Революція 1848—1849 років у Австрійській імперії — соціальна революція у Австрійській імперії, одна з європейських революцій 1848—1849 років. Задачами революції було встановлення громадянських прав та свобод, ліквідація феодальних пережитків. Окрім глибокої кризи політичної системи приводом до революції послужили міжетнічні протиріччя у багатонаціональній державі, прагнення народів імперії до культурно-політичної автономії. Фактично революція, що почалась у Відні, незабаром розпалась на декілька окремих національних революцій у різних частинах імперії.

Передумови Австрійська імперія наприкінці правління Меттерніха (1815—1846) опинилась у стані глибокої кризи. Політична система, заснована на консервації старих порядків, підтриманні абсолютизму, централізації та всевладдя бюрократії, вже не відповідала вимогам часу: в Австрії та Чехії бурхливо розвивалась промисловість й банківська сфера, зміцнювалась національна буржуазія, розпочався культурний підйом народів імперії, що супроводжувався зростанням впливу інтелігенції та розвитком національних рухів. З 36 мільйонів громадян імперії австрійці складали меншість (трохи більше 20 %), тоді як решта народів — угорці, чехи, італійці, поляки, хорвати, словаки, румуни, русини (українці) й словенці — перебували у підпорядкованому становищі, не мали національних автономій й підлягали політиці германізації. У 1840-х роках посилились національні рухи народів імперії, головною метою яких стали визнання національної мови та надання культурно-політичної автономії. Особливо широкого розмаху ці рухи набули у Ломбардо-Венеційському королівствідіяльність групи «Молода Італія» Джузепе Мадзіні, Чехіїрух за національне відродження та відновлення прав чеського сейму на чолі з Франтішком Палацьким та Угорщині«рух за реформи» Іштвана Сеченьї та Ференца Деака.

У 1846 році в Австрії спалахнула економічна криза: безліч підприємств збанкрутіли, різко зросло безробіття та впала платоспроможність населення, у деяких селянських регіонах почався голод. Уряд лишався пасивним та не вживав енергійних заходів для виходу з кризи. 21 лютого 1846 року в Кракові, який того часу був незалежною республікою, спалахнуло повстання на підтримку відновлення Польщі та з гаслами радикальних антифеодальних реформ. Практично одночасно розпочалось повстання селян у Галичині, що вилилось у жорстоку «Галицьку різню». Урядові вдалось використати польських селян для придушення Краківського повстання, й незабаром Краків було приєднано до Австрійської імперії.

У той же час в Італії за ініціативою папи Пія IX почались ліберальні реформи, у Тоскані та Папській області було введено свободу друку, що сприяло новому підйому італійського національного руху, у тому числі й в австрійських володіннях, з вимогою об'єднання Італії. У вересні 1847 року починаються сутички між італійськими демонстрантами та австрійською поліцією у Ломбардії, які швидко набули кривавого характеру і 24 лютого у Ломбардо-Венеційському королівстві було введено воєнний стан.

Початок революції

Віденське повстання 13-15 березня 1848 року

У лютому 1848 року спалахнула революція у Франції, в Бадені, Гессен-Дармштадті та Вюртемберзі до влади прийшли ліберальні уряди, в королівстві Обох Сицилій встановлено конституційну монархію. 3 березня члени ландтагу Нижньої Австрії виступили з пропозицією скасування селянських повинностей й розширення прав і повноважень ландтагів. За тиждень вони підготували меморандум імператору з програмою демократичних реформ. Одночасно на вулиці австрійських міст вийшли студенти, що вимагали свободи друку, громадянської рівності та загального народного представництва. В угорських державних зборах після виступу Лайоша Кошута розпочалась підготовка широких соціально-політичних реформ.

