Гріб Госпо́дній, Гроб Госпо́дній або Святий Гріб () — головна святиня християнського світу, гробниця в скелі; у цій гробниці, відповідно до Євангелія, був похований Ісус Христос після розп'яття й на третій день воскрес. Гробниця є головним вівтарем Храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.
Згідно з легендою гробниця знаходилась за міськими стінами, на північний-захід від Єрусалима, недалеко від Голгофи. На початку IV століття над нею було зведено Кувуклію Храму Гробу Господнього.
У переносному сенсі, особливо у історичних джерелах Середньовіччя — вся Свята земля (Палестина), де знаходилось це святе для християн місце.
За Євангеліями
Про гріб говорять всі євангелісти: , , , . За їхніми розповідями він належав Йосифу Аримафейському, знаходився в саду неподалік від Голгофи й був новим, тобто, в ньому ще нікого не було поховано.
Дане місце згадується у таких євангельських епізодах: Покладання у гріб Стража біля гробу — влада поставила її через побоювання, що учні викрадуть тіло. Воскресіння Христове Явлення ангела Дружинам-мироносицям «Не торкайся до Мене» — перше явлення воскреслого Ісуса Христа (Марії Магдалині)
Історія «відкриття» Гробу Господнього
Пошуки печери, де було поховано тіло Ісуса, було здійснено у IV столітті за наказом імператора Костянтина. У 326 році його мати імператриця Олена прибула до Єрусалиму з метою паломництва й пошуку християнських реліквій: «…божественний Костянтин відправив зі скарбами блаженну Олену для пошуку животворного хреста Господнього».Феофан, Хронографія , рік 5817 (за олександрійською ерою) (324/325 н. е.)
Першим з церковних істориків про відкриття Гробу Господнього повідомляє Євсевій Кесарійський у своїй праці «Життя Костянтина». Він свідчить, що на місці печери, де було поховано Ісуса римлянами, було зведено язичницький храм.
За наказом Костянтина насип храму було зрито й «раптом, у глибині землі, понад усякі сподівання, виявився пустий простір, а потім Чесне й Всесвяте Знамення спасительного Воскресіння. Тоді священна печера зробилась для нас образом Спасителя, що повернувся до життя».
До 335 року над печерою імператором Костянтином (Сократ Схоластик повідомляє, що ініціатором будівництва була його мати свята Олена: «мати царя запропонувала створити на місці гробниці дорогоцінний молитовний дім») було зведено храм Гробу Господнього, що в наш час являє собою величезний архітектурний комплекс, який включає Голгофу з місцем Розп'яття, Кувуклію — каплицю в центрі храму, що приховує безпосередньо печеру Гробу, Камінь помазання, Кафолікон, підземний храм Надбання Животворного Хреста, храм святої рівноапостольної Олени й декілька вівтарів.
Опис
Гріб Господній це типова висічена в природній скелі єврейська гробниця періоду Другого храму. Тіло Христа було покладено на кам'яне поховальне Ложе (200 x 80 см, висота від підлоги 60 см) ногами на схід (тобто, головою до входу), головою на захід, за єврейським звичаєм. З давніх часів Ложе сильно пошкодженеПро це свідчить Максим Симеос, остання людина, яка бачила справжнє кам'яне Ложе під час відновлення Кувуклії після пожежі 1810 року. Ротонда й Кувуклія безглуздою несамовитістю паломників, які будь-що прагнули відколоти й винести з собою частинку реліквії. Щоб запобігти цим спробам, святе Ложе було закрито плитою білого мармуру, котра зараз вже пожовкла від часу (нинішню плиту покладено у 1555 році). Декілька століть тому плита тріснула впоперек. З цією тріщиною пов'язана легенда, що вона чудесним чином утворилась, коли мусульмани захотіли взяти мармурову плиту для прикрашення мечеті. Поява тріщини зупинила мусульман, й плита лишилась на своєму місці.
