Йоан Тобольський (в миру Іван Максимович Максимо́вич; 1651, Ніжин — 10 червня 1715, Тобольськ) — український і московський церковний діяч, богослов, духовний письменник — автор численних поетичних творів, зокрема величезного релігійного епосу «Богородице Діво книга нареченна, от Троіци Пресвятия пред віки сложенна» (1707), що містить 23 тисячі 13-складових віршів, поділені на дев'ять частин, згідно з дев'ятьма чинами небесної ієрархії.Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. — Київ, 2006. — С. 20.

Засновник Чернігівського колегіуму — базової моделі всіх духовних семінарій Гетьманщини та Російської імперії. Особистий приятель Гетьмана України Івана Мазепи.

Єпископ Православної російської церкви, з 1697 року — архієпископ Чернігівський, з 1711 року — митрополит Тобольський і всього Сибіру. Відомий своєю місіонерською та богословською діяльністю у країнах Західного Сибіру, засновник потужної школи українських просвітителів у Північній Азії, Китаї та Америці.

Прославлений у лику святителів 10 червня 1916 року; пам'ять — 10 червня. Святителя Йоана також вшановують третьої неділі після П'ятидесятниці, в день святкування Собору Галицьких святих і 20 вересня в Соборі Брянських святих.

Біографія

Ранні роки, чернецтво Йоан народився в 1651 році в місті Ніжині у родині хрещеного юдея, "арендатора Печерського", шляхтича Максима Васильківського (прізвисько походить від міста Василькова), який пізніше переїхав до Києва, орендував млини і землі в Києво-Печерської лаври і став відомий своїми пожертвами на будівництво багатьох київських храмів. Іван був старшою дитиною в сім'ї і, як інші десять синів, отримав своє прізвище Максимович від імені свого батька (цим пояснюється збіг по батькові та прізвища). Мама — Єфросинія.

Про дитячі та юнацькі роки життя Івана відомості не збереглися. В автобіографічному творі «Подорожній» про цей період свого життя він тільки повідомляє, що «от юности моея многое множество книг собрах и содержах яко драгое богатство». У 1668–1675 роках він навчався в Києво-Могилянській академії та по її закінченні був залишений в ній викладачем латинської мови. У 1675 році, незабаром після закінчення академії, прийняв у Києво-Печерській лаврі чернечий постриг з ім'ям на честь святителя Йоана Золотоустого від архімандрита Інокентія (Гізеля). Завдяки своїм богословським знанням і проповідницьким талантам Йоан був призначений лаврським проповідником, посаду якого займав до 1680 року. Незабаром архієпископ Чернігівський Лазар (Баранович) висвятив Йоана в сан ієромонаха.

У 1680 році Йоан був призначений економом Києво-Печерської лаври, а 1681 року намісником Свенського монастиря, куди ченці переселилися у зв'язку з набігами турків на Київ. Звідти в середині 1695 року Чернігівським архієпископом Феодосієм, що бачив в ньому свого наступника, він був переведений в Єлецький Успенський монастир Чернігова. Феодосій клопотав про зведення Йоана в сан архімандрита, чин поставлення відбувся в 1696 році в Москві.

Архієрейство в Чернігові Після смерті святителя Феодосія 24 листопада 1696 року рішенням ради Йоан Максимович був обраний чернігівським архієреєм. У Москву була спрямована грамота від імені гетьмана Мазепи з проханням до царя і патріарха про висвячення кандидата. 10 січня 1697 року Патріархом Московським Адріаном в Успенському соборі Московського Кремля Іван був хіротонізований на єпископа Чернігівського з возведенням у сан архієпископа. У поставленій грамоті Івану було дано право здійснювати богослужіння в сакосі, а цар своєю грамотою підтвердив права чернігівської кафедри на її майно.

