Французька колоніальна імперія () складалася із заморських колоній, протекторатів і підмандатних територій, які перебували під владою Франції з XVI століття. Зазвичай розрізняють «Першу французьку колоніальну імперію», яка існувала до 1814 року, до того часу більшу частину її було втрачено або продано, і «Другу французьку колоніальну імперію», яка почалася із завоювання Алжиру в 1830 році. За часів розквіту, між двома світовими війнами, Друга французька колоніальна імперія була другою за величиною колоніальною імперією у світі після Британської імперії.

Франція почала створювати колонії в Північній Америці, Карибському басейні та Індії в XVII столітті, але втратила більшу частину своїх володінь після поразки в Семирічній війні. Північноамериканські володіння були втрачені на користь Великої Британії та Іспанії, але пізніше Іспанія повернула Луїзіану (Нову Францію) Франції в 1800 році. Потім цю територію було продано Сполученим Штатам у 1803 році. Франція відновила колоніальну політику в основному після 1850 року, зосередившись головним чином в Африці, а також в Індокитаї та південній частині Тихого океану. Розвиваючись, нова Французька імперія взяла на себе роль торгівлі з метрополією, постачання сировини та закупівля готових виробів. Відбудова імперії відновила престиж Франції, особливо щодо міжнародної влади та поширення французької мови та католицизму . Колоніальна імперія також забезпечувала живою силою у світових війнах.

Головною метою була Mission civilisatrice або «».

Mathew Burrows, «'Mission civilisatrice': French cultural policy in the Middle East, 1860—1914.» Historical Journal 29.1 (1986): 109—135. У 1884 році провідний прихильник колоніалізму Жуль Феррі заявив: «Вищі раси мають право на нижчі раси, вони зобов'язані цивілізувати нижчі раси». Були запропоновані повні права громадянства — асиміляція, хоча насправді «асиміляція завжди відступала [і] колоніальне населення розглядалося як піддані, а не як громадяни». Julian Jackson, The Other Empire, Radio 3 Франція відправила невелику кількість поселенців до своєї імперії, за помітним винятком Алжиру, де французькі поселенці взяли владу, хоча були меншістю.

Під час Другої світової війни Шарль де Голль і Вільна Франція взяли під контроль заморські колонії та використовували їх як бази, з яких вони готувалися до звільнення Франції. Історик Тоні Чафер стверджує: «Намагаючись відновити свій статус світової держави після приниження поразки й окупації, Франція прагнула зберегти свою заморську імперію наприкінці Другої світової війни». Tony Chafer, The end of empire in French West Africa: France's successful decolonization? (2002)see Chafer abstract Однак після 1945 року антиколоніальні рухи почали кидати виклик європейському колоніалізму. Великі повстання в Індокитаї та Алжирі виявилися дуже дорогими, і Франція втратила обидві колонії. Після цих конфліктів відбулася відносно мирна деколонізація. Згідно (Четверта республіка) було засновано Французький Союз, який проіснував до 1958 р. Нові залишки колоніальної імперії були інтегровані до Франції як заморські департаменти та території у складі Французької Республіки. На початок 2020-х їх площа становила 119 394 км², населення — 2,8 млн осіб. До 1960-х років, за словами , останні «залишки імперії мало цікавили французів». Він стверджує: «Однак, за винятком кривавої деколонізації Алжиру, дивовижним є те, наскільки мало довготривалих наслідків для Франції спричинила відмова від імперії». Robert Aldrich, Greater France: A History of French Overseas Expansion (1996) p 305. His section on «Ending the Empire» closes in 1980 with the independence of New Hebrides, p. 304. Зв'язки між Францією та її колишніми колоніями зберігаються через La francophonie, франк КФА та військові операції, такі як операція «Сервал».

