Ефіо́пська правосла́вна це́рква Те́вахедо (, Yäityop'ya ortodoks täwahedo bétäkrestyan) — найбільша з орієнтальних православних християнських церков. Ефіопська православна церква Тевахедо, одна з небагатьох доколоніальних християнських церков в Африці на південь від Сахари, налічує близько 36 мільйонів людей, більшість з яких проживають в Ефіопії.Berhanu Abegaz (2005). «Ethiopia: A Model Nation of Minorities» (accessed 6 April 2006) Є співзасновницею Світової ради церков.«Ethiopian Orthodox Tewahedo Church» , World Council of Churches website (accessed 2 June 2009) Ефіопська православна церква «Тевахедо» має євхаристійне спілкування з Еритрейською православною церквою Тевахедо, Коптською православною церквою Александрії, Маланкарською православною сирійською церквою, Вірменською апостольською церквою та Сирійською православною церквою, отримавши автокефалію в 1959 році.

Ефіопська православна церква Тевахедо входила до складу Коптської православної церкви Александрії з першої половини IV століття до 1959 року, коли їй було надано автокефалію з власним патріархом святим папою Кирилом VI Александрійським, Папою Коптської православної церкви Александрії. Це одна з найстаріших християнських церков, а Ефіопія — друга країна в історії, слідом за лише Вірменією, яка офіційно проголосила християнство державною релігією (у 333 р.).

Тевахедо () — ґеезьке слово, що означає «об'єднане як одне ціле». Це слово стосується орієнтальної православної віри в єдину цілком єдину природу Христа; тобто повний союз божественної і людської природи в одну природу для того, щоб здійснити божественне спасіння людства, на відміну від віри «двох натур Христа», яку зазвичай дотримуються католики та східні православні та більшість протестантських церков. Орієнтальні православні церкви дотримуються міафізитської христологічної точки зору, якої дотримувався Кирило Александрійський, провідний герой у христологічних суперечках IV і V століть, який виступає за «mia physis tou theou logou sesarkōmenē», або "єдину (mia) природу «Втілене Слово Боже»(μία φύσις τοῦ θεοῦ λόγου σεσαρκωμένη) і іпостасний союз (ἕνωσις καθ 'ὑπόστασιν henōsis kath hypostasin). Відмінність цієї позиції полягала в тому, що втілений Христос має одну природу, але одна природа складається з двох натур, божественної та людської, і зберігає всі характеристики обох після об'єднання.

Міафізитизм стверджує, що в одній особі Ісуса Христа божество і людство поєднані в одній (μία, mia) природі (φύσις — «Physis») без розділення, без плутанини, без змін і без змішування там, де Христос є суміжним з Богом Отцем.The Blackwell Companion to Eastern Christianity by Ken Parry 2009 page 88 Близько 500 єпископів в Александрійському патріархаті, Антіохії та Єрусалимі відмовились прийняти доктрину діофізитизму (двох натур), визначену Халкідонським Собором в 451 році, інцидент, що призвів до другого великого розколу (першим був розкол Церкви Сходу через несторіанство від Великої Церкви) в головному корпусі Державної церкви Римської імперії.

Назва Тевахедо ( täwaḥədo) це ґеезьке слово, що означає «бути єдиним» або «об'єднаним». Це слово стосується віри орієнтальних православних церков в єдину складену єдину природу Христа; тобто віра в те, що повне, природне поєднання божественної і людської природи в одне ціле само собою зрозуміле для того, щоб здійснити божественне спасіння людства. Це на відміну від вірування «двох натур Христа» (незмішаної, але нероздільної божественної та людської натур, що називається іпостасною єдністю), яку дотримуються Католицька церква та Східна православна церква.

Орієнтальні православні церкви відомі як «нехалкІдонські», а іноді сторонніми людьми називаються «монофізитськими» (мається на увазі «Єдина природа», натякаючи на Ісуса Христа). Однак самі ці церкви описують свою христологію як міафізитизм (мається на увазі «єдина природа» стосовно Ісуса, грецького еквівалента «Тевахедо»).

