Операція «Барбаросса» () — стратегічна наступальна операція збройних сил Німеччини та її союзників проти СРСР. План операції передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Архангельськ—Астрахань. Попри початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалося, війна переросла в довготривалу та виснажливу.
22 липня 1940 року головнокомандувач сухопутних військ Вальтер фон Браухіч уперше отримав вказівку Гітлера розпочати «теоретичну підготовку» плану військової кампанії проти СРСР. Під час наради в той день Гітлер особисто визначив і повідомив Командуванню Вермахту політичні та військові цілі майбутньої операції: швидко розгромити Червону Армію або принаймні зайняти таку територію, яка убезпечить Берлін і Сілезький промисловий район від авіанальотів радянської авіації та дозволить проводити бомбардування промислових центрів противника.
31 липня 1940 року Гітлер уточнив майбутню долю СРСР: «Операція матиме сенс тільки в тому випадку, якщо ми одним стрімким ударом розгромимо всю державу цілком. Захоплення лише певної частини території недостатньо».
Приготування Під час приготувань нападу на Радянський Союз перед Гітлером і перед німецьким верховним командуванням стояло питання про оцінку військово-промислового потенціалу Радянського Союзу і зокрема бойової потужності та боєздатності Червоної Армії. Головним постачальником такої інформації були військова розвідка — Абвер і 6-те управління РСХА. У своїй роботі ці структури багато в чому дублювали одна одну, але інформація, що ними надавалася політичному і військовому керівництву рейху, часто була суперечливаШелленберг В. Лабиринт. Мемуары гитлеровского разведчика. Пер. с англ. М.: СП Дом Бируни, 1991. С. 188.. Мало того, військовим, відповідальним за планування бойових дій, було важко правильно оцінювати всю інформацію, що до них надходила. «Якщо матеріал суперечив їхньому основному задуму, вони просто не брали його до уваги. Що стосується головного командування, то з цим справа була ще гіршою. До кінця 1944 року Гітлер відмовлявся використовувати небажану інформацію, навіть якщо вона підтверджувалася фактами» (Вальтер Шелленберг)Шелленберг В. Ук. соч. с. 189..
У результаті німецький генеральний штаб був упевнений у перевазі німецьких військ над Червоною армією, як у кількісному співвідношенні, так і в технічному оснащенні, і, особливо, в частині військового керівництва. На основі цього було зроблено висновок, що поки Червона армія буде тільки готуватися до бойових дій, вермахт завдасть їй раптового нищівного удару і буде громити на її ж території. Це дозволило б Німеччині закінчити війну з Радянським Союзом протягом двох з половиною місяцівБлюментрит Г. Московская битва // Роковые решения вермахта. Смоленск: Русич, 2001. С. 107., принаймні до 25 грудня 1941 рокуШелленберг В. Ук. соч. С. 192; 189.. Такі розрахунки базувалися на тому, що в бойових діях вермахтом у великій кількості будуть використовуватися моторизовані частини. Тому Гітлер вважав, що жодні невдачі при проведенні операції «Барбаросса» неприпустимі і німецька армія з самого початку отримає успіхГальдер Ф. Военный дневник. Т. 2. М.: Воениздат, 1969. С. 409..
Кейтель стверджував, що дії, заплановані Гітлером, будуть настільки стрімкими і потужними, що радянська система, якою б сильною вона не була, не вистоїтьШелленберг В. Ук. соч. С. 190.. У цілому ж німецьке командування вважало, що Червона армія не здатна провести масштабну операцію проти НімеччиниДив.: Дашичев В. И. Банкротство стратегии германского фашизма. В 2 тт. М.: Наука, 1973.. А у випадку нападу Німеччини на СРСР Червона армія буде відступати в глиб країни, намагаючись затягнути війну, щоб виграти час і провести мобілізацію. Щоб цього не допустити, Гітлер планував знищити Червону Армію ще в прикордонних битвах.
Планом «Барбаросса» передбачався розгром Радянського Союзу в одній швидкій кампанії. Операцію передбачалося провести таким чином, щоб знищити радянські війська, що знаходилися в західній частині СРСР, шляхом швидкого просування вперед танкових груп і завадити відходу боєздатних військ вглиб території.
