Був один чоловік. Жив він кілька років і не мав жодної дитини. Аж на п'ятім році зайшла його жінка в тяготу. Але тої днини, що мала мати родини, він поїхав у ліс за дровами. Привозить увечір дрова, входить до хати, сідав на лаву, а моші (баба акушерка) каже йому:
Там не сідай, бо там дитина. Де навернеться сісти, то моші каже, що все дитина. А він каже:
А то що таке, там дитина і там дитина, а то звідки таких дітей?
А к:оші каже йому:
Звідки би було? Бог тобі дав дванадцять хлопців. А він як учув, перестрашився дуже, що стільки дітей, та й пішов у ліс, в такий темний, що світа не видно, та й там іздичав.
Тоті хлопці ростуть, а він у лісі як здичав, найшов собі діру те. й там жив так, як який звір. Може, там жив п'ятнадцять, двадцять років. Хлопці виросли всі дванадцять. Питаються своєї мами:Де наш тато, ци умер, ци що? А мама хлопцям каже:
Ні, не вмер, але як ви породилися, та й він напудився, що вас аж дванадцять, і зі страху втік у ліс та й здичав. Кажуть хлопці:
Ану, ми підем шукати його.
Зібралися всі дванадцять і пішли в ліс. Ходять по лісі, дивляться: в однім місці якийсь чоловік помежи дуби втік до скали. Приходять там, де він утікав, дивляться: коло тої скали є чотири дуби, так рідко стоять один від другого, так навхрест; а він як не видить нікого, то ходить від одного дуба до другого, а від другого до третього, а від третього до четвертого, і так зробив собі стежку навхрест. Ви-дять тоті хлопці, що там його не найдуть; але каже наймолодший до них:
Хо дім додому, пошлем завтра маму до міста, аби купила чотири скляночки і в кожду скляночку аби взяла по кватирці горілки і чотири полумиски такі аби купила.
Другий день послали маму до міста. Купила мама скляночки і в кождій горілки і чотири полумиски принесла додому. Казав знов той наймолодший зварити курку. Зварила мама, забрали вони і пішли в ліс. Приходять там, а він, тато їх, як уздрів, що вони йдуть, та й живо до скали, та й сховався. Взяв той наймолодший хлопець, порозкладав на всі чотири части (сторони) по скляночці і по полумискові з м'ясом, і пішли вони набік, поховалися і дивляться збоку. А він виходить із скали, походжає тою стежкою, дивиться на тоті скляночки і на м'ясо, сідає, кушає того м'яса та й горівки; смакує йому, випив усю горівку та й упився, і зараз заснув. Вони обскочили, ухопили його, принесли додому. Але він був п'яний, та й нічо не тямив. Як витверезився, зачав кричати, зачали сини його опам'ятовати; ніц не помагало; взяли, зв'язали його.
Помаленько, за два ци за три дні, прийшов до себе, до розуму; уже зачав ґаздувати. Кажуть йому хлопці його:
Тату, ви ґаздуйте, а ми підем у світ, аби-м собі заслужили кождий по коневі.
Зібралися і пішли всі одинадцять, а дванадцятого не приймали до компанії, бо мали його за дурного. А він не був дурний, але видавався перед ними дурним. Пішли тоті одинадцять, дивляться: іде і той дурний за ними, здогоняє їх, а вони кажуть йому:
А ти чого? Не ліпше, аби ти дома був; яке ти заслужиш собі, то буде на що дивитися! А він каже до братів:Як собі заслужу, так буду мати.
Тогди вони умовилися так: в рівний рік аби зійшлися докупи: до тої корчми. Та й розійшлися, кождий собі окремо питати служби. Понаходили собі кождий службу.
А той наймолодший, що вони мали його за дурного, наймш.ся в такого великого пана графа пасти стадо в таких полонинах. Взяв він, пішов до стада та й пасе ціле літо такі коні; поспасав, що аж мило дивитися. Виїздить пан той його, а уже сніжок натряхав увосени, аби він стадо згонив до двора на зимівлю. Дивиться на своє стадо: такі коні, що не може собі налюбитися тими кіньми, і каже йому:
Добре мені коні випас, добрий-єс у мене слуга. А в:ін каже панові:
Прошу пана, вони би не такі були, але отой паршивий кінь не давав їм ціле літо пити; скоро лиш до води я гонив, а він з вибриком наперед нап'ється сам, а тим коням поколотить воду, та й уже вони не хотять пити.
Пан каже йому:
То уже пропало, принаймні, що коні здорові. А як буде так і в селі робити, то я тобі дам стрільбу, та й його застрілиш.