Історія

Витоки

Багато традицій стверджують, що християнські вчення були введені в регіон відразу після П'ятидесятниці. Іван Золотоустий говорить про «ефіопів, які перебувають в Єрусалимі», як про те, що вони можуть зрозуміти проповідь святого Петра в Діях, 2:38.Meskel and the Ethiopians. EOTC Publication Committee, September 2015 Про можливі місії деяких апостолів у країнах, які зараз називаються Ефіопією, також повідомляється ще в IV столітті. Константинопольський Сократ включає Ефіопію до свого списку як один з регіонів, який проповідував апостол Матвій,Socrates and Sozomenus Ecclesiastical Histories, p. 57 де конкретна згадка про «Ефіопію на південь від Каспійського моря» може бути підтверджена в деяких традиціях, таких як Католицька церква, серед інших. Ефіопська церковна традиція розповідає, що Вартоломій супроводжував Матвія у місії, яка тривала щонайменше три місяці.Meskel and the Ethiopians. EOTC Publication Committee, September 2015 Картини, що зображують ці місії, доступні в церкві Святого Матвія, знайденій у провінції Піза на півночі Італії, зображеній Франческо Тревізаном (1650—1740) та Марко Бенефіалом (1688—1764).Meskel and the Ethiopians. EOTC Publication Committee September 2015

Найдавніша розповідь про ефіопа, наверненого до віри в книгах Нового Завіту, — це царський чиновник, охрещений Пилипом Євангелістом (не апостолом), одним із семи дияконів (Дії, 8: 26–27):Цей уривок продовжується описом того, як Пилип допоміг ефіопському скарбнику зрозуміти уривок із Книги Ісаї, який читав ефіоп. Після того, як Пилип інтерпретував цей уривок як пророцтво про Ісуса Христа, ефіоп попросив Пилипа охрестити його, і Пилип зробив це. Ефіопська версія цього вірша читає «Hendeke» (ህንደኬ); Королева Герсамот Хендеке VII була королевою Ефіопії з бл. з 42 по 52. Там, де про можливість євангельських місій ефіопським скопцем не можна прямо вивести з Книг Нового Завіту, Іріней Ліонський близько 180 р. пише, що «Симон Бакко» проповідував добру новину на своїй батьківщині, окреслюючи також тему його проповідь як прихід у Божій плоті, який «проповідувався вам усім раніше».Irenaeus of Lyons, «Adversus haereses» III. 12. 8 Такого ж виду свідчать і письменники III та IV століття, такі як Євсевій КесарійськийEusebius Pamphilius, Church History та Оріген Александрійський.Meskel and the Ethiopians. EOTC Publication Committee, September 2015

Раннє християнство стало заснованою церквою Ефіопського Аксумітського царства за короля Езана в IV столітті, коли священство і таїнства були вперше принесені через сирійського грека на ім'я Фруменцій, відомого місцевим населенням в Ефіопії як «Селама, Кесате Бірхан» («Батько миру, викривач світла»). У юності Фруменцій зазнав корабельної аварії разом зі своїм братом Едесієм на узбережжі Еритреї. Брати були приведені до королівського двору, де вони піднялися на своїх позиціях і охрестили короля Езана. Також вважається, що Фруменцій заснував перший в Ефіопії монастир, названий на його честь Дабба Селама. У 2016 році вчені розкопали базиліку IV століття нашої ери (датована радіовуглецем) на північному сході Ефіопії на місці під назвою Бета-Самати. Це найдавніші відомі речові докази існування церкви в Африці на південь від Сахари.

Езана відправив Фруменція в Александрію, щоб попросити патріарха, святого Атанасія, призначити єпископа в Ефіопії. Атанасій призначив Фрументія, який повернувся до Ефіопії єпископом з ім'ям «Селама». Відтоді, до 1959 року, Папа Александрійський, будучи Патріархом всієї Африки, завжди називав єгиптянина (копта) Абуною або архієпископом Ефіопської церкви.

Середньовіччя

Союз з Коптською православною церквою Александрії тривав і після завоювання Єгиптом арабських країн. У XII столітті Абу Салех зазначає, що патріарх завжди двічі на рік надсилав листи королям Абіссинії (Ефіопії) та Нубії, поки Аль Хакім не припиняв цю практику. 67-й патріарх Кирило послав Севера єпископом з наказом знищити багатоженство і забезпечити дотримання канонічного посвячення для всіх церков. Ці приклади показують тісні стосунки двох церков протягом Середньовіччя. У 1439 році, за правління Зари Якоб, релігійна дискусія між Гіоргісом та французьким відвідувачем призвела до відправлення посольства з Ефіопії до Ватикану.

