Чо́вен — невелике, зазвичай безпалубне, веслове, вітрильне чи моторне судно, призначене для пересування по річках, озерах та в прибережних морських водахВизначення поняття «човен» в Універсальному словнику-енциклопедії «УСЕ» www.definition-of.net«Човен» в Академічному тлумачному словнику української мови електронна версія sum.in.ua . В морській практиці, до човнів відносять усі види маломірних плавзасобів, які можна підняти на необладнаний берег силами екіпажу (команди). Однак найчастіше на флоті під човном розуміється судно завдовжки до дев'яти метрів, завширшки до трьох метрів та вантажністю до п'яти тоннВоенно-морской словарь. Москва.: Военное издательство. 1990. ISBN 5-203-00174-X .
Човни використовують для рибальства, рятування та перевезення людей і вантажів, зокрема й під час виконання бойових завдань, а також як спортивні та прогулянкові судна (можуть бути й надувними). Термін «човен» історично використовують також в назвах деяких класів кораблів, розміри та призначення яких вже давно не відповідають визначенню човна, наприклад, підводний човен або канонерський човен.
Етимологія української назви Слово човен () походить від < *kьl̥nъ (пор. , , ). Згідно з найпоширенішою думкою, праслов. *čьl̥nъ/*kьl̥nъ виводиться з , яке є похідним від кореня *(s)kel-, *(s)kol- («рубати», «довбати»), перехід *k > *č пояснюють явищем першої палаталізації. Вважається спорідненим з («стовбур дерева»), (так само), дав.-в.-нім. scalm («корабель»), дав.-ісл. kjoll, scalpr (так само), («руків'я рульового весла»), («кілок для весла»), а також зі слов'янськими «кіл», «колода», «скалка», «колоти» тощо. Тобто буквально човен — це «човен-довбанка»Н. М. Шанский, Т. А. Боброва. Школьный этимологический словарь русского языка. Происхождение слов. — М.: Дрофа. 2004. Електронна версія на etymological.academic.ru . За іншою версією, *čьl̥nъ/*kьl̥nъ пов'язане з коренем *kel-, який входив до слова *kele-, що означало «підноситися, підніматися над чим-небудь»Семенов А. В. Этимологический словарь русского языка. — М.: ЮНВЕС. 2003. Електронна версія на evartist.narod.ru (звідси ж — «узвишшя, пагорб» і — «острівець»).
Давньоукраїнське лодь походить від . Споріднене з , , які теж є похідними від («човен») < («видовбана колода») — пор. («човен»), дав.-ісл. alda («хвиля»), і («корито»).
Еволюція човна На думку енциклопедистів Брокгауза і Єфрона розвиток човнярства у первісних народів відбувався декількома шляхами.
Задум човна міг виникнути під час спостереження стовбура дерев, що пливе по річці. Первісні люди могли пристосувати дерево для кращого ним користування, загостривши один або обидва його кінці і видовбавши його всередині, тобто, кажучи сучасною мовою, зробивши з нього човник. Такі однодеревки-довбанки були у вжитку в багатьох народів. Про це свідчать знахідки їх залишків на місцях стародавніх пальових будівель у швейцарських озерах і торф'яниках. Такі човни і дотепер можна зустріти на багатьох українських річках і озерах, у багатьох частинах Азії та Африки. Зазвичай це невеликі човники, на 1-3 особи, але інколи вони можуть мати значні розміри. Схожі човни зустрічаються на островах Полінезії, в Африці. Подібними човнами користувалися давні руси, які ходили в них навіть морем на Царград. Видовбування стовбурів для таких човнів здійснювалося як правило шляхом випалювання.
До цього типу човнів відносяться так звані каное багатьох тубільних племен Америки, Африки, Південно-Східної Азії і Океанії. Удосконалення човна полягало в набиванні на нього з кожного боку 1-2 дощок або планок, причому щілини затикалися мохом, замазувалися смолою тощо — основа човна перетворилася на кіль. Такі човни поширені у малайських народів, а в удосконалених формах зустрічаються всюди. До них можна віднести і човни з пучків папірусу, очерету, які використовували стародавні єгиптяни, китайські джонки тощо.