Історія Згідно з Робертом Олдрічем, основні напрямки французького колоніалізму з XVII століття до 2000 року:See Robert Aldrich, Greater France: A History of French Overseas Expansion (1996) Колоніальна експансія: імперські амбіції Франції призвели до створення колоній по всьому світу. Починаючи з XVII століття, французькі колонії були засновані в Північній Америці (Нова Франція), Карибському басейні (Гаїті), Африці (Сенегал, Алжир і Мадагаскар) і Південно-Східній Азії (Індокитай).Benjamin Steiner, Building the French empire, 1600—1800 (Manchester University Press, 2020) pp. 1-19. Війни: Французька імперія брала участь у численних війнах та конфліктах як в Європі, так і в її колоніях. Це Франко-голландська війна, Семирічна війна, Французькі революційні війни, Наполеонівські війни, Перша світова війна та Друга світова війна. Колонії забезпечили значну кількість людського ресурсу в Першій світовій війні та були головною ареною для Франції у Другій світовій війні. Поразка від Британії в Семирічній війні 1760-х років призвела до втрати більшості володінь у Північній Америці та Індії.Christy L. Pichichero, The Military Enlightenment: War and Culture in the French Empire from Louis XIV to Napoleon (Cornell University Press, 2017) online. Рабство: Французька імперія брала участь у трансатлантичній работоргівлі, зокрема в Карибському басейні. Під тиском аболіціоністської Великої Британії відновлений Людовик XVIII неохоче погодився за Паризьким договором 1815 року про скасування работоргівлі французькими підданими та боротьбу з нею.Serge Daget, L'abolition de la traite des Noirs en France de 1814 à 1831. Cahiers d'études africaines, 1971, p. 17. Під впливом ідеалів Французької революції Франція скасувала рабство у своїх колоніях в 1794 році. Однак Наполеон відновив його в 1802 році, і лише в 1848 році рабство було остаточно скасовано.Martin A. Klein, Slavery and colonial rule in French West Africa (Cambridge University Press, 1998).https://memoire-esclavage.org/napoleon-et-le-retablissement-de-lesclavage/lessentiel-dossier-napoleon-et-le-retablissement-de#:~:text=L'esclavage%20est%20rétabli%20en%20Guadeloupe%20et%20en%20Guyane.&text=L'esclavage%20y%20fut%20rétablide,sera%20publié%20qu'en%201803. Деколонізація. У середині XX століття відбулась деколонізація, і Французька імперія не була винятком. Після Другої світової війни всі французькі колонії прагнули незалежності, що призвело до кінця французького панування, особливо з кровопролиттям Алжирі та В'єтнамі. Проте Західна Африка звільнилась без застосування зброї, і вплив Франції у цьому регіоні все ще сильний.Tony Chafer, The end of empire in French West Africa: France's successful decolonization (Bloomsbury, 2002) online. Культурний та інтелектуальний вплив: Французька імперія відіграла значну роль у поширенні французької мови, культури та ідей у ​​своїх колоніях. Французька мова стала глобальною мовою дипломатії та інтелектуального обміну, а французька література, мистецтво та філософія вплинули на інтелектуальні та культурні рухи як в імперії, так і за її межами.Martin Evans, Empire and culture: the French experience, 1830—1940 (Springer, 2004) online. Велику роль у підтримці імперії відіграла римо-католицька церква. Вона посилала місіонерів, священиків і черниць; фінансувала та будувала церкви, школи та лікарні.Owen White, and James Patrick Daughton, eds. In God's Empire: French Missionaries in the Modern World (Oxford University Press, 2012). online Спадщина та постколоніальні відносини: Спадщина Французької імперії продовжує формувати відносини Франції з її колишніми колоніями. Постколоніальні відносини, дискусії про пам'ять, реституцію культурних артефактів і поточні дебати про вплив колоніалізму залишаються важливими проблемами сучасного французького суспільства.Robert Aldrich, «The French Overseas Empire and its Contemporary Legacy.» European History Quarterly 40.1 (2010): 97-108. Негативні наслідки для колишніх колоній — внутрішня нестабільність, відсутність економічної різноманітності, залежність від допомоги та втрата культурних цінностей.

