Ора́ціо (Тибе́ріо) Ве́ккі (; хрещений 6 грудня 1550 — 19 лютого 1605, Модена) — італійський композитор.
Біографічні відомості Народився в Модені. Навчався у бенедиктинському монастирі, прийняв духовний сан (не пізніше 1577 року). Наприкінці 1570-х років Веккі був пов'язаний з композиторами венеціанської школи Клаудіо Мерула і Джованні Ґабріелі.
У 1580 році опублікував першу збірку канцонет на чотири голоси — твори в цьому жанрі принесли йому широку популярність. З 1581 по 1584 роки Веккі викладав музику і керував капелою собору міста Сало.
Потім він отримав таку ж посаду в Модені, але прослужив там лише два роки (1584—1586). Він втратив місце, оскільки без дозволу влаштувався також на посаду в Реджо-Емілії (1586). У 1586 році Веккі переїхав до Корреджо і прослужив кілька років каноніком, а потім архідияконом у місцевому соборі. У той період він багато писав, хоча перебував осторонь від основних центрів музичного життя Італії. Врешті-решт він повернувся до Модени, де отримав посаду священика, який відповідав також за хор. Мабуть, у цей час він мав серйозні фінансові труднощі, на які натякав у листах, а часом і у своїх творах.
У 1597 році Веккі відвідав Венецію, де опублікував збірку триголосних канцонет. У цьому ж році надруковано багато інших його творів, зокрема найвідоміший «Амфіпарнас», імовірно написаних протягом попередніх 16 років у Корреджо та інших містах.
У 1598 році герцог Чезаре д'Есте запросив Веккі на посаду придворного капельмейстера. У 1599—1604 роках він керував численними маскарадними святами. У 1600 році Веккі супроводжував герцога до Рима і Флоренції, де міг почути оперу «Еврідіка» Якопо Пері. Після повернення до Модени він продовжував служити в соборі до своєї смерті в 1605 році.
Згідно з епітафією, «він був настільки значним творцем в музиці і поезії, що легко перевершив всіх геніїв усіх часів … він перший з'єднав гармонію з комічним даром і змусив захоплюватися собою весь світ».
Музика
Веккі вважався одним із найвидатніших композиторів свого часу. Широкої популярності набули його багатоголосні канцони і мадригали. Веккі є автором численних церковних творів, зокрема мес і мотетів.
Найбільшу славу Веккі здобув як автор мадригальних комедій — жанру, що став одним із попередників опери. Найвідомішим твором цього типу є «L'Amfiparnaso» (1597).
Надруковано:
чотири книги чотириголосних канцонет (1580, 1585, 1590); по одній книзі шестиголосних канцонет (1587), п'ятиголосних і шести- та семиголосних мадригалів (1583, 1589); збірка різних творів на 3–10 голосів «Selva di varia ricreatione» (1590); дві книги триголосних канцонет (1597, 1599); книга чотириголосних ламентацій (1597); дві книги мотетів для 4–8 голосів (1590, 1597); шестиголосні мотети; збірка «Convito musicale» для 3–8 голосів (1597); збірка чотириголосних гімнів «Hymni per totum annum» (1604); збірка «Le veglie di Siena ovvero i vari umori della musica moderna» з музичними зображеннями різних характерів («umor grave, allegro, dolente, lusinghiero» тощо; Венеція, 1604).
Книгу шести- і восьмиголосних мес видав один з учнів Веккі. Особливо цінуються його восьмиголосна меса «In resurrectione Domini
Джерела Векки, Орацио // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — 1890—1907. Т. Ливанова, История западноевропейской музыки до 1789 года: Учебник в 2-х тт. Т. 1. — М.: Музыка, 1983.
Примітки
Посилання
» і мотети.