Морський старт () — плавучий космодром для запуску ракет «Зеніт-3SL». Сі Лонч (Sea Launch) — міжнародний консорціум з експлуатації космодрому «Морський старт».
Ідея морського космодрому полягає в тому, щоб доставляти ракету-носій морем на екватор, де умови для запуску оптимальніші завдяки можливості використовувати інерцію обертання Землі. Точка старту — Тихий океан, 154 градуси західної довготи, поблизу острова Різдва.
У 2014 році космодром здійснив останній запуск. Після переговорів його купила російська компанія S7. У лютому 2020 року «Морський старт» перебазували до Росії у порт Слов'янка біля Владивостока. Зрештою 23 квітня 2020 року президент S7 Владислав Філев оголосив про замороження проєкту на невизначений термін.
Історія компанії Міжнародний консорціум «Сі Лонч» був створений в 1995 році. У нього входять американська аерокосмічна корпорація «Боїнг», що забезпечує загальне керівництво і фінансування (40 % капіталу), російська ракетно-космічна корпорація «Енергія» (25 %), українські КБ «Південне» і ПО «Південмаш» (15 %), а також — норвезька суднобудівна компанія «Акер Квернер» (20 %).
Початкова вартість проєкту становила 3,5 млрд дол.
Бюджет фази розробки був значно перевищений, головним чином, за контрактами з компаніями групи «Кварнер», «Боїнг Коммершиал Спейс Компані» (БКСК), за змістом компаній «Сі Лонч». Ця перевитрата у вигляді декількох сотень мільйонів доларів позикових коштів і витрат на їхнє обслуговування лягла важким фінансовим навантаженням на бюджет компанії «Сі Лонч» на фазі операцій. На додаток до цього збільшення на 40 % початкової ціни блоку корисного вантажу, що поставляється БКСК, в порівнянні з бізнес-планом, безперервне збільшення витрат на утримання та експлуатацію платформи та складально-командного судна, поява нових статей витрат у сфері відповідальності БКСК, не передбачених у бізнес-плані, в поєднанні з низькими (нижче бізнес-плану) цінами на запуски не дозволили подолати фінансову спадщину фази розробки. Дефіцит грошей з року в рік збільшувався.
У 2005—2006 роках за ініціативи РКК «Енергія» робилися спроби скоротити витрати (і створена спеціальна комісія) і одночасно збільшити дохідну частину за рахунок активізації маркетингу і більш агресивних цін. Була отримана позитивна динаміка, але в 2006 році залихоманило виробництво і постачання двигунів і ракет «Зеніт-3SL». Це практично звело до нуля всі зусилля в спробі вийти на беззбитковий бізнес.
Діагноз, поставлений фінансовим труднощам проєкту в 2007 році, дозволив президенту Корпорації В. А. Лопоті знайти російського інвестора — власника компанії Upland Comnet Limited. У березні 2008 року в Осло було озвучено пропозицію партнерам; в травні в РКК «Енергія» відбулося обговорення плану просування угоди; в липні в Лондоні погоджено основні параметри і документи угоди. Процес узгодження основних документів угоди і цін довгострокових контрактів поставних проходив у вересні в Осло, однак був важким і затягнувся до листопада 2008 року. До того часу дала знати про себе світова фінансова криза і інвестор втратив фінансові можливості для угоди.
Значний інтерес проявила компанія Tennenbaum. Вона сформувала умови DIP-фінансування, запросила РКК «Енергія» взяти участь в посильній частці. Кілька місяців йшли обговорення, але пропозиції Tennenbaum не були підтримані іншими партнерами.
Space Launch Services — спільне підприємство, створене спеціально для цієї мети американськими компаніями Excalibur Almaz і Planet Space.
Пропозиція цієї компанії передбачала перебазування комплексу «Морський старт» в порт мису Канаверал штату Флорида і використання двоступеневої ракети «Зеніт-3SL» для доставки вантажів та екіпажу на МКС з використанням КК Excalibur (капсули російського КК «Алмаз»). Ця пропозиція підтримувалася українськими партнерами.
22 червня 2009 року компанія оголосила про своє банкрутство та фінансову реорганізацію згідно з главою 11 Кодексу США про банкрутство.
Реорганізована група компаній «Сі Лонч» з належними їй стартовою платформою і складально-командним судном, інфраструктурою базового порту та іншими активами, а також бізнес перейшли у володіння нових акціонерів: основного (80 %) — ВАТ «Енергія Оверсіз» і міноритарних — компанії «Сі Лонч Траст LLC» (штат Делавер) — власника частки групи «Боїнг» і групи «Акер» (5 %) і РКК «Енергія» (15 % у вигляді привілейованих акцій).
