Богосло́в'я, богослі́в'я чи теоло́гія ( від із Θεός «Бог» і -λογίά «наука» зі λόγος «слово»Етимологічний словник української мови : у 7 т. / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. — Т. 5: Р—Т. — К.: Наук. думка, 2006. — 704 с. — Теоло́гія — С. 546—547.) — вчення, предметом пізнання якого є Бог і все, що з ним пов'язано. Одним з основних методів теології з найдавніших часів і до нашого часу залишається дослідження і осмислення священних текстів відповідних віровчень, а також коментарів до них, які були зроблені відомими богословами в різні часи. Відповідно до існуючих віровчень про Суще у складі теології можна виділити юдейську, християнську, мусульманську, індуїстську, буддійську та інші теології. Представник теології, дослідник богослів'я, хто пише богословські твори — є теолог (богослов).
Сутність терміна
Теологія тісно пов'язана з філософією, особливо, у тому випадку, коли Вічносущого розглядають, як вічну і єдину Істину (Софію), яка є предметом пошуків філософії. По суті богослів'я — це філософія, яка визнає існування Сущого, як унікальної Особи, на відміну від матеріалістичної філософії, яка намагається вивчати Суще як матерію, яка не має особистості. До епохи Відродження, теологія вважалася найвищою наукою (див. схоластика) але у епоху Відродження її висновки були піддані критиці. Повернення філософії до античних витоків, ідеї гуманізму, та антропоцентризму перенесли акценти суспільства зі світу потойбічного у світ дійсний.
У стародавній Греції цим словом позначали міфологічні перекази про богів, богословами називалися поети та письменники, котрі писали про мешканців Олімпу. Починаючи з Арістотеля (384—322 pp. до Р. .), цим словом називався розділ філософії — «перша філософія», якій викладається «вчення про божественне»Архим. Иустин (Попович). Догматика. — Ч. 1. — Белград, 1980..
У християнському сприйнятті термін «богослів'я» може бути осмислений двояким чином. По-перше, як слово Бога про Самого Себе. Богослів'я вузькому розумінні — слово про Бога — стало можливим лише після зішестя на землю Сина Божого, Котрий відкрив нам істинне вчення про Бога. думку святителя Григорія Палами, Бог ради нас не тільки втілився, але й став богословом. Це слово Бога про Себе і про створений Ним світ складає зміст Божественного Об'явлення.
По-друге, загальноприйнятому значенні під богослів'ям розуміють вчення про Бога Церкви когось із богословів. Таким чином богослів'я є осмислення Божественного Об'явлення. давній Церкві сферою богослів'я було питання про Святу Трійцю.
Усі решта частини віровчення: про творення світу, про втілення Слова, про спасіння, про Церкву та Таїнства, про Другий Прихід Христа давні отці Церкви відносили до сфери ікономіїАристотель. Метафизика. — М., 1934. Кн. 6, гл. 1.. лише пізніше було прийнято розуміти під богослів'ям усе віровчення про Бога і Його домобудівництво, Його ставлення до світу та людиниГлаголев С. Богословие // Богословская энциклопедия / Под. ред. А. П. Лопухина. Т. 2. — Петроград: Странник, 1901. — с. 189—810..
У Святому Письмі терміна богослів'я немає. У церковному вживанні воно вперше зустрічається в апостольських мужів 2. століття й означає тільки вчення Старого та Нового Завітів, пізніше Святі отці розуміли під ним усі християнські істини. XII ст. під богослів'ям стали розуміти особливий предмет, де систематично викладаються істини про Бога. Першим такому розумінні слово богослів'я вжив західний богослов Петро Абеляр (1079—1141).
У церковній історії тільки троє святих уподобились особливого наймення Богослов: св. апостол і євангеліст Іоан Богослов, св. Григорій Богослов (близько 330—390), св. Симеон Новий Богослов (942—1022). Св. апостол і євангеліст Іоан Богослов ясніше від інших євангелістів виклав учення про Святу Трійцю і Божество Сина Божого. Святий Григорій Назіазін ревно захищав і піднесено проповідував троїчний догмат, а преподобний Симеон оспівав поєднання людини Триєдиним Божеством.