Єзуїти

Період впливу єзуїтів, який розірвав зв'язок з Єгиптом, розпочав новий розділ в історії церкви. Ініціатива в католицьких місіях в Ефіопію була висунута не Римом, а Португалією в ході конфлікту з мусульманською Османською імперією та Адальським султанатом за командування торговим шляхом до Індії через Червоне море.

У 1507 році Матвія, або вірменина Матвія, було послано ефіопським посланцем до Португалії з проханням про допомогу проти Адальського султанату. У 1520 р. в Ефіопії висадилося посольство під проводом Дома Родріго де Ліми (до того часу Адаль був ремобілізований під керівництвом Ахмада ібн Ібріхіма аль-Газі). Цікаву розповідь про португальську місію, яка тривала кілька років, написав Франциско Альварес, її капелан.

Пізніше Ігнатій Лойола хотів взяти на себе завдання навернення, але йому заборонили це робити. Натомість папа послав Жуана Нуньєса Баррето на посаду патріарха Східної Індії, а Андре де Ов'єдо — єпископом; а з Гоа посланці вирушили до Ефіопії, а за ним і сам Ов'єдо, щоб забезпечити прихильність короля до Риму. Після багаторазових невдач певний мір успіху був досягнутий за імператора Сусенйоса I, але лише в 1624 році імператор офіційно підкорився папі. Сусенйос зробив католицизм офіційною державною релігією, але його піддані та влада Ефіопської православної церкви зустріли значний опір, і врешті-решт у 1632 році йому довелося зректися престолу на користь свого сина Фасіліда, який негайно відновив ефіопське православне християнство як державну релігію. Потім він у 1633 р. вигнав єзуїтів, а в 1665 р. Фазіліди наказав спалити всі книги єзуїтів (Книги франків).

Вплив Реформації

Девід Деніелс припускає, що Ефіопська церква мала більший вплив на Реформацію, ніж визнає більшість вчених. Що стосується Мартіна Лютера, який очолив Реформацію, Даніельс говорить, що «Ефіопська церква надала законність новоутвореному протестантському баченню Лютера про церкву поза владою католицького папства», оскільки вона була «старовинною церквою, що має прямі зв'язки з апостолами». За словами Даніельса, Мартін Лютер бачив, що Ефіопська православна церква сповідувала елементи віри, включаючи «спілкування в обох видах, народні Писання та одружене духовенство», і ця практика стала звичною в лютеранських церквах.

У 1534 р. клірик Ефіопської православної церкви Михаїл Диякон зустрівся з Мартіном Лютером і підтвердив Аугсбурзьку конфесію як «добру віру». Крім того, Мартін Лютер заявив, що лютеранська Імша погоджується з тією, яку використовувала Ефіопська православна церква. Як результат, лютеранські церкви поширили зв'язок з Ефіопською православною церквою.

Новітня історія

У сучасніші часи Ефіопська церква пережила низку подій. ХІХ століття стало свідком публікації амхарського перекладу Біблії. Багато в чому робота Абу Румі протягом десяти років у Каїрі, ця версія, з деякими змінами, трималася до тих пір, поки імператор Хайле Селассі не замовив новий переклад, який з'явився в 1960/1.Edward Ullendorff, Ethiopia and the Bible (Oxford: British Academy, 1988), p. 66 Хайле Селассі також зіграв помітну роль у подальших реформах церкви, які включали заохочення розповсюдження перекладу Абу Румі по всій Ефіопії,Margary Perham, The Government of Ethiopia, second edition (London: Faber and Faber, 1969), pp. 121f а також сприяння вдосконаленій освіті духовенства, значним кроком у зусиллях імператора було заснування Богословської Колегіум церкви Святої Трійці в грудні 1944 р.Perham, Government of Ethiopia, p. 132 Третій розвиток відбувся після відновлення Хайле Селассі в Ефіопії, коли він 30 листопада указом № 2 від 1942 р. видав новий закон про реформування церкви. Основними цілями цього указу було навести порядок у фінансах церкви, створити центральний фонд для її діяльности та встановити вимоги щодо призначення священнослужителів, які до того часу були досить слабкими.Perham, Government of Ethiopia, pp. 130