Також в кінці 2010 року на прохання компанії Energia Logistics LLC була підготовлена довідка «Космічна головна частина (некапсульований варіант) на базі головного обтікача типу 81КС розробки РКК „Енергія“ для РКП „Зеніт-3SL“». У ній були представлені матеріали по можливості розробки та виготовлення РКК «Енергія» спільно з кооперацією некапсульованої космічної головної частини на базі головного обтікача типу 81КС із зазначенням виду необхідних для цього робіт, їхніх вартісної і тимчасової оцінки, включаючи роботу зі збирання та перевірки космічної головної частини в базовому порту.
24 вересня 2011 року о 13:18 за місцевим часом здійснено успішний запуск КА Atlantic Bird 7 по програмі «Морський старт». Таким чином робота проєкту після завершення процедури банкрутства відновилася.
У 2015 році представник «Роскосмосу» заявив, що Росія продала свою частку у консорціумі.
У вересні 2016 року повідомлено, що російський авіахолдинг S7 Group придбав космодром «Морський старт». Предметом угоди є корабель Sea Launch Commander, платформа Odyssey з установленим на них обладнанням ракетного сегмента, наземне обладнання у базовому порту Лонг-Біч (США) і товарний знак Sea Launch. Вивести комплекс з консервації і почати пускову діяльність планується наприкінці 2018 року. Росіяни розраховують, що зможуть зробити до 70 пусків протягом 15 років.
Космічні морські старти
Демонстраційний супутник DemoSat масою 4,5 т був запущений 28 березня 1999 року25 років першому пуску за програмою «Морський старт». 28.03.2024 . У жовтні того ж року був успішно здійснений перший комерційний запуск. До жовтня 2011 року було здійснено 31 морський запуск, зокрема 28 успішних, 1 частково успішний і 2 невдалих.
Дата Вантаж Маса Коментар27 березня, 1999DemoSat4,5 туспіх9 жовтня, 1999DIRECTV 1-R3,5 туспіх12 березня, 2000ICO F-12,7 таварія28 липня, 2000PAS3,7 туспіх20 жовтня, 2000Thuraya-15,1 туспіх18 березня, 2001XM Radio-2 «ROCK»4,7 туспіх8 травня, 2001XM Radio-1 «ROLL»4,7 туспіх15 червня, 2002Galaxy IIIC4,9 туспіх10 червня, 2003Thuraya-25,2 туспіх7 серпня, 2003EchoStar IX/Telstar 134,7 туспіх30 вересня, 2003Galaxy XIII/Horizons-14,1 туспіх10 січня, 2004Telstar 14/Estrela do Sul 14,7 туспіх4 травня, 2004DIRECTV-7S5,5 туспіх28 червня, 2004Telstar-18N4,8 тчастковий успіх1 березня, 2005XM Radio-3 «Rhythm»4,7 туспіх26 квітня, 2005SPACEWAY-16,08 туспіх23 червня, 2005Intelsat IA-85,5 туспіх8 листопада 2005Inmarsat 4-F26,0 туспіх15 лютого, 2006EchoStar X4,3 туспіх12 квітня, 2006JCSAT-94,4 туспіх18 червня, 2006Galaxy 165,1 туспіх22 серпня, 2006Koreasat 54,9 туспіх30 жовтня, 2006XM Radio-4 «Blues»5,2 туспіх30 січня, 2007NSS-85,92 таварія15 січня, 2008Thuraya-3«Морський старт» успішно доставив «Thuraya-3» на орбіту 5,2 туспіх19 березня, 2008DirecTV-11«Морський старт» успішно доставив «DirecTV-11» на орбіту 5,9 туспіх21 травня, 2008Galaxy 18«Морський старт» успішно доставив «Galaxy 18» на орбіту 4,6 туспіх16 липня, 2008EchoStar XI«Морський старт» успішно доставив «EchoStar XI» на орбіту 5,5 туспіх24 вересня, 2008Galaxy 19«Морський старт» успішно доставив «Galaxy 19» на орбіту 4,7 туспіх20 квітня 2009SICRAL 1B«Морський старт» успішно доставив «SICRAL 1B» на орбіту 3,0 туспіх24 вересня 2011Atlantic Bird 7«Морський старт» успішно доставив «Atlantic Bird 7» на орбіту 4,6 туспіх1 червня 2012Intelsat-195,6 туспіх19 серпня 2012Intelsat-21«Морський старт» успішно доставив «Intelsat-21» на орбіту 6,0 туспіх3 грудня 2012EUTELSAT-70B«Морський старт» успішно доставив «Intelsat-21» на орбіту 5,2 туспіх1 лютого 2013Intelsat 27Sea Launch Experiences a Launch Failure on Intelsat 27 Mission 6,2 таварія26 травня 2014Eutelsat 3B6,0 туспіх
Точка старту
Точка старту — акваторія Тихого океану в точці з координатами 0°00′ пн. ш. 154°00′ з. д., поблизу острова Різдва. За зібраною за 150 років статистикою ця ділянка Тихого океану вважається фахівцями найбільш спокійною і віддаленою від морських шляхів. Проте кілька разів непрості погодні умови змушували переносити час запуску на кілька днів. А одного разу зумовили повернення комплексу в базовий порт через сильні течії.