Первинно навколо Ложа існувала поховальна печера, але її зруйнували разом із храмом у 1009 році за наказом фатимідського халіфа Аль-Хакіма Трибельський І. Єрусалим. Таємниця трьох тисячоліть. — Феникс, 2007. с.192-193. ISBN 978-5-222-11110-9. . Збереглись лише саме Ложе, частина стін печери (до 60–90 см висотою) й частина входу. Зараз печеру заміняє облаштоване всередині Кувуклії невеличке приміщення (1,93×2,07 м), майже половину якого, праворуч від входу, біля північної стіни, займає Ложе. Тут можуть поміститись три, максимум чотири людини одночасно. Нинішнє приміщення, як і попередню печеру, також називають Святим Гробом. Зі сходу з вівтаря Ангела до нього веде низький арочний вхід (всього 112×72 см, й приблизно 90 см глибини), очевидно первинного характеру, на думку більшості археологів Свята Земля. Історичний путівник пам'ятними місцями Ізраїлю, Єгипту, Йорданії та Лівану / Ред. акад. М. В. Бібіков. — Ізраїль: J.C.A. Holyland, 2000. c. 46—47. ISBN 5-93632-002-2. Архімандрит Леонід Кавелін. Старий Єрусалим та його околиці. Із записок ченця-паломника. — М.:Індрик, 2008. С.66—69. ISBN 978-5-85759-441-4. .
Ікони, лампади й оздоблення
Все всередині оздоблено білим та жовто-рожевим мармуром, окрім невеликої ділянки природної скелі в арці входу. Навколо Ложа по периметру, на висоті близько 30 см від нього, проходить невеликий мармуровий карниз. На північній стіні над карнизом православне мармурове барельєфне зображення Воскресіння Христа з Янголами. Барельєф частково прихований позолоченим окладом і, крім того, янголів на ньому затуляють дві ікони, що стоять на карнизі. В головах стоїть католицька ікона в окладі, в ногах живописна вірменська, в знак того що вони мають право служити на Святому Гробі. На карнизі, окрім того, встановлено свічники зі свічками, від різних християнських віросповідань, а також вази зі свіжими квітами, які замінюють щодня. На західній стіні, навпроти входу, висить православна ікона Божої Матері, за якою облаштовано нішу.
На стінах навколо всього приміщення висічено грецькою тропар святого Іоанна Дамаскіна: «Яко живоносец, яко рая краснейший, воистину и чертога всякаго царскаго показася светлейший, Христе, гроб Твой, источник нашего воскресения».
Над поховальним Ложем на висоті трохи вище людського зросту розвішано рядами 43 срібних лампади, тринадцять з яких належать православним, ще тринадцять католикам, тринадцять вірменам й чотири коптам Тімаев. Єрусалим і Палестина, гл 33. // Андреєв. Історія Єрусалиму. — М.: Эксмо, Алгоритм, 2004. с. 236. ISBN 5-699-07644-1. . У будні горять лише декілька з них, а всі лампади запалюються лише у великі свята. В стелі є отвір для вентиляції.
Вівтар Янгола
Вівтар Янгола () — це невеличке приміщення (3,4×3,9 м) у східній частині Кувуклії, потрапити до Гробу Господнього можна лише пройшовши через нього. Згідно з Євангелієм на цьому місці, на камені відваленому від дверей Гробу, сидів Янгол, що сповістив дружинам-мироносицям Воскресіння Христа: «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Янгол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А Янгол озвався й промовив жінкам: Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розп'ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав. Підійдіть, подивіться на місце, де знаходився Він.» ().
Згідно з легендою, мироносицям про Воскресіння Христа сповістив Архангел Гавриїл. Саме його ім'я написано на біломармуровому барельєфі, що прикрашає вхід з вівтаря Янгола до Святого Гробу. Зліва від входу на барельєфі зображені невеликі фігури дружин-мироносиць, а справа фігура Янгола, що простягає до них руки. Між ними над входом вздовж мармурових складок йде напис грецькою «Що шукаєте живого серед мертвих? Його немає тут, Він воскрес».
У північній та південній стінах вівтаря облаштовані два овальних отвори діаметром приблизно у 30-40 см, вони використовуються у Велику Суботу для передачі Благодатного вогню з каплиці назовні. Через північний отвір Патріарх подає вогонь православним, через південне — вірменський архімандрит вірменам. Під стелею вівтаря підвішено 15 лампад.