Погнав він із дому до води, а той паршивий кінь так робить.і в селі; побіжить наперед, нап'ється сам, а коням покаламутить воду.
Пригонить коні від води і каже панові:
Той кінь так і тут робить, як там робив у полі. Пан набив стрільбу і каже йому:
На тобі! Як займиш знов до води, а буде каламутити воду, то аби-с застрілив його.
Він займив знов до води, а той паршивий кінь знов каламутить. Він, побіг наперед стада, відтяг курок, хоче його стріляти. А кінь заговорив до нього та й каже йому:
Стій! Не стріляй мене, я стану тобі в пригоді. Той стадник задивувався, що кінь заговорив до нього. Каже кінь йому:
Як вийде рік тобі, аби-с не брав нікотрого коня, лиш мене; не бійся, добре вийде тобі.
Пригонить до двора, а пан питається:
А. що, уже не колотив воду той кінь паршивий? А він каже:
Ні.
Прийшла весна, а тому стадникові вийшов рік. Входить пан з ним до стайні цугової, каже йому:
Вибирай собі коня, якого ти собі вподобаєш. Передивився вінскрізь такі коні, хоть голися до нього, а пін не бере нікотрого, але шукає за тим паршивим. Приходить до другої стайні, дивиться: є той паршивий кінь, а він каже панові:
Я цього беру собі паршивого. А пан каже йому:
Я не хочу, аби ти брав паршивого коня, ти мені вірно служив, а тепер би ти на такім паршивім коні їхав. Він каже панові:
Таки беру цього паршивого коня, не хочу пана кривдити.
Вздрів пан, що він нікотрого не хоче, лиш того паршивого; взяв доплатив йому ще грішми, а він узяв коня того паршивого на якийсь воловід, подякував панові та й пішов.
Виходить з тим конем за те село. Каже кінь йому:
Подивися мені в праве вухо.
Та й подивився в праве вухо; витягає трендзлу злоту, сідло злете, а кінь став таки злотий. Подивився в ліве вухо; витягає собі злоте убрання, шаблю, все, що до нього належить. Сів собі; добрий кінь так, як муха, летить.
Прилетів під те село, де мають його брати з'їхатися. А кінь каже до нього:
Злізай, подивися у праве та й у ліве вухо. Та й зліз, подивився у вуха: такий кінь став паршивий, як був, а він таки такий, в якім був убраний. Ідуть далі.
Здибають старця, а кінь каже:
Заміняйся із сим старцем за одежу. Ти йому дай своє добре, а він най дасть тобі своє дрантиве.
Взяв він, замінявся з тим дідом. Дід утішився дуже, що дістав добру одежу за дрантя. Взяв, пішов далі. Доходить до тої корчми, а брати його уже є там. Такі коні мають, як змії, такі собі позаслужували. Дивляться, що він іде, та й кажуть один до другого:
Ос їде і наш дурний, ото собі заслужив десь в якогось корчмаря, дрантя на нім, а кінь якийсь паршивий.
Приходить він до корчми, а вони встилаються ним; не хоче нікотрий відозватися до нього. Став собі коло порога та й стоїть. Вони п'ють, співають; зібралися та й їдуть. А він бере та й тягнеться за ними, не сідає на свого коня. Насміялися з нього добре та й поїхали.
Міркує він, що вони уже виїхали зо дві милі; подивився у праве і у ліве вухо. Кінь став злотий, а він у злотім убранні, в такім, що аж земля сіяє. Як кінь зачав бігти, так як птах таки на повітрі летить. Дивляться його брати:
Якийсь принц їде,кажуть один до другого. Наздоганяє братів своїх. Зараз вони йому простудилися: стало п'ятеро по однім боці, а шестеро по другім боні дороги, відсалютували йому і говорять собі:
Десь цьому королевичу борзо треба, що він так погнав конем.
А вони не знають, що то їх брат. Поїхав він наперед, став там, де вони мають попасати, перебрався так назад, як був по-старецьки, і чекає на них. Кінь був віщун та й йому казав, де що має бути, та й він був віщуном, але не таким, як кінь. Приїздять його брати, кажуть йому:
Та ми тебе лишили, а ти уже напереді. А він каже:
Я пішов навправець отуди млаками, долинами та й я вас перейшов.
Зачали знов пити, дав коням їсти, а йому найстарший брат купив порцію горівки, дали йому кавалок хліба та й питаються:
А коневі тому не даєш нічо їсти? А він каже:
Та що йому дам, коли я сам не маю. Погасли, беруть та й їдуть; уже недалеко було додому.