Тепер богослів'я поділяється на ряд розділів: моральне, порівняльне, літургійне тощо.
Слово догмат — також грецьке. Воно походить від дієслова — «думати», «вірити», «розмірковувати» (минула форма цього дієслова означає: «вирішено», «визначено»). Догматами стародавні греки називали філософські положення, прийняті послідовниками певної школи як аксіоми. Ними іменували беззаперечні істини, що вже встановилися. Отже, догмат — це істина, що стала непорушним та незмінним законом, який повинен прийматися на віру. В такому значенні це слово вживали греки. Так, філософ Платон (427—347 pp. до Р. .) у праці «Держава» догматами називає закони прекрасного й справедливого, які необхідно прищепити дітям.
Цицерон іменує догматами безперечні філософські положенняЕпископ Сильвестр. Опытъ православного догматического богословия. — Т. 1. — Изд. 2. — К.: Изд. Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1892.-317 с.. Сенеки догмати — основи морального закону. часом цей термін став вживатися і для позначення постанов державної влади. У Ксенофонта словом «догмат» позначаються рішення або розпорядження, котрим безумовно повинні були підкорятися всі воєначальники, а слідом ними і всі підлеглі їм воїни, Геродіана — рішення або визначення римського сенату, котрим повинен був підкорятись увесь римський народ.
Як розпорядження громадянської влади це слово знаходимо й Біблії. Старому Завіті догмати — це царські укази (Дан. 2, 13; 3, 10; 6, 8-9; Естер. , 9), також розпорядження релігійного характеру (2 Мак. 10, 8; 15, ЗО, 36). В аналогічному розумінні цей вираз вживається і в Новому Завіті (Лк. 2, 1; Діян. 17, 7). У посланнях св. Павла даний термін набуває нового значення як синонім Закону Божого: «Господь … знищивши вченням рукописання (грец. догмати) на нас» (Кол. 2, 14). «Господь … спростив … закон заповідей ученням» (Ефес. 2, 15). Нарешті, у Книзі Діянь є місце, де слово догмати означає обов'язкові для всіх членів Церкви постанови: так, після Апостольського Собору апостоли Павло і Тимофій «передавали вірним дотримуватись визначення (грец. догмати), встановленого апостолами та пресвітерами в Єрусалимі» (Діян. 16, 4).
У післяапостольський час словом «догмати» називали всі істини, що стосувалися віри: як віроповчальні, так і моральні. Таке ж широке розуміння терміна зустрічається й святого Ігнатія Богоносця, Іустина Філософа, Климента Олександрійського, Оригена. Наприклад, святий Ігнатій Богоносець християнські догмати називає догматами Господніми, Василій Великий прямо називає їх Божественними. Починаючи IV—V ст. святі отці східної Церкви (напр., святий Кирило Єрусалимський, святий Григорій Нісський, святий Іоан Златоуст, Блаженний Феодорит та інші) почали розглядати окремо істини віровчення та заповіді.
Так, твердження, що Христос є способом життя для віруючих, св. Григорій Нісський (близько 335—394) поділив на дві частини — моральну й точного дотримання «догматів» — і на підтвердження посилається на слова Спасителя: «ідіть, і навчіть усі народи… навчаючи їх дотримуватися всього, що заповідав вам» (Мф. 28, 19-20).
Св. Кирило Єрусалимський (315—387) говорить: «Образ богошанування міститься в цих двох надбаннях — точному пізнанні догматів благочестя й добрих справах: догмати без добрих справ не слушні Богові; не допускає Він і справ, якщо вони засновані не на догматах благочестя. Бо хіба є користь знати вчення про Бога і безсоромно любодіяти»Макарий, архиеп. Харьковский. Православно-догматическое бого словие. — Т. 1. — Изд. 3. — СПб.: Типография Якова Трея, 1868. — 598 с..
Пізніше, як на Сході, так і на Заході, це слово майже не вживалося, і тільки наприкінці XVII ст. у протестантських школах з'являється дисципліна — догматичне богослів'я, або догматика.