Особливий вид — човни з кори дерев. Найпростіші їх форми зустрічаються у аборигенів Австралії. Вони вирізають з величезного стовбура довгастий шматок кори і надають йому за допомогою деревних волокон і перекладин форму човника. Подібні човни зустрічаються у жителів Вогняної землі пешересів, а також, місцями, у індіанців Північної Америки. Інший спосіб утримання човна на воді, яким користувалися індіанці, — використання надутих шкіряних мішків.
На морському узбережжі, де потужний прибій, зокрема біля берегів Перу, також вживані плоти на шкіряних мішках. Ними користувалися стародавні ассирійці і єгиптяни для сплаву товарів вниз по Тигру і Нілу. Інколи основу мішків складають вербові кошики: за словами Юлія Цезаря, такими мішками користувалися давні брити. Вдосконаленим видом такого способу пересування є алеутські байдарки і ескімоські каяки, що складаються з дерев'яної основи, обтягнутою шкірою, в якій залишається тільки невеликий круглий отвір, щоб сісти людині. Такі човни дуже легкі, швидкохідні, але нестійкі. Особливі типи являють складні човни і плоти, складені з декількох з'єднаних разом стовбурів, наприклад новогвінейські катамарани, подвійні каное та проа — човни з балансиром (аутригером). Останні поширені в Полінезії і Меланезії. Іноді балансири пристосовують з обох боків від човна, іноді замість балансира використовують інший човен (подвійне каное).
Більшість човнів — весельні. Весло походить від жердини, палиці, списа. Багато форм весел, що вживаються в Полінезії, Меланезії та ін., за своєю вузькою, загостреною або короткою, розширеною формою майже не відрізняються від деяких форм списів і палиць.
Стерно — пристрій, що виник вже пізніше за весла. Найпростішим вітрилом був шматок якої-небудь тканини або рогожі, якій пізніше стали надавати правильнішу, трикутну або чотирикутну форму і поміщати на палиці з поперечиною — прототипи щогли і реї).
Історичні типи українських човнів
Традиція використання довбаних човнів існувала на території України протягом тисячоліть.
Зображення стародавніх вітрильних човнів були знайдені серед петрогліфів Кам'яної Могили. Переважна більшість зображених суден має одну щоглу й одне пряме вітрило (зображення з печери Кози, печери Риби та ін.). Ці знахідки відносять до ямної культури, яка існувала протягом останньої чверті IV і до початку II тисячоліття до н. е.Михайлов Б. Д. Петроглифы Каменной Могилы / Б. Д. Михайлов. — Запорожье; Москва, 1999. — С. 118.
Найдавніший човен було знайдено у відшаруваннях річки Оскіл. Він належить до епохи неоліту і свідчить про те, що неолітичні рибалки вже користувалися такими засобами пересування водою. Конструкція цього човна була дуже простою. За допомогою вогню та кремінних знарядь дубову колоду спочатку випалювали, а потім додатково обробляли теслами чи скребачками. Довжина оскольського човна дорівнювала 10 метрам. Корма і бак не відрізнялися одне від одного і мали однакову форму. Для розпирання бортів і, можливо, для сидіння між ними були залишені перегородки, які розділяли корпус човна на три відсікиПустовалов С. Ж. Про два напрямки у давньому судноплавстві на території України за археологічними джерелами. Археологія та давня культура. Наукові записки НаУКМА. Т. 8. 2009..
У Запорізькому музеї історії запорозького козацтва зберігається човен, який був піднятий з дна Дніпра біля Хортиці, який вражаюче подібний за конструкцією до оскольського човна, проте датується знахідка добою Давньої Русі (ХІ століття). Інший аналогічний коритоподібний човен знайдений на дні русла Старого Дніпра. Він був зроблений з цілого стовбура дерева діаметром близько метра. Довжина човна становила 5,2 м, ширина — 0,6 м, висота бортів — 0,5 м, товщина — 1-3 см.