13 березня у Відні відкрились засідання ландтагу Нижньої Австрії, а перед його будівлею, на майдані Герренгассе, зібрався численний натовп, що вимагав проведення демократичних реформ і відставки Меттерніха. Було зачитано промову Кошута на Пожоньському сеймі, яка викликала бурхливе схвалення та появу закликів до повалення уряду та створення національної гвардії. Комендант столиці ерцгерцог Альбрехт вивів на вулиці міста війська і влаштував бійню на Герренґассе, що викликало вибух обурення і новий підйом повстання: жителі Відня почали громити арсенали, урядові заклади, підприємства, зводити барикади. Імператор Фердинанд I був змушений піти на поступки: Меттерніха було відправлено у відставку й оголошено про створення комітету для розробки законопроєктів. 14 березня було скасовано цензуру, започатковано національну гвардію та Академічний легіон (із студентів). 15 березня під тиском протестантів, що взяли в облогу імператорський палац, Фердинанд I проголосив скликання конституційних зборів для ухвалення конституції. Це означало перемогу революції в Австрії.

Розвиток революції навесні 1848 року Революція у Відні значно вплинула на події в інших частинах імперії. 15 березня у Пешті, в результаті виступів народу, влада перейшла до рук революційного органу — Комітету громадської безпеки. Імператор погодився на створення в Угорщині уряду, підзвітного парламенту. 11 березня спалахнуло повстання у Мілані під гаслом «Геть Австрію!», яке швидко поширилось на Венецію та інші провінційні міста. Після п'ятиденних боїв австрійська армія Йозефа Радецького залишила Ломбардію. Австрійські війська також було вигнано з Парми і Модени. У Венеції було проголошено республіку, а Сардинське королівство оголосило війну Австрійській імперії. За таких умов австрійська влада пішла на значні поступки революційному рухові. 17 березня було створено новий уряд Франца-Антона Коловрата, підзвітний парламенту, який почав проводити ліберальні реформи: було скасовано придворні відомства та Державну раду, оголошено політичну амністію, зміщено реакційних міністрів та радників імператора, функції управління Віднем передано Тимчасовому комітету, який складався з представників ліберальної інтелігенції та дворянства.

Тим не менше реакціонери на чолі з ерцгерцогинею Софією продовжували впливати на імператора. У квітні 1848 року з їхньої ініціативи було опубліковано Тимчасові правила друку, які відновили цензуру. Однак під тиском студентських виступів міністр внутрішніх справ Франц фон Піллерсдорф призупинив дію цих правил. Тим часом революція пошировалася й на інші австрійські міста: у Лінці, Граці, Інсбруку спалахували повстання, створювались місцеві національні гвардії. Але в цілому рух поза Віднем відрізнявся слабкістю та неорганізованістю й був швидко придушений.

25 квітня було опубліковано проєкт Конституції, розроблений комітетом під керівництвом Піллерсдорфа: Австрія оголошувалась конституційною монархією (без Угорщини та володінь в Італії), визнавалась свобода совісті, друку, зібрань, петицій, союзів, рівність громадян, створювався двопалатний рейхстаг (нижня палата обирається народом, верхня — частково призначається імператором з принців Габсбурзького дому, частково обирається крупною аристократією), законодавча влада лишалась за імператором та рейхстагом, причому закони мали вступати в силу лише після затвердження обома палатами та імператором. Проєкт конституції викликав невдоволення з боку радикальної частини революціонерів. Студенти й національна гвардія виступили з вимогами обрання сенату народом та загальних виборів до нижньої палати. 5 травня уряд пішов у відставку, а новий кабінет очолив Піллерсдорф, який 11 травня опублікував виборчий закон, що вводив двоступеневі вибори до палати представників та усував від голосування робітників та студентів. 14 травня було оголошено про розпуск центрального комітету національної гвардії. Це викликало новий спалах революції: робітники віденських передмість разом зі студентами та радикальною інтелігенцією знову вийшли на вулиці та почали зводити барикади. Уряд був змушений 16 травня скасувати рішення про розпуск центрального комітету та пообіцяти перегляду проєкту конституції. Нова спроба уряду наприкінці травня 1848 року поставити під свій контроль студентські організації й ліквідувати Академічний легіон також провалилась: студенти звернулись за допомогою до робітників передмість та, збудувавши у столиці понад 100 барикад, взяли гору над загонами національної гвардії, яка на той час перейшла на бік поміркованих. Влада у місті перейшла до Комітету безпеки, до складу якого увійшли, в тому числі, представники студентських організацій та національної гвардії. 1 червня було оприлюднено новий виборчий закон, згідно з яким парламент ставав однопалатним, й виборчі права було надано більш широким шарам суспільства (хоча було збережено двоступеневу систему виборів).