Спочатку в рамках поставлених завдань необхідно зламати лінію фронту, який утримувався основними силами радянської армії, що знаходилися в Білорусі, шляхом швидкого і глибокого вклинення потужних рухомих з'єднань північніше і південніше від Прип'ятських боліт і використання цього вклинення для знищення ворожих угрупувань.
Південніше Прип'ятських боліт (група армій «Південь» генерал-фельдмаршала фон Рундштеда) необхідно використати швидкий прорив танкових сил із району Любліна в напрямку на Київ з метою перерізати комунікації військ супротивника, що знаходилися в Галичині і Західній Україні, які зв'язували їх із Дніпром, заволодіти переправами через Дніпро біля Києва і південніше нього, тим самим забезпечити свободу маневрування для наступної взаємодії групи армій «Південь» з активними в північній частині СРСР німецькими військами або для вирішення нових завдань на півдні СРСР.
Північніше Прип'ятських боліт група армій «Центр» (генерал-фельдмаршал фон Бок) введенням значних рухомих сил із району Варшави і Сувалок використовує досягнутий прорив у напрямку Смоленська для повороту значних сил на північ, щоб, взаємодіючи з групою армій «Північ» (генерал-фельдмаршал фон Лєб), яка діяла в Східній Прусії, виступити в спільному напрямку на Ленінград, знищити активні в Балтиці війська противника і надалі, з'єднавшись з фінськими і при сприятливих умовах з німецькими військами, перекинутими сюди з Норвегії, ліквідувати останню можливість опору ворожих військ в північній частині СРСР та тим самим забезпечити свободу маневрування для вирішення подальших завдань по взаємодії з німецькими військами, що діяли на півдні СРСР.
При раптовому і повному провалі ворожих спроб чинити опір на півночі СРСР постане питання про заміну повороту військ на північ невідкладним ударом в напрямку Москви.
Завдання армії «Норвегія»: в міру сил оточити опорний пункт Мурманськ (базу для наступальних дій зосереджених там повітряних, сухопутних і морських сил ворога) і надалі за наявності достатніх сил заволодіти нимГальдер Ф. Ук. соч. Т. 2. С. 585; 586; 590—591..
Але, почавши війну, Гітлер та німецьке командування швидко зрозуміли, що їхні плани починають ламатися.
Готовність Третього Рейху
Німецьке керівництво розташувало велику кількість військ біля радянського кордону ще до того, як закінчилася кампанія на Балканах. До третього тижня лютого 1941 року 680 000 німецьких солдатів були зібрані на складах на румунсько-радянському кордоні. Готуючись до нападу, Гітлер таємно перемістив до радянських прикордонних районів 3 000 000 німецьких військовослужбовців та приблизно 690 000 солдатів країн Осі. Додаткові операції Люфтваффе включали численні місії повітряного спостереження над радянською територією за багато місяців до нападу.
Хоча радянське верховне командування цим стривожилося, віра Сталіна, що Третій Рейх навряд чи нападе лише через два роки після підписання пакту Молотова — Ріббентропа, призвела до повільної радянської підготовки. Попри цей факт, СРСР не зовсім ігнорував загрози від свого німецького сусіда. Задовго до вторгнення Третього Рейху маршал Семен Тимошенко назвав німців «найважливішим і найсильнішим ворогом», а вже в липні 1940 року начальник штабу Червоної армії Борис Шапошников склав попередній триетапний план, який описував, як може виглядати вторгнення Німеччини. Цей план виявився надзвичайно схожим на фактичну атаку. У квітні 1941 року німецькі війська розпочали готувати операції «Гайфіш» та «Гарпун», щоб обґрунтувати свої твердження, що реальною ціллю була Британія. Ці імітовані підготовки в Норвегії та на узбережжі Ла-Маншу включали такі заходи, як концентрація суден, розвідувальні польоти та навчальні вправи.