Камінь відвалений від дверей Гробу
Згідно з Євангелієм цей камінь був «дуже великий» (), але до наших днів збереглись лише його фрагменти, тому що він був розколотий на частини під час останнього захоплення Храму мусульманами у 1244 році. 1244 року Єрусалим було захоплено найманим військом із Хорезму під командуванням султана Єгипту Ас-Саліх Айюба з династії Айюбідів. — Трибельський І. Єрусалим. Таємниця трьох тисячоліть — Феникс, 2007. с. 201. ISBN 978-5-222-11110-9. Крім того, пізніше, за словами російського купця-мандрівника XVI століття Трифона Коробейнікова, паломники «тот камень для благословения брали на мощи», тобто, просто розносили його шматочками. Сьогодні одна з частин цього священного каменя зберігається під склом у спеціальному мармуровому постаменті в центрі вівтаря Янгола. Цей постамент слугує також місцем для установки переносного святого престолу під час здійснення архієрейської православної літургії. Інша частина каменя, що збереглась, поміщена у престолі церкви Спасителя вірменського Сіонського монастиря, що стоїть, за легендою, на місці дому первосвященика Каіафи, поза стінами Старого міста, праворуч від Сіонської брами. Тімаєв. Єрусалим і Палестина, гл 51. // Андреєв. Історія Єрусалима. — М.:Эксмо, Алгоритм, 2004. с. 266. ISBN 5-699-07644-1. Свята Земля. Історичний путівник пам'ятними місцями Ізраїлю, Єгипту, Йорданії та Лівану / Ред. акад. М. В. Бібіков. — Ізраїль: J.C.A. Holyland, 2000. c. 54. ISBN 5-93632-002-2.
Кувуклія
Куву́клія ( — «спокій, опочивальня», ) це невелика (6×8 м) купольна каплиця жовто-рожевого мармуру в центрі Ротонди Храму Воскресіння Христа. До її складу входять Гріб Господній і вівтар Янгола. Вхід до Кувуклії зі сходу, він має дерев'яні двостулкові дверцята, з кафоліконом її поєднує мармурове помістя. Ззовні із заходу до Кувуклії прибудовано вівтар коптів.
Історія Першу Кувуклію було збудовано за імператора Костянтина Великого у 325–335 роках, та її було цілковито зруйновано мусульманами у 1009 році. Вдруге Кувуклію відбудував у 1042–1048 роках візантійський імператор Костянтин Мономах Трибельський І. Єрусалим. Таємниця трьох тисячоліть. — Феникс, 2007. с. 194. ISBN 978-5-222-11110-9. , потім у XII столітті її відновили хрестоносці. У 1555 році Кувуклію перебудував францисканець Боніфацій Рагузький й вона простояла до 1808 року, коли була знищена нищівною пожежею. Сучасна Кувуклія відновлена у 1809–1810 роках за проєктом грецького архітектора Миколая Коміна (Κομιανός, 1770—1821) з Мітилени. Надалі вона постраждала від землетрусу 1927 року й сьогодні укріплена ззовні з боків сталевими балками та стяжками.
Коптський вівтар
Коптський вівтар (також Голова Могили) це невелика капличка, прибудована до Кувуклії із заходу, з того боку, куди була повернута Голова Христа.
Вперше вівтар з'явився тут у 1042–1048 роках, коли візантійський імператор Костянтин IX Мономах відновив храм після руйнування його Аль-Хакімом. Пізніше хрестоносці зберегли цей вівтар, звели над ним дерев'яний навіс й назвали Головою Могили. Надалі він перебував у руках францисканців, а потім перейшов до Коптської церкви, що володіє цією каплицею з 1537–1540 років. Трибельський І. Єрусалим. Таємниця трьох тисячоліть. — Феникс, 2007. с.193-194,203. ISBN 978-5-222-11110-9. В наш час цей вівтар є єдиним коптським володінням у храмі. Як правило, вівтар завжди відкритий й поряд чергує коптський чернець.
Богослужіння на Святому Гробі
Гріб Господній є головним вівтарем Храму Воскресіння Христа. Регулярні християнські служби на Святому Гробі почались найпізніше у 335 році й тривають до сьогодення. Відома перерва у богослужінні з 1009 року по 1020 рік, після зруйнування Храму Гробу Господнього Аль-Хакімом.
Сьогодні лише православні, вірмени й католики мають право по черзі служити тут, оскільки саме ці віросповідання спільно володіють Гробом Господнім. Щоденно на Гробі Господньому відправляються три літургії. Першими служать літургію православні, опівночі, вони мають право здійснювати богослужіння з 11 вечора до 3 ранку. За греками служать літургію вірмени, з 3 до 6 години ранку. Католицька літургія відправляється з 6 до 9 години ранку.
Доступ до Святого Гробу