Сальвадор Едвард Лурія (, ; 13 серпня 1912, Турин — 6 лютого 1991, Лексингтон) — американський мікробіолог, вірусолог італійського походження, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини в 1969 році (спільно з Максом Дельбрюком і Алфредо Херші) «за відкриття, що стосуються механізму реплікації і генетичної структури вірусів».

Біографія Сальвадор Едвард Лурія був американським вірусологом, хіміком, мікробіологом. Він народився 13 серпня 1912 р. В Італії, а саме в Турині в сефардській єврейській родині Давида Лурія (нащадок старовинної сім'ї сефардів) і Естер Сачердоте. Він вивчав медицину в Туринському університеті у Джузеппе Леві, спеціалізувався на радіології. Закінчив у 1935 р. Пізніше служив в італійській армії медичним працівником.

В 1937 році, переїхавши до Риму, щоб закінчити спеціалізацію з радіології, був прийнятий на посаду асистента в групі Енріко Фермі з Інституту фізики Римського університету. Саме там він познайомився з Франко Расетті, який викликав інтерес Лурії до радіогенних робіт у мух і, зокрема, до роботи про концепцію гена Макса Дельбрюка. Також у Римі він познайомився з мікробіологом Гео Рітою, який познайомив його з темою вірусів бактеріофагів. Однак його час у Римі тривав недовго через фашистські рухи в 1938 році, і через його єврейську релігію йому довелося покинути країну. Він зміг переїхати і на деякий час залишитися в Парижі, де влаштувався на роботу в Інститут Кюрі, продовжуючи зацікавлення та дослідження з бактеріофагами. Під час перебування в Парижі події війни у Другій світовій війні знову затримали його, коли німці наблизилися до Франції, тому Лурії довелося покинути Париж, подорожуючи до Марселя, де він отримав американську візу. З 1938 по 1940 р. — науковий співробітник Інституту радіуму в Парижі.

У вересні 1940 р. сів на корабель, який доставив його до Нью-Йорка. Саме в цей час він зміг налагодити контакт з Дельбрюком, і після їх першої зустрічі вони вирішили налагодити співпрацю, яка триватиме більше десятиліття, зосереджуючи свої дослідження на мутаціях та бактеріофагах.

У 1940—1942 роках — науковий співробітник хірургічної бактеріології Колумбійського університету.

У 1943 році Сальвадор Лурія і Дельбрюк разом визначили, що генетична мутація відповідає за стійкість бактерій. У тому ж році Лурія отримав посаду в університеті Індіани в Блумінгтоні, де викладав бактеріологію і розпочав курс вірусології. Саме в цьому місці він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Зеллою Гурвіц, з якою у нього був син на ім'я Даніель, який народився в 1948 році. Його дружина Зелла Гурвіц Лурія, доктор філософії, професор психології Університету Туфтса.

У 1950 році він перейшов до Іллінойського університету в Урбані, а через дев'ять років поступив на кафедру біології Массачусетського технологічного інституту (MIT). Багато років він мав адміністративні обов'язки в MIT на посаді першого директора Центру досліджень раку.

Його найважливіші внески були розроблені до «року ДНК» (1953). У цей період він продовжував зосереджуватися на вивченні бактеріофагів, а також видів мутацій у цих та бактерій. Його первинна співпраця з Дельбрюком заклала фундамент дослідницького руху, орієнтованого на бактеріофаги, руху, що вийшов за рамки очікувань, залучаючи вчених з різних областей.

У 1953 р. він опублікував підручник «Загальна вірусологія», де наголосив на бактеріофагах як моделі дослідження.

Протягом 1963—1964 років він знову працював у Парижі, на цей раз в Інституті Пастера. Він був редактором, членом редколегії таких журналів: «Журнал бактеріології, вірусології, експериментальних клітинних досліджень», «Журнал молекулярної біології, фотохімії та фотобіології», «Американський натураліст», журнал «Національна академія наук», «Огляд генетики».

У 1969 році він був удостоєний Нобелівської премії з фізіології або медицини, яку було розділено з Дельбрюком та Альфредом Дей Гершеєм за його відкриття щодо механізму реплікації вірусу та його генетичної структури.

Помер 3 лютого 1991 р. У віці 78 років в Лексінгтоні, штат Массачусетс, від серцевого нападу.

Нагороди Професора Лурію відзначили такими нагородами: • 1935 р., Лепетитська премія; • 1965 р., Премія Ленгі, Accademia dei Lincei; • 1969 р. премія Луїзи Гросс Хорвіц, Колумбійський університет. • Ґрант Гуггенгайма • Національна книжкова премія • 1991 р. Національна наукова медаль США

Професор Лурія — член Національної академії наук, Американської академії мистецтв і наук, Американського філософського товариства, Американської академії мікробіології, Американського товариства мікробіології (президент, 1967—1968), Американського товариства біологічних хіміків, Товариства загальної мікробіології, Генетичне товариство, Американські натуралісти.

Примітки

Посилання Біографія Сальвадора Лурии на сайті Нобелівського комітету . Нобелівська лекція Сальвадора Лурии . # series6 Каталог робіт і кореспонденції Сальвадора Лурии на сайті Американського філософського товариства. Інформація про Сальвадора Лурии на сайті Національной медичної бібліотеки США.