Лев Микола́йович Толсто́йТолстой, за народною вимовою, називав себе Льов (Лёв), див. Гусев Н. Н. Лев Николаевич Толстой: Материалы к биографии с 1870 по 1881 год. — М.: Изд-во АН СССР, 1963. — С. 296. (; , с. Ясна Поляна, Тульська губернія, Російська імперія — , станція Астапово, Рязанська губернія) — один із найвідоміших російських письменників. Брав участь в обороні Севастополя. Просвітник, публіцист, релігійний мислитель, його авторитетний погляд послужив причиною виникнення нової релігійно-моральної течії у Російській імперії — толстовства. Член-кореспондент Імператорської академії наук (1873), почесний академік за розрядом красного письменства (1900). Пацифіст.

Письменник, ще за життя визнаний очільником російської літератури. Творчість Льва Толстого ознаменувала новий етап у російському та світовому реалізмі, виступивши містком між класичним романом XIX століття та літературою XX століття. Лев Толстой сильно вплинув на еволюцію європейського гуманізму, а також на розвиток реалістичних традицій у світовій літературі. Твори Льва Толстого багаторазово та інсценувались у СРСР і за його кордоном; його п'єси ставились на сценах усього світу.

Найвідомішими є такі романи як «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Воскресіння», автобіографічна трилогія «Дитинство», «», «», повісті «Козаки», «», «Крейцерова соната», «», цикл нарисів «Севастопольські оповідання», драми «» і «», автобіографічні релігійно-філософські твори «» і «», антивоєнні твори «Царство Боже всередині вас», «Одумайтесь!», «Закон насильства і закон любові» та інші.

Життєпис

Дитинство Народився 9 вересня 1828 у садибі Ясна Поляна Тульської губернії (нині музей-садиба в Тульській області), в одній з найзнатніших російських дворянських родин. Далекий родич Лева Миколайовича, Петро Олексійович Толстой, сподвижник Петра I, був жорстоким, підступним і властолюбним вельможею, людиною великого державного розуму і величезної сили волі. За заслуги перед царем йому був подарований графський титул. За материнською лінією, Лев Миколайович належав до давнього роду князів Волконських. Належність до аристократії багато в чому визначала поведінку і думки Толстого. У юності і в зрілі роки він багато роздумував про особливе покликання старого російського дворянства, що зберігає ідеали природності, особистої честі, незалежності й свободи. На схилі віку його стало обтяжувати привілейоване становище і побутовий устрій, несхожий на побут простого народу.

Перші роки життя Толстого пройшли в маєтку батьків Ясна Поляна недалеко від міста Тули. Дуже рано, у півторарічному віці, він втратив матір Марію Миколаївну, жінку емоційну і рішучу. Толстой знав багато сімейних розповідей про матір. Образ її був овіяний для нього найсвітлішими відчуттями. Батько, Микола Ілліч, відставний полковник, дружив із декабристами Ісленьєвим і Колошиним. Він відрізнявся гордістю і незалежністю у відносинах з представниками влади. Для Толстого-дитини батько був втіленням краси, сили, пристрасної, азартної любові до радощів життя. Від нього він успадкував захоплення псовим полюванням, красу і азарт якої багато років опісля Толстой виразив на сторінках роману «Війна і мир» в описі цькування вовка гончаками старого графа Ростова.

Теплі та зворушливі спогади про дитинство були пов'язані у Толстого також зі старшим братом Николенькою. Николенька навчив маленького Льовушку незвичайним іграм, розповідав йому та іншим братам історії про загальне людське щастя.

У першій повісті Толстого «Дитинство» її герой Николенька Іртеньєв, багато в чому біографічно та душевно близький авторові, говорить про ранні роки свого життя: «Щаслива, щаслива, безповоротна пора дитинства! Як не любити, не леліяти спогадів про неї? Спогади ці освіжають, прославляють мою душу і служать для мене джерелом кращої насолоди». Ці слова міг би сказати про своє дитинство і автор повісті.

