Мушкéт — ручна вогнепальна зброя, довга дульнозарядна рушниця. У Європі мушкети з'явилися вперше в Іспанії на початку XVI століття: спочатку як важкий варіант аркебуза, здатний пробивати важкі обладункиArnold, Thomas (2001), The Renaissance at War, Cassell & Co, ISBN 0-304-35270-5. Наприкінці 17 — на початку 18 ст. замінені кременевими рушницями. Калібр — 20—23 мм, дальність стрільби — до 250 м.
В англомовних країнах мушкетами () часто називають всі гладкоствольні рушниці.
Озброєних мушкетами піхотинців називають мушкетерами.
Назва Слово мушкет походить (через посередництво , , ) від («маленька муха, мошка», «яструбець», «арбалетна стріла»). На позначення пташки слово існувало багатьма століттями раніше у французькій та англійській мовах.
Слово вживають у різних значеннях. У вузькому значенні — це довга важка рушниця з ґнотовим замком, поширена в XVI—XVII століттях. У ширшому значенні мушкетами в українськомовних джерелах називають і легкі піхотні рушниці з різними типами замків, зокрема — з ударно-кременевим. Наприклад, Енциклопедія історії України називає легким мушкетом зброю з кременевим замком, що з'явилась у XVII столітті та була поширена серед козаків.
Крім того, на території України впродовж XVII століття цим словом називали завісні (такі, що мали ремені) рушниці, що не були фузіями, карабінами або власне мушкетами, подібно до рос. пищаль. До середини XVIII століття вийшло з ужитку на користь слів ружже, ружье від .
Російськомовні енциклопедії мушкетом називають важку рушницю, тоді як полегшену зброю наступних поколінь — фузеєю або кременевою рушницею.
В англійській мові словом musket після виходу з ужитку важких мушкетів аж до XIX століття продовжували називати всі гладкоствольні рушниці, внаслідок цього спостерігається змішування термінів arquebus і musket.
Історія Передумови
Першою масовою вогнепальною зброєю піхоти був аркебуз, що сформувався в Європі до 1470-х —1480-х років. Основними його рисами в порівнянні зі старішими ручницями й гаківницями були видовжений ствол (типово близько метра), дерев'яна ложа та ґнотовий замок, завдяки чому його зовнішній вигляд уже нагадував сучасну зброю. Калібр становив типово 12—15 мм, дульна швидкість кулі могла досягати 450 м/с. Такі зразки зображені в Дібольда Шиллінга, написаній упродовж 1478—1483. У ній на ілюстраціях стрільці прицілюються, вклавши зброю в плече, вирівнявши лінію зору зі стволом і не віднімаючи руки від руків'я — що стало можливим тільки з замком. Це вже була потужна, недорога та достатньо зручна зброя, концепція якої слабко змінювалась надалі. Цю загальну ідею підкреслює англомовний вислів lock, stock, and barrel (дослівно «замок, ложа та ствол»), що фігурально означає «цілком, повністю».
Поява мушкета
Мушкет виник внаслідок того, що кулі аркебуза не могли пробивати найміцніші лати важкої кінноти. Втім, насправді невідомо, наскільки поширена на полі бою була броня, здатна витримувати аркебузний постріл. Датою появи мушкета вважають 1521 рік, коли в Іспанії вперше описали рушницю з підпоркою для стрільби. Французьке джерело 1524 року згадувало про іспанських стрільців, що стріляли кулями, як у фортечних гаківниць. Повнорозмірні мушкети мали калібр 20—23 мм і важили 7—9 кг. Через велику масу та сильний відбій стрільбу вели з підсошка (форкета), який підставляли під ствол. Вони доповнили аркебузи в європейських арміях.
