Фолькло́р (, букв. — народна мудрість; народне знання)Фольклор // Словник іншомовних слів / Уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута.— К.: Наукова думка, 2000. — 680 с. — (Словники України). ISBN 966-00-0439-7, або наро́дна тво́рчість — сукупність експресивної культури, спільної для певної групи людей, культури або субкультури. Фольклор включає в себе усні традиції, такі як казки, міфи, легенди, прислів'я, вірші, жарти та інші усні традиції. Фольклор також включає матеріальну культуру, таку як традиційні стилі будівництва, спільні для групи. Фольклор також охоплює звичаї, дії, пов'язані з народними віруваннями, а також форми та ритуали святкувань — Різдво, весілля, народні танці та обряди ініціації. Народна творчість відображає історичний досвід і світогляд народу та є важливою складовою його духовної спадщини.

Кожен з цих елементів, окремо чи в поєднанні, вважається або . Фольклор також охоплює передачу цих артефактів від одного регіону до іншого або від одного покоління до іншого, що так само важливо, як і його форма. Фольклор зазвичай не входить до формальної шкільної програми або програми вивчення образотворчого мистецтва. Натомість ці традиції неофіційно передаються від однієї людини до іншої — або через словесні інструкції, або через демонстрацію.

Усна народна творчість засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народно-поетичної фантазії, які відбиваються у тематиці декоративно-ужиткового мистецтва, наїву та ін.

Сюди належать різножанрові твори, що виникають в певному середовищі, передаються усно з давніх-давен, зазнаючи певних змін, мають ритуально-магічне, обрядове, естетичне, розважальне або/і виховне значення. Термін «фольклор» вперше використав 1846 року англійський археолог та письменник Вільям Томс.

Основні літературні жанри усного фольклору — перекази, пісні, казки, епос; музичні — пісні, інструментальні наспіви і п'єси; театральні — драми, сатиричні п'єси, театр ляльок; а також танці. Фольклор є історичною основою світової художньої культури, джерелом національних художніх традицій, а також виразником народної свідомості та ідентичності.

Академічне вивчення фольклору називається фольклористика, в Канаді та США його можна вивчати на бакалавраті, магістратурі та докторантурі.

Огляд

Слово «фольклор» (), поєднання (народний, традиційний) і (сукупність традицій і знань, які зазвичай передаються від людини до людини з вуст в уста), було введено в 1846 році англійцем Вільямом Томсом, який винайшов цей термін як заміну термінології того часу «популярні старожитності» або «популярна література». Друга половина слова, , походить від староанглійського lār (навчання, інструкції або знання). Це знання та традиції певної групи, які часто передаються з вуст в уста .

Поняття «фольк» з часом змінювалося. Коли Томс вперше ввів цей термін, «фольк» застосовувався лише до сільських, часто бідних і неписьменних селян. Сучасніше визначення «фольку» — це соціальна група, яка включає двох або більше людей зі спільними рисами, які виражають свою спільну ідентичність через відмінні традиції. «Фольк — це гнучке поняття, яке може позначати націю, як в або ». Це розширене соціальне визначення «фольклору» підтримує ширший погляд на матеріал, тобто традиції, які вважаються «фольклорними артефактами». Тепер визначення включає усі «речі, які люди роблять за допомогою слів (вербальні знання), речі, які вони роблять своїми руками (матеріальні знання), і речі, які вони роблять своїми діями (звичайні знання)». Фольклор більше не вважається обмеженим тим, що є старим або застарілим. Ці продовжують передаватися неофіційно, як правило, анонімно і завжди в багатьох варіантах. Фольклорний колектив не є індивідуалістичним; він оснований на спільноті та плекає свої знання в громаді. «З появою нових груп створюється новий фольклор… серфінгісти, мотоциклісти, комп'ютерні програмісти». На відміну від елітарної культури, де будь-яка окрема робота названого митця захищена авторським правом, фольклор є функцією спільної ідентичності в рамках спільної соціальної групи.

Визначивши фольклорні артефакти, професійний фольклорист прагне зрозуміти важливість цих вірувань, звичаїв і предметів для групи, оскільки ці культурні одиниці не будуть передані, якщо вони не матимуть деякого постійного значення в групі. Це значення, однак, може змінюватися і трансформуватися; наприклад, святкування Хелловіну в 21-му столітті — це не вечір усіх святих Середньовіччя, Хелловін навіть породив власний набір міських легенд, незалежних від історичного свята; ритуали очищення ортодоксального юдаїзму спочатку сприяли здоров’ю людей у ​​країні з невеликою кількістю води, але тепер ці звичаї означають для деяких людей визначення себе як ортодоксального єврея. Для порівняння, така звичайна дія, як чищення зубів, яка також передається всередині групи, залишається практичною проблемою гігієни та здоров'я і не піднімається до рівня традиції, що визначає групу. Традиція починається як запам'ятована поведінка; як тільки вона втрачає своє практичне призначення, не залишається причин для подальшої передачі, за винятком ситуації, коли поведінка набуває значення, що виходить за межі початкової практичності дії. Це значення лежить в основі фольклористики, вивчення фольклору.

Із зростанням теоретичної складності соціальних наук стало очевидним, що фольклор є природним і необхідним компонентом будь-якої соціальної групи; фольклор завжди нас оточує. Фольклор не обов'язково повинен бути старим або застарілим; він продовжує створюватися і передаватись, і в будь-якій групі фольклор використовують для розрізнення «нас» і «них».

