Мико́ла Миха́йлович Пржева́льський (, с. Кімборово Смоленської губернії, Російська імперія — , м. Каракол, Семиріченська область, Туркестанський край, Російська імперія) — російський мандрівник, географ, природодослідник, науковець, історик, археолог, знавець семи мов. Неутомимый путешественник Николай Михайлович Пржевальский . Микола Пржевальський зробив величезний внесок у наукове пізнання Центральної Азії, створив принципово нові карти Центральної Азії. Його назвали «великим мандрівником всіх часів і народів».
Біографія Походження Народився в селі Кімборово Смоленської губернії 12 квітня 1839 року.
Шляхетський рід Пржевальських походить від українського козака Кирила Перевала. Він був серед запорожців, які хоробро билися на боці Речі Посполитої проти Московії у Лівонській війні, що тривала майже два десятиліття у XVI столітті. Особливо козаки відзначилися у тривалих боях під Полоцьком 1579 року. Серед героїв взяття цього давнього міста був і запорозький козак Кирило Перевал, який за свою хоробрість рішенням польського короля Стефана Баторія був нобілітований та отримав родовий герб із зображенням на червоному тлі срібного лука зі спрямованою вгору стрілою і ушляхетнене прізвище Перевальський. Згодом українські шляхтичі видозмінили прізвище на польський манір — Пржевальські. Дід мандрівника Казимир Фомич Пржевальській не закінчив польської єзуїтської школи — утік із неї, перейшов у православну віру, перемінивши ім'я Казимир на Кузьму.
Син Кузьми Фомича — Михайло — був також призначений на військову службу. Однак після п'ятнадцятирічного перебування в армії був звільнений у чині штабс-капітана у зв'язку з хворобою. У 1838 р. він одружився з Оленою Олексіївною Каретниковою. А 12 квітня 1839 р. у с. Кімборово Смоленської губернії в них народився перший син Микола, майбутній мандрівник. Батько помер, коли Миколі було сім років. Мати самотужки виховувала трьох синів у маєтку Відрадне. Сам Пржевальський розповідав, що по смерті батька їхня сім'я жила скромно, ріс він дикуном, і виховання його було спартанське. З саморобним луком, з іграшковою рушницею, а з дванадцяти років і мисливською, він цілодобово гуляв глухими смоленськими лісами, що надало йому великий досвід виживання в природі.
З восьми років Микола навчився читати, читав всі книги, які траплялися йому в руки. У десять років його віддали в Смоленську гімназію. Навчання давалося йому легко, вже незабаром він став першим учнем з успішності. Закінчив гімназію в 16 років. Однак отриманих в гімназії знань йому не вистачало. Пізніше Пржевальський згадував: "Незважаючи на те, що я з відзнакою закінчив курс, скажу, справді, виніс звідти дуже мало. Погані методи викладання і велика кількість предметів робили рішуче неможливим вивчити що-небудь позитивно навіть за сильного бажання … ".
Початок військової кар'єри Після закінчення гімназії Пржевальський, вражений героїчними подвигами захисників Севастополя, вирішив стати військовим, отримав чин унтер-офіцера. Його спочатку скерували на службу в Рязанський піхотний полк. А 24 листопада 1856 року сімнадцятирічний юнак був переведений у 28-й Полоцький піхотний полк, що розміщувався в повітовому місті Білий Смоленської губернії. У вільний від служби час Пржевальський займався вивченням природи, здійснював тривалі мандрівки місцевими лісами і болотами. За час служби в Полоцькому полку він зібрав гербарій великої кількості рослин, що росли навколо міста Білий.
Навчання в Академії Генерального штабу Його мрією було служити на Далекому Сході. Він подав прохання про переведення його на Амур. Відповідь начальства була своєрідною — арешт на три доби. Після того, що сталося, Пржевальський вибрав інший шлях. Він вирішив вступити на навчання в школу Генерального штабу, вирішивши, що після закінчення її легко зможе домогтися необхідного собі призначення. Приголомшлива пам'ять, цілеспрямованість і підготовка, яка займала іноді до 18 годин на добу, дозволила йому з легкістю витримати вступні іспити. Пржевальський поступив в Академію Генерального штабу. Крім основних предметів, вивчав праці географів Ріттера, Гумбольдта, Ріхтгофена і Семенова. Там же він підготував курсову роботу «Військово-статистичний огляд Приамурського краю», на основі якої 5 лютого 1864 року його обрано дійсним членом Географічного товариства. Під час навчання в академії написав своє перше літературне оповідання «Спогад мисливця», яке надрукували у журналі «Полювання та конярство».