17 травня 1848 року переляканий революційними виступами у Відні, імператор Фердинанд I зі своїм двором переїхав до Інсбрука, який швидко перетворився на центр контрреволюції, куди стікались усі реакційні та консервативні сили країни. Імператор почав шукати зближення із слов'янськими народами імперії, бажаючи протиставити їх австрійській та угорській революціям.

Соціальні та національні рухи в революції

Соціальні рухи в Австрії влітку 1848 року Травневі події продемонстрували розкол у революційному русі: частина ліберального дворянства та інтелігенції, задовольнившись конституційними перетвореннями, виступила проти радикального студентства та робітників. Влітку 1848 року протиріччя між середнім класом та робітниками ще більше загострились. Економічна ситуація продовжувала погіршуватись, різко зросли безробіття та інфляція, малі та середні підприємства опинились на межі банкрутства. Все це сприяло подальшій радикалізації робітничого руху, у якому на перше місце вийшли соціальні вимоги підвищення заробітної платні, введення соціального страхування, скорочення робочого дня. Організація урядом громадських робіт не змогла вирішити проблему зайнятості.

22 липня відбулось відкриття рейхстагу Австрії, обраного за новим виборчим законодавством. Перемогу на виборах здобули помірковані ліберали, що прагнули закріпити завоювання революції й зупинити соціальні заворушення. На прохання депутатів до Відня повернувся імператор, який сформував помірковано-консервативний уряд барона Добльхофа. 1 вересня рейхстаг затвердив закон про скасування феодальних повинностей, причому повинності селян, що витікають з їхньої особистої залежності, та права юрисдикції поміщиків скасовувались безповоротно, а решта (оброки, сервітути, панщина) — за викуп, що виплачувався рівними долями селянами й державою. Цей закон було підписано імператором 7 вересня та означав ліквідацію особистої залежності та феодальних повинностей селянства.

Одночасно уряд розпочав наступ на радикалів з робітничого середовища. Для придушення виступів пролетаріату використовувалась національна гвардія, а Академічний легіон та Комітет безпеки зайняли позицію нейтралітету. Вже 23 серпня було розстріляно демонстрацію робітників у Леопольдштадті та розігнано маніфестації у віденських передмістях.

Паннімецький рух Великий вплив на розвиток австрійської революції чинили події у Німеччині, де було висунуто ідею об'єднання всіх німецьких земель до єдиної федеративної держави. Австрійські ліберали з ентузіазмом сприйняли ідею об'єднання, однак слов'янські народи імперії виступили різко проти. У виборах до першого загальнонімецького парламенту, який мав розробити програму об'єднання, брали участь лише ті землі імперії, які входили до «Німецького союзу» (без Угорщини, Хорватії, Далмації, Галичині та італійських володінь). Слов'янські народи (чехи, словенці) бойкотували вибори. Парламент відкрився 18 травня 1848 року у Франкфурті. Австрійські депутати, що підтримали в цілому ідею об'єднання Німеччини, наполягали на збереженні єдності Австрійської імперії. Однак невизнання Франкфуртського парламенту німецькими державами, заворушення серед слов'янських народів проти об'єднання Німеччини та негативна позиція Відня до програми об'єднання, яку було запропоновано німецькими лібералами, зробили неможливою реалізацію паннімецької ідеї та призвели до падіння впливу Франкфуртського парламенту.