Юність 1837 — сім'я Толстого переїхала з Ясної Поляни до Москви. Закінчилося безтурботне, радісне дитинство. Влітку цього року несподівано помер батько, опікункою осиротілих дітей стала їхня тітка, сестра батька Олександра Іллівна Остен-Сакен. Через 4 роки вона померла. Родина Толстого переїхала до Казані, де проживала інша тітка, Пелагея Іллівна Юшковська.

1844 року Толстой, бувши аристократом за походженням, одразу вступив на філософський факультет Казанського університету. Вчився несистематично, пропускав лекції і зрештою не був допущений до перехідних іспитів. Не отримавши допуску до здачі екзамену з історії, він 1845 року перейшов на юридичний факультет. Але і тут викладали історію, лекції з якої йому здавалися нудними й неприємними. Знов почав їх пропускати. Вдавався зі всією пристрасністю до світських веселощів і гульні. Тоді він зневажливо ставився до людей несвітських, неаристократичних. Брат Сергій називав його «дріб'язковим малим». Але не тільки світські веселощі захоплювали Толстого. Він багато роздумував про долю людства, про місце наук у житті. Якось Толстой-студент зауважив у розмові: «Історія… — це не що інше, як збір байок і марних дрібниць, пересипаних масою непотрібних цифр і власних імен…». У науках молодий Толстой шукав перш за все практичного сенсу. Його не цікавили знання, які не могли бути застосовані в повсякденному житті. Такий погляд на науку взагалі характерний для багатьох людей, світогляд яких формувався в 1840-і рр.

Різкість і незалежність думок Толстого зберігалися впродовж всього життя. А заперечення традиційної історичної науки з новою силою виявилося в 1860-ті в романі «Війна і мир».

12 квітня 1847 — розчарований університетською освітою, він подав прохання про виключення з університету. Він вирушив у Ясну Поляну, сподіваючись випробувати себе на новій царині — впорядкувати побут своїх кріпаків. Дійсність розбила його задуми. Селяни не розуміли пана, відмовлялися від його порад і допомоги. Толстой вперше гостро відчув величезну, непереборну прірву, що розділяла його, поміщика, і простий народ. Соціальні та культурні перепони між освіченою верствою й народом стали однією з постійних тем художньої прози і статей Толстого.

Свій перший невдалий досвід господарювання він описав через декілька років в оповіданні «Ранок поміщика» (1856 рік), герой якого, Нехлюдов, наділений рисами Толстого.

Повернувшись з Ясної Поляни, Толстой провів кілька років у Петербурзі та в Москві. Він детально аналізує в щоденниках свої вчинки та переживання, прагне виробити програму поведінки, досягти успіхів у різних науках і сферах життя, в кар'єрі. Із самоаналізу в щоденниках зростала його художня проза. Толстой у щоденниках 1847—1852 ретельно фіксував різні переживання та думки в їхніх складних і суперечливих зчепленнях. Він холодно аналізував прояв егоїстичних настроїв у високих і чистих відчуттях, простежував рух, перетікання одного емоційного стану в інший. Спостереження над собою чергуються з описами зовнішності, жестів і характеру знайомих, з роздумами про те, як створювати літературний твір. Толстой орієнтувався на досвід психологічного аналізу письменників-сентименталістів XVIII століття Л.Стерна і Ж.-Ж.Руссо, засвоїв прийоми розкриття переживань у романі М. Лермонтова «Герой нашого часу». У березні 1851 Толстой написав «Історію вчорашнього дня» — уривок, у якому детально описує свої відчуття. Це вже не просто щоденниковий запис, а художній твір.

Офіцер і літератор У квітні 1851 вирушив на Кавказ, де російські війська вели війну з місцевими горянами. У січні 1852 поступив на службу в артилерію. Брав участь у битвах, працював над повістю «Дитинство». Її надрукували під заголовком «Історія мого дитинства» (назва належала Некрасову) в № 9 журналу «Современник» за 1852 р. Вона принесла Толстому успіх і славу одного з найталановитіших російських письменників. 1854 року також у № 9 «Современника» з'явилося продовження — повість «Отроцтво», а в № 1 за 1857 опублікували повість «Юність», що завершила розповідь про Николенька Іртеньєва — героя «Дитинства» й «Отроцтва».