Відразу після призначення на кафедру архієпископ Йоан, за дорученням патріарха Адріана, почав надавати підтримку ієромонаху Димитрію Тупталу (який працював у цей період над третьою книгою «Житій святих». У 1697 році він звів Димитрія в сан архімандрита і призначив настоятелем Єлецького монастиря, а в 1699 році призначив настоятелем в Преображенський Новгород-Сіверський чоловічий монастир. Під час голоду в єпархії в 1697–1698 роках Йоан дав вказівку монастирям проводити благодійну діяльність, а імена благодійників повелів включати в монастирські синодики.

1700 року в Чернігові Йоаном був заснований Колегіум (слов'яно-латинська школа для навчання не тільки дітей духовенства, але і дворян, міщан і козаків), за взірцем Києво-Могилянської академії. Завдяки рівню підготовки учнів школа отримала широку популярність і фактично стала першою семінарією на території України і всієї Московії (в складі якої вона опинилась після Переяславської ради); згодом стала прототипом для духовних семінарій в інших єпархіях. Йоаном була також відкрита друкарня в Троїцькому монастирі, де видавалися богослужбові книги, навчальні посібники, твори духовно-морального змісту, включаючи праці самого Йоана, переклади з латині.

Період життя Йоана в Чернігові був і періодом його літературно-богословської діяльності. У цей час він також встановив контакти з Афонським монастирем (збереглася його архієрейська грамота до Пантелеймонового монастиря, яка свідчить про надання Йоаном матеріальної допомоги його монахам), монастирями Єрусалиму і Синайським монастирем.

З перебуванням Йоана на Чернігівській кафедрі пов'язується початок шанування святителя Феодосія, якому Йоан приписував своє зцілення від тяжкої хвороби: перебуваючи у гарячці і дійшовши до повної знемоги, звернувся з молитвою до Феодосія і в видінні отримав від нього вказівку — «Служи завтра і будеш здоровий». На ранок Йоан відслужив літургію і був здоровий. Після одужання Йоан помістив над гробницею Феодосія в Болдинському монастирі його живописне зображення і віршовану похвалу зі словами: «з света того в катедре остави тогожде Иоанна на архиерействе»Переклад — «із того світу на кафедрі залишив того ж Йоана архиєреєм». Пізніше ним були написані тропар і кондак святителю Феодосію.

Переміщення на Московщину. Тобольська єпархія

У січні 1711 року Петро І грамотою викликав архієпископа до Москви. Там він оселився в Донському монастирі, де місцеблюститель патріаршого престолу Стефан (Яворський) вручив йому царський указ про призначення його на Тобольська кафедру. 28 лютого Йоан був возведений у сан митрополита. Незважаючи на високий сан і велику єпархію, це призначення було формальним засланням, причиною якого послужив конфлікт з князем Олександром Меншиковим. В одному з маєтків князя в Чернігівській єпархії був побудований храм, князь сам призначив дату його освячення та зажадав прибуття в зазначений день архієпископа Йоана. Але святитель заперечив, що призначення дати — справа архієрея, а не князя, і освятив храм в обраний ним самим день. У відповідь на такі дії єпископа Меншиков, який затаїв образу, виклопотав у царя призначення святителя на Сибірську кафедру. Церковний переказ оповідає, що коли Йоану стало відомо про причину його переведення в Сибір, то він пророчо сказав: «Так, далеко мені їхати, але він буде ще далі мене» (пророцтво пов'язують з опалою і посиланням Меньшикова в місто Березів, розташований північніше Тобольська). За іншою версією, причиною зведення Йоанна в митрополити була реакція Петра I на написаний ним «Синаксарь» про Полтавську битву.

Поїздка до Сибіру зайняла кілька місяців. В дорозі Іван писав автобіографічний щоденник «Подорожній», призначений для чернігівської пастви. До Тобольська прибув 14 серпня 1712 року, відвідав Знаменський монастир і знову повернувся на судно. Наступного дня на свято Успіння відбувся його урочистий вхід в місто, де в Софійсько-Успенському соборі він відслужив літургію і вступив в управління єпархією. У справах управління спочатку не мав помічників — вікарний єпископ Варлаам (Косовський) ще в 1710 році виїхав до Москви і відмовлявся повертатися назад. Йоан вибрав кілька кліриків, яким надав права в галузі господарського управління та церковного суду. Ними стали архімандрит Селенгінського Троїцького монастиря Мисаїл, архімандрит Якутського Спаського монастиря Феофан і архімандрит Єнісейського Спаського монастиря Іларіон (Лежайський).