Брати поїхали уперед, а він лишився ззаду. Приїхали
додому, питається тато й мама:
А тот їде Іван ци Данило? А вони кажуть їм:
'Іде там іззаду, такий дрантивий, а кінь паршивий. Приходить додому, а брати його уже п'ють, гуляють. Дивиться тато, що він іде та й коня за собою тягне якогось паршиного. Взяв прив'язав того коня до якогось плота, а сам Е ходить до хати; став собі коло дверей, так як старець, та й стоїть, ніхто йому нічого не каже, ані обізветься до нього, їдять, п'ють, співають, а він стоїть; аж коли брат його найстарший уздрів, дав йому кавалок хліба і порцію горівки. Узяв він випити та й пішов на двір.
Його брати, що пили, а далі зачали радитися:
Верім сідаймо на коні та й їдьмо у світ шукати такого ґазди, аби мав дванадцять доньок. А другі кажуть:
Коби одинадцять для нас, а дурному нащо? А той наймолодший, що вони дурнем його називали, слухає за плотом, та мовчить. Взяли тоті одинадцять братів посідали на коні та й поїхали, а того, наймолодшого, лишили, дома. Тоті вже десь виїхали зо дві милі, а тот їх брат Іван ци Данило дурний каже татові:
Та й я поїду за ними. А тато каже:
Нащо тобі куди їхати, будь дома, видиш: тоті твої брати мають добрі коні, файний убор, а ти такий дрантивий, а кінь паршивий. Де ти таким конем годен з'їхати з ними?
Чує, що так тато йому каже, не міг стерпіти, подивився коневі у праве і в ліве вухо. Кінь став такий, як злотий, а на нім: убрання таке, як злоте, та й каже татові:
А що, не маю чим їхати та й у що убратися? Тато як уздрів, та й аж напудився; узяв, поцілував його, а він тата і маму, сів на коня та й поїхав. Як кінь зачав бігти, так як птах летить, наздоганяє братів. Дивляться вони якийсь король їде, говорять собі потихо:
Цей король позавчора їхав і ниньки їде, він десь доконче за чимось їде.
Наздогнав свої брати. Вони проступили йому дорогу, віддали призинтирку (салютували), а він віддав їм; проминув братів своїх та й затримав коня, заждав на них та й питається їх:
Де ви їдете, панове кавалери? А вони йому кажуть:
Їдем у світ, нас є дванадцять братів та й їдем шукати такого ґазди, аби мав дванадцять доньок. Каже той ніби король:
А дванадцятий де ж ваш брат? Коли ви кажете, що є вас дванадцять, а я виджу вас лиш одинадцять. Вони йому кажуть:
Лишився дома ґаздувати, бо він не має доброго розуму.
Відзивається той король:
То я ваш брат наймолодший.
А вони не хотять йому вірити. А він каже до них:
Коли не вірите, то станьте.
Взяли вони, поставали кіньми. Він зліз з коня, подивився коневі в праве і в ліве вухо, став такий кінь паршивий, як був, та й він такий дрантивий, як був. Як уздріли брати його, кождий зліз з коня і поцілував його. Тогди кажуть йому:
Будеш тепер нашим комендантом, так як був наш найстарший брат.
Тепер каже він до них:
А де ж ви гадаєте їхати, аби надибати такого ґазди, щоб мав дванадцять доньок? А вони кажуть:
А ми не знаєм, де найти. Каже він до них:
Сідайте на коні, добре тримайтеся та й їдьте зо мною. Посідали та й їдуть, дивляться: а він зліз з коня, найшов гребінь, підоймив, сховав до кишені. А брати питаються:
А то нащо ти підоймив гребінь та й сховав до кишені?
А він каже до них:
Стане мені в пригоді.
їдуть далі, найшов кремінь, зняв його, сховав до кишені. їдуть далі, найшов щітку, зняв, сховав.
Знов їдуть. Приїхали до двора, обмурованого муром таким, що лиш птах може перелетіти. Приїздять до брами, а там на брамі стоять два опирі на варті. Каже кінь до нього:
Добудь шаблю, махни на чотири части, а брама відтвориться.
Так він зробив. Брама відтворилася, а опирі не чули, як вони заїхали. Пустили коні до стайні, а коням уже було занесено обрік, порцію сіна і цебрик води кождому коневі. Повходили до покою, до одного, до другогоа там було аж дванадцять покоїв, а в дванадцятім покою було там що їсти і пити. Посідали, наїлися і напилися, а тогди входить тота пані, що її двір, і каже до них':
Що ви тут приїхали? А вони кажуть їй:
Приїхали ми до вас, аби-сте дали за нас свої доньки. Каже вона:
Да.м я за вас свої доньки, але як цеї ночі переспите з моїми доньками.