Недалеко від точки старту (0°0′1″ пн. ш., 153°54′46″ з. д.) розміщений метеорологічний буй 51028 національного управління за атмосферою і океану.
січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень рік Середня температура повітря, C 25.3 25.4 25.6 26.4 26.7 26.3 25.8 25.5 26.1 25.4 25.5 25.4 25.8 Середня температура води, C 25.5 25.5 25.7 26.6 26.8 26.4 25.9 25.6 26.5 25.6 25.8 25.7 26.0 Середня швидкість вітру, м/с 13.2 12.7 11.0 10.5 9.7 11.0 11.9 12.3 11.4 12.6 12.0 13.4 11.8 Пориви вітру, м/с 16 15.3 13.4 12.8 11.9 13.4 14.4 15 13.8 15.1 14.5 16.1 14.3 Значима висота хвилі, м 2.2 2.2 2 2.1 2 1.9 2 2 1.7 1.9 1.8 2.1 2
Наземний старт Використовуючи існуючу інфраструктуру Зеніт на космодромі Байконур, система «Наземний старт» заснована на зміненій версії транспортного засобу «Морського старту», триступінчатої ракети Zenit 3SLB. Zenit 3SLB може використовуватись для запуску комерційних супутників вагою до 3,5 т. Двоступінчата ракета Zenit-2SLB може використовуватись для підйому корисних вантажів вагою до 13 т на похилі низькі земні орбіти.
Морський сегмент
Морський сегмент комплексу «Морський старт» складається з двох морських судів: стартової платформи (СП) «Одісей» і складально-командного судна (СКС).
Платформа «Одіссей»
Стартова платформа «ODYSSEY» має свою історію. Це колишня самохідна нафтовидобувна платформа «OCEAN ODYSSEY», побудована в Йокосуці, Японія, в 1982 — 1984 роках. Платформа відповідала класу для необмеженого району мореплавання. Бурова вишка платформи була повністю закрита, щоб можна було працювати при температурі навколишнього повітря до −35 °C. 22 вересня 1988 року під час видобутку нафти в Північному морі на платформі виникла сильна пожежа, що увійшла у світову історію найбільших морських катастроф. Після пожежі платформа була частково демонтована і за прямим призначенням більше не використовувалася. У 1992 платформа пройшла ремонт і переобладнання в бурову платформу на Виборзькому суднобудівному заводі. Було прийнято рішення використовувати її у проєкті «Морський старт». В 1996 — 1997 роках платформа пройшла переобладнання на верфі «Rosenberg» в Ставангері, Норвегія, і стала називатися Odyssey. Другий етап переобладнання СП проходив на Виборзькому суднобудівному заводі перейменованому до того часу в «Кварнер-Виборг-Верф».
Характеристики СП: довжина 133 м, ширина 67 м, висота 60 м, водотоннажність 46 тис. тонн.
Під час старту ракети на стартовій платформі не залишається жодної людини: вони переміщаються на складально-командне судно.
Складально-командне судно (СКС) До комплексу входить також командне судно, побудоване на шотландському заводі, що належить «Акер Квернер». Порт приписки — Лонг Біч (Каліфорнія).
Складально-командне судно «Sea Launch Commander» було побудовано спеціально для проєкту «Морський старт» компанією «Kvaerner Govan Ltd.», Глазго, Шотландія, в 1997 році. У 1998 році СКС було дообладнано на Канонерському суднобудівному заводі, Санкт-Петербург. СКС оснащено системами та обладнанням, що дозволяють проведення на його борту комплексних випробувань ракети-носія і розгінного блоку, заправку розгінного блоку висококиплячими компонентами палива і газами, складання ракети-носія.
СКС виконує також функції центру управління при підготовці та пуску ракети-носія. На СКС розташовуються командний пункт управління польотом розгінного блоку і засоби прийому та обробки телевимірювань.