Служба в Польщі Закінчивши Академію, Пржевальський був призначений ад'ютантом командира Полоцького піхотного полку, в якому він служив до Академії і який розташовувався вже в м. Кременець на Волині. Незабаром він у числі добровольців відправився в Польщу для придушення повстання. А наприкінці 1864 року його перевели викладати географію та історію в юнкерське училище у Варшаві. Тут він познайомився з відомим орнітологом Владиславом Тачановським, який навчив Пржевальського вправно набивати опудала і препарувати птахів. Пржевальський виявився прекрасним педагогом: добре знаючи свій предмет, зацікавив ним і своїх слухачів. Юнкери часто збиралися в нього на квартирі, слухаючи хлібосольного хазяїна. Викладачем був безкомпромісним — ставив незадовільні оцінки навіть улюбленим учням, незважаючи на вмовляння. Незадоволений наявним підручником, Пржевальський написав новий — «Записки із загальної географії для юнкерських училищ», який певний час використовувався у викладанні географії у навчальних закладах Російської імперії.
Служба в Сибіру Незабаром він добився переведення у Східний Сибір. Наприкінці січня 1867 року Пржевальський приїхав у Петербург і виступив перед Радою Географічного товариства з проханням допомогти в організації експедиції у Середню Азію. Однак тоді йому відмовили. Петро Петрович Семенов-Тян-Шанський, що був у той час головою Відділення фізичної географії, роз'яснив причину цього так: «Микола Пржевальський був ще мало відомою величиною в науковому світі. Дати йому допомогу на підприємство, більш того організувати цілу експедицію під його керівництвом ми не зважилися…». Проте, мандрівникові пообіцяли, що якщо він зуміє на власні кошти зробити в Сибіру якісь дослідження або відкриття, то після повернення може сподіватися на підтримку Товариства і навіть організацію експедиції в Середню Азію під його керівництвом. Пржевальський отримав дворічне службове відрядження в Уссурійський край, а Сибірський відділ географічного товариства дав йому розпорядження вивчити флору і фауну краю. Разом з цим у нього були й конкретні доручення зі штабу військ, згідно з якими він повинен був зібрати інформацію про аборигенів, що живуть уздовж річки Уссурі, а також вивчити шляхи, що ведуть до кордонів Кореї і Маньчжурії. Відстань від Хабаровська до поселення Буссе Пржевальський пройшов пішки за двадцать три дні. Надалі два з половиною роки провів Пржевальський на Далекому Сході. Тисячі кілометрів пройшов, 1600 кілометрів покрив маршрутним зніманням: басейн Уссурі, озеро Ханка, узбережжя Японського моря. Весну 1868 року Пржевальський провів на озері Ханка, де стежив масові перельоти птахів, цвітіння лотоса і любовні ігри японських журавлів. Однак його дослідження були перервані нападом на південне Примор'я банди хунхузів. Вони вбивали мирних жителів, спалили три російських села і два поста. Пржевальський, військовий офіцер і майстерний стрілець, взяв найактивнішу участь в знищенні бандитів, за що був представлений до звання капітана. Підготував до друку велику статтю «Інородне населення Уссурійського краю». Зібрав близько 300 видів рослин, виготовив понад 300 опудал птахів, причому багато які рослини і птахи на Уссурі виявив уперше. Тут почав писати книгу «Подорож в Уссурійському краї». Незабаром його перевели в Ніколаевськ-на-Амурі й призначили старшим ад'ютантом штабу військ Приамурської області. Тут у вільний час він обробляв матеріали, зібрані експедицією. Лише в лютому 1869 року йому надано дозвіл повернутися до своїх досліджень. Весну і літо він знову провів на озері Ханка, займаючись вивченням річок, що в нього впадають. За два роки він зібрав колекцію з 310 пташиних опудал. Всього ж Пржевальський нарахував 224 види птахів, з яких 36 раніше не були відзначені в цих краях, а деякі й зовсім невідомі науці. На Уссурі він першим побачив і описав чорного зайця і рідкісну рослину діморфант або білий горіх. Він зібрав гербарій з понад 300 видів рослин (дві тисячі екземплярів), 42 види пташиних яєць (всього 550 штук), 83 види різних насіння і більше дюжини шкур ссавців.
