest James Mehew) у своїй статті про Роберта Луїса Стівенсона для Національного біографічного словника (2004) вказує, що написання Lewis Стівенсон змінив через те, що його батько дуже не любив іншу людину з таким ім'ям, причому зміна написання не супроводжувалася зміною вимови. У 1873 році Стівенсон відмовився від прізвища Балфур.

Традиційною справою родини Стівенсонів було проєктування маяків. Дід Роберта, якого теж звали , був інженером-будівельником, а брати Томаса (дядьки Роберта) і , теж працювали в цій галузі. Дід Томаса по материнській лінії також займався цією професією. Однак родина матері Роберта належала до джентрі, а її родовід сягав Олександра Балфура (Alexander Balfour), який у XV столітті володів землями Інчрі у Файфі. Батько його матері, (1777—1860), був пастором Церкви Шотландії в сусідньому (нині це передмістя Единбурга), а серед її братів і сестер були лікар і морський інженер .

Більшу частину дитячих канікул маленький Стівенсон проводив у будинку свого діда по материнській лінії. Пізніше він писав:Тепер я часто замислююся, що саме я вспадкував від цього старого пастора. Мушу припустити, що він любив проповідувати, та і я теж, хоча ні про нього, ні про мене ніколи не казали, що ми любили їх слухати.

Дід Роберта Льюїс Балфур і його мати були схильні до легеневих захворювань, тому для зміцнення здоров'я їм часто доводилося переїжджати в тепліші кліматичні умови. Від них Стівенсон успадкував схильність до кашлю й лихоманки; у 1851 році, після переїзду родини до вологого й прохолодного будинку за адресою 1 Inverleith Terrace, вона посилилася. Коли Стівенсону виповнилося шість років, родина знову переїхала до сонячнішого будинку за адресою 17 Heriot Row, але схильність до сильних захворювань узимку супроводжувала його аж до 11-річного віку.

Хвороби постійно супроводжували Роберта аж до дорослого життя і зробили його надзвичайно худим. Сучасники вважали, що він хворів на туберкульоз, але нині вважають, що це була бронхоектазія або саркоїдоз. Заради здоров'я Стівенсона та його матері сім'я також проводила літо в курортному містечку , у Норт-Бервіку та в . Вважається, що «Печера Стівенсона» в Брідж-оф-Аллан стала прообразом печерного житла Бена Ганна, персонажа роману Стівенсона 1883 року «Острів скарбів».

Обидва батьки Стівенсона були ревними пресвітеріанами, але суворе дотримання кальвіністських принципів у родині не практикували. Набагато релігійнішою була няня Стівенсона Елісон Каннінгем (Alison Cunningham), яку в родині називали Камміhttps://timesmachine.nytimes.com/timesmachine/1913/08/10/100273280.pdf. Хоча вона була глибоко відданою та вірною родині Стівенсонів і дуже любила маленького Роберта, притаманне їй поєднання кальвінізму й народних вірувань стало для нього першим яскравим проявом релігійних почуттів і джерелом перших кошмарів. Елісон ніжно доглядала за ним під час хвороб, читаючи йому твори Джона Баньяна та Біблію і розповідаючи казки про ковенантерів. Пізніше Стівенсон згадував цей час у вірші «Країна ковдр» (The Land of Counterpane) у збірці «» (1885), присвятивши книгу своїй няніСтаття «A Child's Garden of Verses» — енциклопедія Britannica .

Стівенсон мав незвичну зовнішність і був ексцентричним, і коли його у віці 6 років віддали до найближчої школи, йому було важко там адаптуватися. Ця проблема повторилася у 11 років, коли він перейшов до , але під час літніх канікул у Колінтоні він жив у злагоді зі своїми двоюрідними братами, з якими жваво грав.

Через постійні хвороби він часто пропускав заняття у школі, тому тривалий час його навчали приватні репетитори. Читати він пізно навчився, у 7 або 8 років, але ще до цього він диктував своїй матері та няні придумані ним історії, які він нестримно писав упродовж усього дитинства. Його батько пишався цим захопленням: він також писав історії у вільний час, але його ж власний батько, знайшовши їх, наказав йому: «кинь ці дурниці і займися ділом». Він оплатив друк першої публікації Роберта у віці 16 років під назвою «Повстання в Пентленді: сторінка історії, 1666 рік» (The Pentland Rising: A Page of History, 1666). Це був опис повстання ковенантів, опублікований у 1866 році, до 200-ї річниці цієї події.

Освіта

У вересні 1857 року, у шестирічному віці, Стівенсон пішов до Школи містера Хендерсона (Mr. Henderson's School) на Індія-стріт в Единбурзі, але через слабке здоров'я пробув там лише кілька тижнів. Він повернувся туди лише в жовтні 1859 року, уже у восьмирічному віці. Під час своїх численних пропусків занять він навчався з приватними репетиторами.

