Білогі́рськ (до 1944 року — Карасувбаза́ртакож Карасубаза́р, історично зустрічаються варіанти Карасу́-База́р, Карасу́, Карабаза́р; ) — місто в Україні, адміністративний центр Білогірського району Автономної Республіки Крим. Розташоване в долині річки Біюк-Карасу і її приток — невеликих річок Сарису і Тана-Су за 45 км на схід від Сімферополя (автошлях ).
Населення Населення — 18 тис. осіб, з яких: росіяни — 37 %, кримські татари — 28 %, українці — 24 % та інші.
Є автостанція, яка пов'язує Білогірськ з усіма містами АР Крим.
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокросіяни56,04 %кримські татари27,83 %українці12,51 %білоруси0,55 %татари0,40 %вірмени0,15 %поляки0,12 %молдовани0,10 %інші/не вказали2,30 %
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Доля Російська 11 562 62,77 % Кримськотатарська 5 087 27,62 % Українська 1 378 7,48 % Білоруська 24 0,13 % Грецька 14 0,08 % Вірменська 10 0,05 % Румунська 10 0,05 % Німецька 7 0,04 % Болгарська 6 0,03 % Польська 2 0,01 % Інші/Не вказали 320 1,74 % Разом 18 420 100 %
Назва
Історична назва міста — Карасувбазар (змінена після депортації кримських татар радянською владою), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).
За записами Іогана Тунманна, греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок). Проте, це єдина згадка цієї назви.
Історія Перша згадка про Карасувбазар датується XIII століттям. У період пізнього середньовіччя Карасубазар був великим транзитним пунктом на караванних шляхах, що вели до Гезлева (Євпаторія) і Кефе (Феодосія), а також на дорогах до перевалів на Судак та Ускут.
У XV столітті став значним містом, наприкінці XVI столітті за кількістю населення випереджав усі міста півострова. Станом на 1666 рік в місті було 28 мечетей, які описав відомий мандрівник Евлія Челебі.
З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді).
За часів Кримського ханства Карасубазар був центром володінь знатного роду Ширін. Місто неодноразово зазнавало спустошень запорізькими козаками (зокрема, у 1624, 1628, 1630 та 1675 роках). У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.
Богдан Хмельницький перебував у Карасубазарі як полонений у період 1620—1623 років, після того, як потрапив у турецький полон у битві під Цецорою і був проданий місцевому мурзі.
У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх II Ґерай переніс столицю в Карасубазар.
У червні 1737 року російські війська під командуванням П. П. Лассі вторглися на півострів і біля Карасубазара розбили ханське військо у двох битвах (12 і 14 червня), після чого зруйнували місто і відступили через нестачу провізії.
1772 року в місті було підписано Карасубазурський трактат, який формально визначав статус Кримського ханства як незалежної держави.
У 1778 році став головним містом окремого каймаканства.
У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-кримські війська.
Мандрівник Йоганн Тунманн у XVIII столітті зазначав, що Карасубазар був одним із найбільших міст Криму, розташований у приємній долині, через яку протікав річка Великий Карасу. Він також згадував, що місто належало калга-султану, а його жителі були переважно вірмени, уруми та євреї, хоча тут також мешкали кримські татари та турки.
З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю.
З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.
. Наприкінці 19 століття в місті діяло 23 мечеті, але до 1935 року залишилася лише одна мечеть «Йилдирим Джамі», що було свідомою політикою комуністичного режиму з викорінення релігії. Будівельні матеріали залишені від зруйнованих мечетей, каравн-сараїв та тисячу надгробків-памятників в кримськотатрському цвинтарі були використані для будівництва Тайганського водосховища в 1934—1938 роках.
З 1921 — райцентр, а з 1926 — місто.
Економіка Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.
Соціальна сфера У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.
Є дві мечеті: Рефат Веліулла Джамі та Сари-Су Алі Джамі.
Пам'ятки
Найдавніша пам'ятка архітектури — залишки караван-сараю Таш-Хан (), зведеного в XV ст. Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая. Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.
На території міста встановлено пам'ятники: на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-кримськими військами в 1777, воїнам і партизанам Другої світової війни, на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна, Герою Радянського Союзу А. Мірошніченку, воїнам-афганцям.
Відомі люди У 1620–1622 роках тут у татарському полоні перебував Богдан Хмельницький.
У Білогорську народились: вчений-тюрколог та кримськотатарський поет Бекір Чобан-заде адмірал Лазар Серебряков Герой Радянського Союзу Олексій Мірошниченко співачка Ельзара Баталова письменник і журналіст Решид Мурад (Муратов Решид Мустафайович) український контррозвідник Вадим Поярков.
Проживали:
вірменський композитор Олександр Спендіаров вірменський релігійний діяч Гаврило Айвазовський кримськотатарський художник-графік Нетовкін Раміз Андрійович.
Міста-побратими Ялова, Туреччина (2003) Нове-Място-Любавське, Польща
Галерея
Примітки
Посилання БІЛОГІ́РСЬК // ЕСУ ukrfoto.net
Джерела Білогірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.) Подорож невідомим Кримом — Український інститут національної пам'яті — 2020