Обговорюються причини відстрочки Барбаросси від спочатку запланованої дати 15 травня до фактичної дати вторгнення 22 червня 1941 року (затримка на 38 днів). Причиною, яку найчастіше цитують, є непередбачена можливість вторгнення в Югославію та Грецію у квітні 1941 року. Історик Томас Б. Буел вказує, що Фінляндії та Румунії, які не були залучені до початкового планування Німеччини, потрібен був додатковий час для підготовки до участі у вторгненні. Буел додає, що незвично волога зима тримала річки в повному розливі до пізньої весни. Повені, можливо, стримували попередній напад, навіть якщо вони сталися до закінчення Балканської кампанії.
Готовність СРСР Див. також: Теза превентивної війни Радянського Союзу проти Німеччини та У 1930 році Михайло Тухачевський, відомий військовий теоретик танкових військ міжвоєнного періоду, а пізніше маршал Радянського Союзу, передав Кремлю пам'ятку, яка лобіювала колосальні інвестиції в ресурси, необхідні для масового виробництва зброї, наполягаючи на «40 000 літаків і 50 000 танків». На початку 1930-х років в Польових правилах 1936 року було розроблено та оприлюднено сучасну оперативну доктрину для Червоної армії у формі концепції глибокої битви. Витрати на оборону також швидко зросли з лише 12 відсотків валового національного продукту в 1933 році до 18 відсотків до 1940 року.
Під час Великого терору Сталіна в кінці 1930-х років, яка не закінчилася на час нападу Третього Рейху 22 червня 1941 року, значна частина офіцерського корпусу Червоної армії була страчена або ув'язнена, а багатьом з їхніх наступників, призначених Сталіним з політичних причин, часто бракувало військової компетентності З п'яти маршалів Радянського Союзу, призначених у 1935 році, лише Климент Ворошилов та Семен Будьонний пережили терор. Тухачевський загинув у 1937 році. Загинуло 15 з 16 армійських командирів, 50 із 57 командирів корпусу, 154 зі 186 командирів дивізій, 401 з 456 полковників, а багато інших офіцерів були звільнені з посади. Загалом було страчено близько 30 000 червоноармійців. Сталін ще більше підкреслив свій контроль, підтвердивши роль комісарів на дивізіональному рівні та нижче для нагляду за політичною відданістю армії режиму. Комісари обіймали посаду, рівну посаді командира підрозділу, який вони контролювали. Але, попри зусилля щодо забезпечення політичного підпорядкування збройних сил, внаслідок поганих результатів діяльності Червоної армії в Польщі та в Зимовій війні близько 80 відсотків офіцерів, звільнених під час Великого терору, були відновлені до 1941 року. Також між січнем 1939 року та травнем 1941 року було активовано 161 нову дивізію. Тому, хоча близько 75 % усіх офіцерів були на посаді менше одного року на початку німецької навали 1941 року, багато коротких термінів служби можна пояснити не лише чистками, а і швидким збільшенням кількості військових частин.
У Радянському Союзі, розмовляючи зі своїми полководцями у грудні 1940 року, Сталін згадував згадки Гітлера про напад на СРСР у «Моїй боротьбі» і віру Гітлера в те, що Червоній армії знадобиться чотири роки, щоб підготуватися. Сталін заявив, що «ми повинні бути готові набагато раніше» і «ми спробуємо затягнути війну ще на два роки». Ще в серпні 1940 року британська розвідка отримала натяки на плани Німеччини напасти на СРСР лише через тиждень після того, як Гітлер неофіційно затвердив плани Барбаросса, і Британія повідомила про це радянську владу. Але недовіра Сталіна до британців змусила його ігнорувати їхні попередження, вважаючи, що вони є фокусом, покликаним затягнути Радянський Союз у війну на своєму боці. На початку 1941 року власні спецслужби Сталіна та американська розвідка регулярно і неодноразово попереджали про напад Третього Рейху, що насувається. Радянський шпигун Ріхард Зорге також дав Сталіну точну дату німецького вторгнення, але Зорге та інші інформатори раніше давали різні дати вторгнення, які зрештою не підтвердилися. Сталін визнав можливість нападу і тому провів значну підготовку, але вирішив не ризикувати провокацією Гітлера.