Ввірена Йоану Тобольська єпархія і Сибірська митрополія потребувала місіонерської діяльності, за яку він активно взявся. Підтримку в цьому митрополиту надавав сибірський генерал-губернатор князь Матвій Гагарін. Місіонери були спрямовані до остяків, вогуличів та інших сибірських народів. За свідченням етнографа Г. І. Новицького, митрополит зумів навернути в християнство одного з «князьків кошитських юрт», мусульманина, а також охрестив понад 300 його одноплемінників.

У 1714 році до Пекіну під керівництвом архімандрита Іларіона (Лежайського) Йоаном була спрямована духовна місія. Офіційним завданням місії було задоволення духовних потреб албазинців (нащадків полонених російських козаків), але, крім цього, вона повинна була вести християнську проповідь, збирати матеріали про Китай і сприяти дипломатам. Направлення до Пекіна духовної місії було особистою ініціативою митрополита.

Особливо Йоан підтримував, в тому числі і власними коштами, слов'яно-латинську школу, засновану в 1703 році в Тобольську його попередником митрополитом Філофеєм (Лещинським). Для неї з Києва та Чернігова ним були запрошені викладачі. У школі навчалися діти не лише російських переселенців, але і корінних народів Сибіру. За зауваженням агіографа: «єдине у нього звеселяння було — створення духовної літератури». У цей період ним був виконаний переклад на російську мову твору німецького ченця Єремії Дрекселя «Іліотропіон, або з'єднання людської волі з Божественною волею» (раніше існував лише переклад на церковно-слов'янську мову). Книга була надрукована в 1714 році Чернігівською друкарнею (яка була відкрита Йоаном ще в період його архієпископства).

Митрополит Йоан активно розвивав будівництво храмів, в тому числі кам'яних. Тільки в 1713 році ним було завершено будівництво церкви Спаса Нерукотворного (розпочато в 1709 році), розпочато будівництво нового архієрейського будинку, освячена церква Миколая Чудотворця з боковим вівтарем на честь Вознесіння Господнього біля міських стін. Храми зводилися і в місцях проживання корінних сибірських народів, які наверталися місіонерами в християнство. Йоан активно займався благодійністю, до кінця його життя в Тобольську існувало близько двадцяти богаділень.

Смерть і поховання

9 червня 1715 року Йоан відслужив літургію, а потім влаштував трапезу для духовенства і жебраків, де сам прислужував гостям. Опісля пішов у свої покої, в яких на наступний ранок був виявлений мертвим у молитовному положенні на колінах перед Іллінською Чернігівською іконою Божої Матері. Тіло святителя довгий час не хоронили, чекаючи повернення з місіонерської поїздки митрополита Філофея, який повинен був очолити поховання. Митрополит був похований з відспівуванням за чернечим чином в дерев'яній прибудові Софійського собору на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Над його надгробком, ймовірно, святителем Антонієм (Стаховським), був поміщений віршований напис. Ікона Богородиці, перед якою Йоан молився перед смертю, була поміщена у вівтарі приділу і стала шануватися чудотворною під ім'ям Тобольський образ Божої Матері.

У 1741 році дерев'яний вівтар через старість був розібраний, і могила Йоана Максимовича опинилася просто неба біля північної стіни собору. У 1753 році шанувальники святителя зібрали пожертвування і відновили приділ, освятивши його в ім'я Йоана Златоустого, небесного покровителя митрополита. Могила Йоана розташована біля правої стіни вівтаря, над нею встановили різьблений надгробок і портрет святителя.