Отже, догматичне богослів'я є предметом віроповчальних істин про Бога і Його ставлення до світу та людини.
Часто до найменування догматичне богослів'я приєднують ще й прикметник православне. Слово православ'я вперше зустрічається в християнських письменників II ст., коли з'являються перші формулювання вчень християнської Церкви (Климент Олександрійський (150—215)), і означає віру всієї Церкви на противагу помилковим та неістинним ученням єретиків — гетеродоксії. Пізніше слово православ'я означає сукупність догматів та постанов Церкви і визначається критерієм збереження незмінного вчення Ісуса Христа і апостолів та тим, як воно викладено Святому Писанні, Святому Переданні та давніх символах Вселенської Церкви. Назва православна залишається Східною ЦерквоюАверинцев Е. С., Мешков А. Н., Попов Ю. Н. Християнство. Энциклопедический словарь. — Т. 2. — М.: Большая российская энциклопедия, 1995. −670 с..
Тому на всіх Вселенських Соборах святі отці Церкви постійно наголошували своїх соборних актах та правилах на збереженні чистоти й незмінної сутності саме православних догматів, православного віровчення, православної віриДеяния Вселенских Соборов. — Т. 4, VI Собор, VII Собор. Изд. 5-е. СПб.: Воскресение, 1996. — 645 с..
Християнська теологія охоплює в своїх межах:
природу Бога відношення Бога зі всесвітом Боже провидіння щодо людини вчення Церкви
Існують різні традиції всередині римо-католицької, православної і протестантської спільнот, але типовими розділами теології є:
Догматична теологія Історична теологія Пасторальна теологія Порівняльне теологія Моральна теологія Публічна теологія Апофатична теологія Катафатична теологія
Завдання і метод богословського вчення Богослів'я повинно служити єднанню людини з Богом, прилучати нас до Божественної вічності, але разом із тим богослів'я має історичні завдання.
Кожна епоха ставить перед церковною свідомістю свої проблеми, на які богослів'я покликане дати відповідь згідно православною традицією: питаннях віровчення, які стали причиною непорозумінь і розбіжностей в Церкві. Святі Отці, яких ми прославляємо як великих богословів, не були кабінетними вченими, що писали на будь-які богословські теми. Вони завжди богословствували «на злободенні» теми, з актуальних проблем, які хвилювали суспільство. Не випадково значна частина залишеного ними догматичного спадку становить різноманітні проповіді та слова, звернені до сучасників.
Богослів'я є свідченням про Божественну істину. Але істина ненависна «князям віку цього», тому обстоювання істини, змісту логосу -справа не зовсім безпечна. Нерідко вона пов'язана із муками сповідництва. Слід ознайомитись із боротьбою Православ'я, наприклад, Афанасія Олександрійського, Максима Сповідника, Федора Студита та інших, щоб відчути всю напругу та драматичність богословської боротьби в існуючому світі.
«Учити — справа велика, вчитися — справа безпечна»Рассказовский СП. Догматическое богословие (по прот. Н. Малиновскому). Ч. 1. — Ленинград: тип. ВИР, 1991. — 183 с.Епископ Сильвестр. Опытъ православного догматического богословия. — Т. 1. — Изд. 2. — К.: Изд. Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1892.-317 с.. Тим, хто не має ще духовної кріпості для безпосереднього осягнення речей Божественних, не потрібно пориватися самостійно входити в дослідження таємниць богослів'я і довірятися доказам свого розуму, -пише святий Григорій Богослов, — щоб не втратити і того малого, що мають — початків віриСв. Григорий Богослов. Слово 27, о богословии первое // Творения. -Ч. З.-М., 1944. . Духовним немовлятам потрібно годуватись «словесним молоком» Писання і вчення.
"Науковий" метод догматики полягає в тому, щоб систематизованому порядку розкрити основи православного віровчення, вказати основу догматів Божественному Одкровенні і принципові положення святоотцівської думки розглянутих догматичних питань.
Теологія й академія