Упродовж XVI—XVII століть основу європейської піхоти становили стрілецько-пікінерські формування, що складались зі стрільців (аркебузирів та/або мушкетерів) і пікінерів, де останні передусім захищали стрільців від кінноти. Одним із найважливіших доповнень до тактики стрільців став залповий вогонь, який розвинувся протягом XVI століття. В найпримітивнішій формі його застосовували іспанські аркебузири ще при Черіньйолі та Павії, також існують припущення щодо османських військ у битві при Могачі (1526). Повноцінну залпову стрільбу з контрмаршем, які дозволяли стрільцям організовано стріляти й відходити на перезаряджання, приписують нідерландському військовому реформатору Моріцу Оранському в 1590-ті. Його тактика дозволяла компенсувати низьку швидкострільність тогочасної зброї.
Разом із розвитком піхотних тактик і зброї протягом XVI—XVII століть частка стрільців зростала, а пікінерів — зменшувалася. Наприклад, в іспанських терціях на момент офіційного формування 1536 року співвідношення пікінерів і аркебузирів становило 10:2. У 1560 році пропорція була 8:2, хоча на практиці третина бійців, що рахувалися як пікінери, брала до рук аркебузи — на полі бою їх цінували значно більше й престижність була вища. У нідерландських батальйонах наприкінці XVI століття пікінерів і стрільців було порівну. Наприкінці XVI століття частка стрільців у арміях становила вже до 40%.Ефективність важкого мушкета від початку була неоднозначна. З одного боку, він був здатен пробивати найміцніші обладунки та завдавати тяжчих поранень. З іншого боку, великі маса й розмір, сильний відбій і необхідність у підсошку обтяжували піхотинців. При тому початкова швидкість кулі, купчастість і ефективна віддаль пострілу були аналогічні до показників аркебуза. Іншими словами, єдиною перевагою мушкета була важча куля. З цих причин важкий мушкет був найефективніший там, де його потужність переважала недоліки: в морських боях, при стрільбі з фортечних стін, а в польових битвах — проти важкої кінноти. Солдатів, що використовували мушкети, називають мушкетерами. Вони отримували більшу платню й були престижнішим різновидом піхоти, ніж аркебузири й пікінери.
Попри незручність, мушкет поширювався серед західноєвропейських армій, поступово витіснюючи аркебуз. Наприклад, в іспанських терціях станом на 1571 рік співвідношення аркебузирів і мушкетерів становило 1677 до 596 (2,81), а звіт 1601 року перелічував 2117 аркебузирів, 1237 мушкетерів (1,71) і 2001 пікінера. В Нідерландах 1609 року повністю відмовилися від аркебузів на користь мушкетів. Утім, остаточно витіснити аркебуз мушкет не зміг: зокрема, іспанська реформа 1632 року вимагала в кожній роті терції 90 аркебузирів, 40 мушкетерів і 60 пікінерів. Застосовували аркебузи й шведські війська щонайменше до 1630-х.
Інформація щодо важких мушкетів в Україні неоднозначна. Деякі джерела засвідчують про їхнє поширення на території України, однак інші стверджують, що козаки їх не використовували. Основною зброєю козацького війська XVI століття були аркебузи та інші типи легких рушниць.
Османська імперія в XVI—XVII століттях активно застосовувала важкі мушкети, подібні до іспанських. В облогах у них були ще більші зразки з довжиною ствола 130—160 см і калібром 20—29 мм (існували навіть 35- і 45-мм зразки), що називались «окопними рушницями» ().
Полегшення мушкета
Поширення мушкетів було однією з причин остаточного занепаду кінних латників до кінця XVI століття, а разом з тим відпала й потреба у важких мушкетах на полі бою — тож розпочався зворотний процес у бік їхнього зменшення.
Хоча запровадження легкого мушкета у військах часто приписують шведському королю Ґуставу II Адольфу, насправді цей процес розпочали нідерландці, ввівши 1599 року стандарт, що передбачав калібр ~19,7 мм і масу 6—6,5 кг. Шведи натомість ще довго не відмовлялись від важких мушкетів і підсошків: одне джерело 1626 року свідчить про те, що вони тоді використовували «дуже великі мушкети», а 1631 року Ґустав замовив підсошки для повного оснащення 32 піхотних полків. З іншого боку, одне джерело 1632 року стверджує, що у шведських мушкетерів були нові дуже легкі мушкети без підсошків. У будь-якому разі, з початку XVII століття в Європі все більше поширювались полегшені мушкети меншої маси. Цього досягали за допомогою досконаліших лож, покращених технологій виготовлення стволів і, подекуди, зменшенням довжини стволів. Попри те, що мушкети надалі отримували численні зміни в конструкції, балістичні якості мало змінились між XVI та XVIII століттями.