Своєрідність «Дитинства» й «Отроцтва» тонко помітив літератор і критик М. Чернишевський в статті «Дитинство і отроцтво. Військові оповідання гр. Толстого» (1856). Він назвав відмінними рисами толстовського таланту «глибоке знання таємних рухів психічного життя і безпосередню чистоту етичного відчуття». Три повісті Толстого — не послідовна історія виховання і дорослішання головного героя і розповідача, Николеньки Іртеньєва. Це опис низки епізодів його життя — дитячих ігор, першого полювання і першої закоханості в Сонєчку Валахіну, смерті матері, відносин з друзями, балів і навчання. Те, що оточує, здається дрібним, негідним уваги, і те, що для інших є дійсними подіями життя Николеньки, у свідомості самого героя-дитини займають рівне місце. Образа на вихователя Карла Івановича, який убив над головою Николеньки муху хлопавкою і розбудив його, переживається героєм не менш гостро, ніж перше кохання або розлука з рідними. Толстой докладно описує відчуття дитини. Зображення відчуттів у «Дитинстві», «Отроцтві» і «Юності» нагадує аналіз власних переживань у щоденниках Толстого. Намічені в щоденниках і втілені в цих трьох повістях принципи зображення внутрішнього світу персонажів перейшли в романи «Війна і мир», «Анна Кареніна» і в багато інших пізніших творів Толстого.

Тема простоти і природності як вищої цінності життя і «суперечка» з «парадним», красивим зображенням війни виражена в Севастопольських оповіданнях Толстого: «Севастополь у грудні» (1855), «Севастополь у травні» (1855) і «Севастополь у серпні» 1855 року (1856). У нарисах описані епізоди оборони Севастополя росіянами під час Кримської війни. Толстой сам брав участь в обороні Севастополя і багато днів і ночей провів у найнебезпечнішому місці — на 4-му бастіоні, який нещадно обстрілювала ворожа артилерія.

Севастопольські оповідання Толстого — це не панорамний опис всієї багатомісячної гігантської битви за місто, а замальовки кількох днів із життя його захисників. Саме у деталях — у зображенні буднів солдатів, матросів, сестер милосердя, офіцерів, міщан — Толстой шукає справжню правду війни.

Провідний мотив севастопольських оповідань — протиприродність і безумство війни. У нарисі «Севастополь у грудні» Толстой описує не дивовижну правильність бою, а страшні сцени страждань поранених у госпіталі. Він використовує прийом контрасту, різко зіштовхуючи мир живих і прекрасну природу зі світом мертвих — жертв війни. Наприклад, розповідає про дитину, що збирає польові квіти між трупами, що розкладаються, й зачіпає ногою витягнуту руку безголового мерця.

Письменник

19 листопада 1855 прибув до Петербурга. Його ім'я вже овіяне славою. На співпрацю з Толстим сподівалися письменники і журналісти різних напрямів. Але літературне середовище, дух літературних гуртків і суперництва відштовхнув Толстого від нових знайомих. Їхні інтереси здаються йому дрібними і нікчемними, життя — метушливим і безглуздим. Толстой відводив душу в гульні з циганами і в нестримній картярській грі. У травні 1856 залишив Петербург і поселився в Ясній Поляні.

Восени 1859 відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей. Він займався з дітьми історією, давав їм теми для творів. До 1861 року в селах, які належали Толстому, було створено 21 школу. 1862 року школу закрили після поліційного обшуку. Причиною стали підозри влади в тому, що студенти, що викладали в яснополянській школі, займалися антиурядовою діяльністю. Висновки зі своєї діяльності в яснополянській школі письменник сформулював у статті зі «скандальною» назвою: «Кому у кого вчитися писати: селянським хлоп'ятам у нас або нам у селянських хлоп'ят?». На думку Толстого, народне мистецтво і культура не нижчі, а скоріше вищі за культуру і мистецтво, визнані в освіченому суспільстві. Селянські діти зберігають душевну чистоту і природність, загублену в освічених станах. Їхнє навчання цінностям «високої» культури, вважає Толстой, навряд чи необхідно. Навпаки, сам письменник, займаючись з ними, опинився в ролі не вчителя, а учня.