У жовтні 1861 року, у віці десяти років, він пішов до , незалежної школи для хлопчиків, і навчався там із перервами протягом приблизно 15 місяців. Восени 1863 року він провів один семестр в англійській школі-інтернаті у Спрінг-Гроув в в Міддлсексі (нині це міська територія ). У жовтні 1864 року, коли його здоров'я поліпшилося, 13-річного Стівенсона відправили до приватної школи Роберта Томсона на Фредерік-стріт в Единбурзі, у якій він навчався аж до вступу до університету.

У листопаді 1867 року Стівенсон вступив на інженерний факультет Единбурзького університету. Він від самого початку він не виявляв особливого ентузіазму до навчання, а натомість присвячував багато сил тому, щоб уникати лекцій. Важливим аспектом цього етапу життя Стівенсона стала дружба, яку він зав'язав з іншими студентами в дискусійному клубі під назвою «» (The Speculative Society) — зокрема, з Чарльзом Бакстером (Charles Baxter), який згодом стане його фінансовим агентом, та професором , у будинку якого влаштовували аматорські вистави (у них брав участь і Стівенсон) і чию біографію він пізніше напише. Імовірно, найважливішою людиною на цьому етапі його життя був двоюрідний брат, («Боб») — жвавий і безтурботний молодий чоловік, який замість сімейної професії вирішив вивчати мистецтво.

Відпочинок у Свонстоні

У 1867 році родина Стівенсонів уклала договір на оренду котеджу «Свонстон» у селі , розташованому біля підніжжя , з метою використовувати його як літній будинок для відпочинку. Вони орендували котедж до 1880 року. У ці роки молодий Роберт Луїс часто відвідував котедж: його приваблювало тихе сільське життя й відчуття віддаленості від цивілізації. Проведений там час, імовірно, справив вплив на його пізніші твори і взагалі на життя, зокрема на любов до природи й необжитих місць. Нині вважають, що цей будинок і його романтичне розташування надихнули Стівенсона на створення кількох творівhttps://robert-louis-stevenson.org/wp-content/uploads/chapter-twenty-six-journey-into-exile.pdf.

Інспекції інженерних споруд Щороку під час університетських канікул Стівенсон влаштовував подорожі й оглядав інженерні споруди своєї родини. Зокрема, у 1868 році він приїхав в Анструтер, а також провів шість тижнів у містечку в окрузі Кейтнесс, де його родина будувала морську дамбу і маяк. Він повертався до Віка кілька разів протягом свого життя і згадував це місце у своїх подорожніх записах. Крім того, у 1869 році він супроводжував свого батька під час його офіційної поїздки до маяків на Оркнейських і Шетландських островах, а в 1870-му провів три тижні на острові . Пізніше ця місцевість стала місцем дії оповідання «» та пригод Девіда Балфура у романі «».

Робертові подобалося життя мандрівника, але подорожував він не стільки з цікавості до інженерії, скільки через те, що мандрівки постачали багатий матеріал для творчості. Ідея подорожування з батьком йому сподобалася, оскільки подібна подорож Вальтера Скотта з Робертом Стівенсоном надихнула того на написання роману «» (1822).

У квітні 1871 року Стівенсон повідомив батька про своє рішення присвятити себе літературі. Хоча старший Стівенсон, вочевидь, був розчарований, це не стало для нього сюрпризом, і мати Стівенсона повідомила, що той «чудово змирився» з вибором сина. Щоб забезпечити певну фінансову стабільність, родичі погодилися на компромісному рішенні: Роберт може відмовитися від вивчення інженерії, але повинен вивчати право, у тому ж Единбурзькому університеті, а потім отримати у Шотландії. Про свою відмову продовжувати сімейну справу Стівенсон розмірковує у збірці віршів Underwoods, виданій у 1887 році.

«Захист ледарів» Обґрунтовуючи свою відмову від традиційної професії своєї родини, Стівенсон у 1877 році опублікував твір «Захист ледарів» (An Apology for Idlers). У ньому він писав:Саме зараз, коли кожен змушений, під загрозою заочного вироку за порушення респектабельності, обрати якусь прибуткову професію й працювати в ній майже з ентузіазмом, вигук з боку протилежної сторони — тих, хто задоволений, маючи достатньо, і воліє тим часом спостерігати та насолоджуватися, — має в собі дещо від бравади та хвастощів. <…> Щаслива людина — це знахідка, краща за п'ятифунтову банкноту. Вона — справжній осередок доброзичливості, що випромінює світло та практичним підтвердженням великої теореми про придатність життя до життя. <…> Вона на практиці демонструє велику Теорему про життєздатність життя. Отже, якщо людина не може бути щасливою, не залишаючись бездіяльною, вона повинна залишатися бездіяльною.

Релігійні погляди

Стівенсон відходив від традицій свого виховання і в інших аспектах. Його манера вдягатися стала більш богемною; він і раніше носив довге волосся, але тепер почав одягати вельветові жакети і рідко приходив на вечірки у традиційному вечірньому вбранні. Оскільки батьки обмежували його у грошах, він відвідував дешеві паби й борделі. Однак ще важливішою була внутрішня зміна: він почав відкидати християнство і проголосив себе атеїстом.