До середини XVII століття, коли мушкет уже був достатньо легким для стрільби з рук, підсошки вийшли з ужитку. Внаслідок цього різниця між мушкетом і аркебузом стерлась остаточно, тим більше, що з приблизно 1600 року довгоствольна зброя з погляду будови переважно була зменшеними мушкетами. Утім, термін аркебуз з часом вийшов з ужитку для піхотної рушниці, тоді як мушкетами продовжили називати наступні покоління піхотної зброї аж до XIX століття. Причиною переходу значення могла бути престижність і оплачуваність мушкетерів.
Разом зі зброєю змінювались і тактики піхоти на полі бою. Під час Тридцятилітньої війни (1618—1648) під впливом нідерландців і шведів увійшла до вжитку лінійна тактика з глибиною шикування в 5-6 шеренг, яка дозволяла максимізувати вогневу потужність у порівнянні з глибшими шикуваннями іспанських терцій. До кінця війни її прийняли за основну практично всі основні європейські країни. На практиці новітній підхід не завжди означав перевагу: таке шикування означало більшу вразливість флангів і тилу, а також не завжди годилось для складної місцевості. Кременевий мушкет і багнет Ранні версії ударно-кременевих замків почали з'являтись у середині XVI століття, однак не користувались значним попитом через недостатню надійність і високу ціну. Їх зазвичай видавали артилеристам, вартовим і тілоохоронцям. Винятком була Швеція, де в 1620-ті їх надавали й піхотинцям, зокрема через нестачу ґнота для замків. До середини XVII століття ґнотовий замок усе ще залишався основним у європейських арміях. До 1615 у Франції було винайдено традиційний кременевий замок, а до 1650-х він набув поширення. З останньої чверті XVII століття він був основним типом замка на озброєнні європейських армій. У порівнянні з ґнотовим мушкетом, кременевий (також знаний як фузія) мав вищу швидкострільність і меншу залежність від погоди. Українське козацтво використовувало широкий асортимент рушниць у XVII століття, серед яких поширені були легкі кременеві мушкети європейського зразка та яничарки — ґнотові або кременеві мушкети турецького зразка.
Близько середини XVII століття з'явились перші багнети. Початково це був кинджал, руків'я якого встромлялося в дуло рушниці. Він дозволяв ефективніше боротись проти кінноти, однак унеможливлював постріл. Уже до 1680-х він еволюціонував до сучаснішої форми з трубчастим кріпленням і не відтак більше заважав стрільбі. Частка пікінерів і без того невпинно падала впродовж століття: від 50% на його початку до 25% на 1680-ті, а повсюдне поширення багнетів на початку XVIII століття призвело до остаточної відмови від пікінерів, оскільки тепер кожен стрілець мав протикіннотну зброю. Своєю чергою, це дозволило розгортати ширші формування лінійної піхоти з глибиною 3-4 шеренги для максимізації вогневої потужності. З початку XVIII століття, коли було сформовано легкий ударно-кременевий мушкет з багнетом і лінійну тактику піхоти, ані тактика, ані озброєння піхоти істотно не змінювались до масового запровадження гвинтівок у середині XIX століття.
На відміну від попередніх європейських тактик, які не були універсальними, комбінація кременевого мушкета, багнета, кінноти та артилерії була надзвичайно ефективна й неодноразово показувала свою перевагу над іншими. Наприклад, під час британської колонізації Індії навчені та озброєні за європейським зразком місцеві сили перемагали ті, що покладались на традиційні методи. У Наполеоновій кампанії проти мамелюків у Єгипті (1798) французи легко розгромили місцеві війська. Європейські збройні технології разом з тактикою застосування та тренуваннями прискорили світову експансію.