Наприкінці 1869 року він поїхав до Санкт-Петербургу. У Російському географічному товаристві його зустріли як науковця-дослідника, який зробив вагомий внесок у вивчення природи, клімату, фауни і флори Уссурійського краю, а також занять та побуту місцевого населення. Його виступи зазвичай закінчувалися оплесками. А за доповідь про народонаселення Примор'я йому присудили Малу срібну медаль товариства. У серпні 1870 року в світ вийшла його перша книга «Подорож до Уссурійського краю», яка принесла Пржевальському популярність за межами вузького кола географів.
Основні експедиції і творчий доробок
Експедиція у напрямку Лхаси 1870 року Російське географічне товариство організувало експедицію в Центральну Азію. Її начальником був призначений Пржевальський. Разом з ним їхали підпоручик М. А. Пильцов, бурят Дондок Ірінчинов і казак Панфіл Чебаєв. Їхній шлях проліг через Москву й Іркутськ і далі — через Кяхту, Ургу та пустелю Гобі в Пекін, де Пржевальський отримав дозвіл китайського уряду на подорож. Він прямував у Тибет. Пржевальський першим з європейців проник у глибинну область Північного Тибету, до верхів'їв Хуанхе і Янцзи (Улан-Мурен), і з'ясував, що саме Баян-Хара-Ула є вододілом між цими річковими системами. Ця експедиція також була дуже важкою, похитнулося здоров'я Пржевальського. Мандрівники планували потрапити в Тибет у Лхасу. Проте у 250 кілометрах від Лхаси загін зустріли посли Далай-лами, які привезли його письмовий наказ, що забороняв відвідувати місто, оскільки члени загону були іновірцями. «У той момент, коли всі негаразди далекого шляху були подолані, а ймовірність досягти мети експедиції перетворилася в упевненість успіху, — з прикрістю написав Микола Пржевальський, — ми так і не змогли дістатися до Лхаси: людське варварство і неуцтво поставили нездоланні перешкоди!». Караван вирушив у зворотному напрямку. Люди втомилися, коні, верблюди також були виснажені та змучені. 31 січня 1880 року загін повернувся в Дзун, а з 35 верблюдів перехід завершили тільки 13.
Пустелями і горами Китаю, який тоді володів і територіями сучасної Монголією, Пржевальський пройшов понад 11 800 кілометрів і наніс на карту (в масштабі в 1 дюймі 10 верст) близько 5700 кілометрів. Наукові результати цієї експедиції вразили сучасників. Пржевальський дав докладні описи пустель Гобі, Ордоса й Алашані, високогірних районів Північного Тибету і улоговини Цайдаму (відкритої ним), уперше наніс на карту Центральної Азії понад 20 хребтів, сім великих і низку дрібних озер. Карта Пржевальського не відзначалася точністю, оскільки через дуже важкі мандрівні умови він не міг робити астрономічні визначення географічних координат. Цей істотний недолік пізніше дещо виправив він сам, а також інші мандрівники. Зрештою були з'ясовані висоти багатьох перевалів, визначені точні місця розташування селищ, зібрані колекції зразків гірських порід. Він зібрав колекції рослин (близько 4 тисяч зразків), комах (3000 екземплярів), плазунів, риб, ссавців. Пржевальський відкрив нові види, що отримали його ім'я, — ящірка Пржевальського, розщіпохвіст Пржевальського, рододендрон Пржевальського. Двотомна праця «Монголія і країна тангутів» (1875—1876) принесла автору світову популярність, була перекладена кількома європейськими мовами.