Зародження та розвиток фольклористики

Фольклор почав виділятися як автономна дисципліна в період романтичного націоналізму в Європі. Особливою фігурою в цьому розвитку був Йоганн-Готфрід Гердер, чиї твори 1770-х років представляли усні традиції як органічні процеси, пов'язані з місцевістю. Після того, як німецькі держави зазнали нападу наполеонівської Франції, підхід Гердера був прийнятий багатьма його співвітчизниками, які систематизували записані народні традиції та використовували їх у процесі побудови нації. Цей процес із ентузіазмом сприйняли менші країни, такі як Фінляндія, Естонія та Угорщина, які прагнули політичної незалежності від своїх домінуючих сусідів.

Фольклор, як галузь дослідження, набув подальшого розвитку серед європейських вчених 19 століття, які протиставляли традицію новому розвитку сучасності. Головним напрямком дослідження була усна народна творчість сільського селянського населення, яка розглядалася як залишки та пережитки минулого, що продовжували існувати в нижчих прошарках суспільства. «Казки» братів Грімм (вперше видані 1812 р.) — найвідоміша, але далеко не єдина збірка словесного фольклору європейського селянства того часу. Цей інтерес до історій, приказок і пісень зберігався протягом усього 19-го сторіччя і вивів на один рівень новонароджену дисципліну фольклористики з літературою та міфологією. На початку 20 століття кількість і складність фольклористичних досліджень і фольклористів зросла як в Європі, так і в Північній Америці. В той час як європейські фольклористи зосереджувалися на усному фольклорі однорідного селянського населення у своїх регіонах, американські фольклористи на чолі з Францом Боасом і Рут Бенедикт вирішили розглянути культуру корінних американців у своїх дослідженнях і включили сукупність їхніх звичаїв і вірувань як фольклор. Ця відмінність зблизила американську фольклористику з культурною антропологією та етнологією, оскільки вони використовують однакові методи збору даних у своїх польових дослідженнях. Цей розділений альянс фольклористики між гуманітарними науками в Європі та соціальними науками в Америці пропонує безліч теоретичних позицій та дослідницьких інструментів для галузі фольклористики в цілому, навіть якщо вона продовжує бути предметом дискусії в самій галузі.

Термін «фольклористика» разом із альтернативною назвою «вивчення фольклору» почали широко використовувати у 1950-х роках, щоб відрізнити академічне дослідження традиційної культури від самих . Коли в січні 1976 року Конгрес США прийняв Закон про збереження американського фольклору (Public Law 94-201), що збіглося зі святкуванням , фольклористика в Сполучених Штатах «досягла повноліття».

«…[Спосіб життя традиційної громади] означає традиційну експресивну культуру, спільну для різних груп у Сполучених Штатах: сімейну, етнічну, професійну, релігійну, регіональну; експресивна культура включає широкий спектр творчих і символічних форм, таких як звичаї, вірування, технічні навички, мова, література, мистецтво, архітектура, музика, ігри, танці, драма, ритуали, вистави, рукоділля; ці форми в основному засвоюються усно, шляхом наслідування або у виконанні, і, як правило, зберігаються без офіційного навчання чи інституційного керівництва.»

Доданий до великої низки інших законів, спрямованих на захист природної та культурної спадщини Сполучених Штатів, цей закон також знаменує зміну національного усвідомлення. Він підкреслює зростаючє розуміння того, що культурне розмаїття є національною силою та ресурсом, який варто захищати. Парадоксально, але це об'єднує, а не роз'єднує громадян країни. «Ми більше не розглядаємо культурні відмінності як проблему, яку потрібно вирішити, а як чудову можливість. У розмаїтті американського фольклору ми знаходимо ринок, що наповнений обміном традиційними формами та культурними ідеями, багатим ресурсом для американців». Це розмаїття щорічно відзначається на та багатьох інших по всій країні.

Існує багато інших визначень. Згідно з основною статтею на цю тему, існує «чотири функції фольклору»: Фольклор дозволяє людині уникати репресій, які накладає на неї суспільство. Фольклор підтримує культуру, виправдовуючи її ритуали та установи для тих, хто їх виконує та дотримується. Фольклор є педагогічним засобом, який зміцнює моральний дух і цінності, розвиває розум. Фольклор є засобом застосування соціального тиску та здійснення соціального контролю.

Визначення терміна «фольк»

Соціальна група «фольк» 19-го століття, визначена в оригінальному терміні «фольклор», вважалася сільською, неписьменною та бідною. Ця група складалася з селян, але міське населення до неї не входило. Лише наприкінці 19-го століття міський пролетаріат (на основі марксистської теорії) почав розглядатися як «фольк». Спільною рисою цього розширеного визначення була ідентифікація як нижчого класу суспільства.

Пізніше, у 20-му столітті, в комбінації з новими підходами у соціальних науках, фольклористи також переглянули та розширили своє визначення групи «фольк». У 1960-х роках стало зрозуміло, що соціальні групи, тобто фольклорні групи, оточують нас; кожен індивід має безлічі різних ідентичностей і супутніх їм соціальних груп. Першою групою, в якій кожен із нас народжується, є родина, і кожна родина має свій унікальний . У міру того, як дитина росте як особистість, її ідентичність також зростає, включаючи вік, мову, етнічну приналежність, професію тощо. Кожна з цих когорт має свій власний фольклор, і, як зазначає один фольклорист, це «не пуста спекуляція… Десятиліття польових досліджень переконливо продемонстрували, що ці групи справді мають власний фольклор». У цьому сучасному розумінні фольклор є функцією спільної ідентичності всередині будь-якої соціальної групи.