Славилися своєю вправністю в морських походах Азовським та Чорним морями і українські козаки. На Запорозькій Січі суднобудування досягло високого рівня й досконалості. Морська боєздатність запорозьких човнів давала змогу козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра. Дослідники XIX та ХХ століть, які писали про запорозьку давнину, називали їх судна чайками. Насправді до це була ціла низка типів різних за розміром і призначенням човнів: Байдак (липа) — річкове плоскодонне однощоглове дерев'яне судно завдовжки 15—20 м, завширшки 3—4 м, висотою близько 5 м та осадкою 1—1,5 м, зі звуженими кінцями і стерном. Байдаки ходили на веслах або під вітрилом. Назва «байдак» традиційно вважається запозиченою з якоїсь східної мови. Слово існувало вже у давньоруській мові, у формах байдакъ, бодакъ із семантикою «річкове судно». Зазвичай їх використовували для перевезення вантажів по Дніпру, Дону, Сіверському Дінцю, але також їх використовували як легкі військові судна для виходу в море. Дослідники вважають, що «липами» і «байдаками» називали однорідні типи суден. Лексема «липа» виникла внаслідок перенесення назви матеріалу, з якого виготовлялися човни: історик Загоскін на початку XX століття розповідав, що обтесана, видовбана або випалена липова колода — остов човна мала назву «липа», «ботник» або «труба»Загоскин Н. П. Русские водные пути и судоводное дело в допетровской России. — Казань, 1909.. А Боплан свідчив про те, що в основу запорозького судна «береться човен із верби чи липового дерева»Описание Украины Боплана. 1630—1648 // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Выпуск 2. — К:., 1896. Назва судна «липа» зафіксована і в козацьких літописах та літературі.
Будара — дубовий човен-однодеревка без кіля на два-чотири весла з гострими носом і кормою. Дуб (дубас, думбас) — велике бойове або вантажне вітрильне судно прибережного плавання. Дуби мали до трьох щогл з вітрилами. Назва «дуб» співвідноситься з дендрономеном дуб (дубъ — «дерево; дуб») праслов′янського походження. За розповіддю Дмитра Яворницького знайдений ним дуб був зроблений без кіля, на вигляд плоскодонний, з крутими вигнутими боками. Дно й нижня частина бортів його складалася з дубових дощок, а верхня частина бортів і палуба з ялини. Кокори, тобто шпангоути, — усі з дуба; на всю довжину човна, від носа до корми, йшов дубовий брус. Човен, крім весел, ходив під парусами і мав невелике оснащенняЯворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: У 3-х тт. /Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наукова думка, 1990.. У XVIII столітті дуби використовували для вантажних перевезень біля північно-західних берегів Чорного моря, у гирлах Дніпра, Бугу, Дону. Прибережний дуб у довжину сягав 20 м, мав палубу і дві щогли. Річковий дуб був меншим і не мав палуби. Військовий інженер Семен Мишецький, який кілька років жив на Новій Січі, називав судна запорожців човнами, дубами та військовими дубамиФоменко В. Г. Про козацькі човни «чайки» та «дуби» // Український історичний журнал. −1966. — № 8. С. 107—111. Дубами називалися і човни запорожців, які були під Очаковим у 1737 році.
Чайка (бойовий дуб) — бойовий човен завдовжки 15,5 — 21,5 м, з шириною й висотою бортів до 4 м і осадкою близько 1,5 м. Головною частиною чайки був кіль-човник довжиною близько 15 метрів, видовбаний з липової або вербової колоди, розширений догори. Від нього розбудовували корпус, прибиваючи дошки цвяхами, розширюючи його зі збільшенням висоти. Міцно збиті дошки обтягували липовою корою і обливали смолою. Ззовні по обох боках прив'язували снопи очерету, які не дозволяли човну затонути навіть тоді, коли він наповнювався водою. Вони також прикривали екіпаж від куль. Звичайно човни мали 10-12 або 15 весел на кожному борту і були більше швидкохідні, ніж турецькі галери. Для кращої маневровості човен мав два стернові весла. Недоліком вважалася слабе вітрильне оснащення судна, але козаки компенсували це тим, що користуються вітрилами тільки під час хорошої погоди і воліли веслувати при сильному вітрі. Назва чайка не має загальноприйнятої етимології. Одні дослідники вважають, що воно походить від — «барка», інші допускають староіталійську етимологію від .
Іноземці, які писали про українську історію, називали козацькі човни відомими їм словами — сандал, шебека, ладдя тощо. Торговельні, військові взаємини з різними країнами принесли на українські терени назви суден іншомовного походження — корабль, моноксила, стернъ та ін. Однак особливого поширення ці назви не мали.