Перша французька колоніальна імперія

Перші експедиції французьких дослідників до Північної Америки відбулися на початку XVI століття, Джованні да Верраццано (1524 р.), флорентійця на службі Франції та Жак Картьє (1534 — 1535 рр.), а також часті плавання французьких рибалок до Ньюфаундленду, можна розглядати як перші прояви наступної французької колоніальної експансії. Проте, Іспанія, яка намагалася зберегти свою монополію в Америці, прикладала великих зусиль задля протидії створення французьких колоній. Спалах релігійних війн у другій половині XVI століття у Франції також не додав ефективності діям за межами країни. Перша спроба заснувати колонію в Ріо-де-Жанейро і Флориді не вдалася через іспанську та португальську пильність.

Історія французької колоніальної імперії починається з 27 липня 1605 р., коли було засновано Порт Роял в колонії Акадія в Північній Америці — наразі Канада, Нова Шотландія. Кілька років пізніше, у 1608 році, Самюель де Шамплен засновує місто Квебек, яке стало столицею великої, але малонаселеної колонії Нова Франція, також відому, як Канада. Після укладення угод з численними індіанськими племенами, Франція взяла під свій контроль більшу частину материка Північна Америка. Тим не менш, французькі поселенці, як правило, обмежували свої поселення долиною річки Святого Лаврентія. Не дуже розвинені економічно і несприятлива французька імміграційна політика призвели до переходу французьких територій під владу англійських колоній, які були більш заселеними і економічно розвиненими. Акадія перейшла під владу Англії в 1713 р. за Утрехтським миром.

У 1699 р. Франція поширила свої володіння після створення в гирлі Міссісіпі Луїзіани. Ця колонія охоплювала все сточище річки, але під фактичним контролем був лише єдиний регіон на узбережжі в районі міст Мобіл і Новий Орлеан (заснований у 1718 р.).

З розвитком колоній в Північній Америці, Франція спрямувала колоніальну експансію у Вест-Індію. Заснування поселень уздовж узбережжя Південної Америки в сучасній Французькій Гвіані почалася в 1624 році. У 1628 р. Франція створила колонію на Сент-Кіттс (до Утрехтського миру британська колонія). Французька компанія американських островів () заснувала колонії Гваделупа і Мартиніка в 1635 р., і 1650 р.— Сент-Люсія. Найважливіша колонія в регіоні, проте, була заснована в 1664 р. в західній частині іспанського острова Еспаньйола — Сан-Домінго, яка у XVIII ст. стала найбагатшою колонією в Карибському басейні через експорт цукру з цукрової тростини .

Французька колоніальна експансія не обмежувалася Новим Світом. У Сенегалі, в Західній Африці, французи у 1624 заснували на узбережжі торгові пости. У 1664 створена Французька Ост-Індійська компанія, яка мала конкурувати в торгівлі зі Сходом. Колонії були створені на узбережжі Індії: Чанданнаґар в Бенгалії (1674), Пудучеррі (1674), трохи пізніше Янам (1723), Махе (1725) і Караїкал (1739). Колонії були також засновані в Індійському океані: Іль-де Бурбон (1664, наразі Реюньйон), Іль Рояль (1718, наразі Маврикій) і на Сейшельських Островах (1756).

Колоніальний конфлікт із Великою Британією (1744—1815)

У середині XVIII ст. після закінчення союзу Франції з Великою Британією на основі балансу впливу цих двох держав у Європі та світі, що тривав із 1714 до 1731 року, Франція здійснила низку колоніальних конфліктів з Англією, які в кінцевому підсумку призвели до створення Першої французької колоніальної імперії. Це: війна за австрійську спадщину (1744 — 1748 рр.), Семирічна війна (1756 — 1763 рр.), Війна за незалежність США (1778 — 1783 рр.), французькі революційні війни (1793—1802 р..) і наполеонівські війни (1803-14 i 1815 р.).